04 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/13516/25
Провадження № 22-ц/4815/1489/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» про стягнення переплати за послуги постачання природного газу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Рівнегаз Збут» (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача переплату за послуги постачання природного газу у розмірі 30 342 грн 89 коп.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що є споживачем послуг з постачання природного газу, що надавалися відповідачем ТОВ «Рівнегаз Збут» до 01 травня 2022 року на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, у зв'язку із чим по його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , був призначений номер особового рахунку № НОМЕР_1 .
В період з 06 травня 2019 року по 14 травня 2022 року ним було здійснено оплату за спожитий газ на загальну суму 33 375 грн 67 коп. (в тому числі 29 612 грн 85 коп. через АТ КБ «ПриватБанк» та 3 762 грн 82 коп. через АТ «Укрпошта»).
Однак, внаслідок помилкового розрахунку на особовому рахунку № НОМЕР_1 виникла переплата в розмірі 30 342 грн 89 коп.
Він двічі звертався до відповідача із письмовою вимогою про повернення переплат, однак відповідач відмовляється добровільно повернути йому переплачені кошти.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що товариство надало послугу з постачання природного газу ОСОБА_1 , позивач спожив об'єм газу з ресурсу ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», однак через невідображення спожитих об'ємів газу АТ «Рівнегаз» для ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» по особовому рахунку об'єм спожитого природного газу за період постачання його ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», визначено на рівні 0,00 м. куб. Відтак, ОСОБА_1 проведено оплату за фактично спожитий природний газ у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», і лише внаслідок не відображення показань Оператором ГРМ і виникла переплата. Очевидним є те, що стягнута судом першої інстанції переплата - це оплата за фактично спожитий природний газ у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», об'єм якого відображено у іншого постачальника.
Міністерство енергетики України Наказом №198 від 08.06.2022 року (зі змінами), всупереч ст. 58 Конституції України, надало нормативному акту зворотної дії у часі, змінивши постачальника природного газу для побутових споживачів з 01.05.2022 року. Це «переведення» відбулося без попереднього повідомлення постачальника та побутових споживачів, а також без фіксування показань лічильників газу станом на 01.05.2022 року. Внаслідок неналежного урядування та дії з боку АТ «Рівнегаз» (зокрема, невнесення фактичних показників лічильників та непроведення остаточної звірки), по численних особових рахунках Товариства виникла переплата, яка, по суті, є оплатою за спожитий природний газ у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ».
Скаржник стверджує, що несвоєчасність повернення переплати вартості природного газу обумовлена форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): переведення побутових споживачів «заднім числом» до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» з 01.05.2022 р. відповідно до Наказу Міненерго №198; Військова агресія російської федерації проти України та введення воєнного стану; значне скорочення штату працівників Товариства.
Рівненська торгово-промислова палата 11.12.2023 року видала Сертифікат №5600-23-4656, яким підтвердила винятковість обставин та підстав, через які затримується повернення переплат споживачам. Ці обставини призвели до неможливості своєчасного повернення коштів та недотримання Мінімальних стандартів якості обслуговування.
Відповідно до статей 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України, форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання.
ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» не має на меті не повертати кошти, але здійснює це у порядку черговості через обставини, що склалися (масове переведення).
З червня 2022 року до кінця 2023 року надійшло понад 47 тисяч звернень щодо повернення коштів; на сьогодні кількість звернень сягає понад 49 тисяч. Товариство вже опрацювало та повернуло понад 100 млн грн за більш як 34 тисячами заяв.
Позивач ОСОБА_1 повторно звернувся з підтверджуючими документами у травні 2025 року. Товариство наразі повертає кошти заявникам, які звернулися у 2024 році.
З огляду на обставини, заява ОСОБА_1 включена до реєстру на повернення, і кошти будуть повернуті у порядку черговості. Відтак, ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вважає позов передчасним.
На підставі викладеного, просить апеляційний суд скасувати рішення Рівненського міського суду від 05.09.2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 подав відзив, яким заперечує викладені апелянтом доводи.
Позивач зазначає, що позиція Відповідача (ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ») є суперечливою і має ознаки процесуального естопеля (заборони суперечливої поведінки - «non concedit venire contra factum proprium»).
Відповідач в апеляційній скарзі фактично визнає позовні вимоги і не спростовує свого зобов'язання повернути переплату. Більше того, він заявляє, що докладає максимум зусиль для повернення помилково сплачених коштів у порядку черговості.
Водночас, Відповідач намагається створити враження, що Заявник (споживач) сам винен у виникненні переплати, посилаючись на нібито «грубе невиконання обов'язків» щодо передачі показників лічильника. Відповідач також натякає, що ця переплата «насправді взагалі не є переплатою», оскільки це оплата за газ, спожитий з ресурсу ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ».
Незважаючи на визнання боргу, Відповідач просить апеляційний суд ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, що означає не відтермінування виконання обов'язку, а повне звільнення від цього обов'язку.
Позивач стверджує, що така позиція порушує принцип добросовісності, який вимагає від учасників судового процесу чесності, відкритості та поваги до інтересів іншої сторони.
Позивач спростовує доводи Скаржника про те, що несвоєчасне повернення коштів виправдане форс-мажорними обставинами, посилаючись на декілька ключових аспектів: невиконання зобов'язання через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов'язання, але жодним чином не звільняє від виконання самого зобов'язання (тобто від обов'язку повернення коштів); відповідач не довів причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажорними обставинами (війна, скорочення штату, ретроактивне переведення) та неможливістю виконання конкретного зобов'язання щодо повернення помилково сплачених коштів саме Заявнику; сертифікат Рівненської торгово-промислової палати (від 11.12.2023 № 5600-23-4656), на який посилається Відповідач, не містить висновку про неможливість виконання конкретного договору або конкретного зобов'язання (повернення коштів Заявнику). Натомість, він встановлює форс-мажорні обставини лише щодо виконання Мінімальних стандартів та вимог щодо якості обслуговування споживачів; відповідно до Регламенту ТПП України, форс-мажорні обставини засвідчуються по кожному окремому договору, окремим податковим та (або) іншим зобов'язанням. Сертифікат, наданий Відповідачем, цим вимогам не відповідає.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, що визнає військову агресію РФ форс-мажорною обставиною, є загальним офіційним документом, не містить ідентифікуючих ознак конкретного зобов'язання і, отже, не може вважатися сертифікатом у розумінні Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Ця позиція підтримана Верховним Судом.
Позивач посилається на постанови Верховного Суду, згідно з якими сертифікат ТПП не може вважатися беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин і повинен критично оцінюватися судом.
Також наголошує, що аргументи апеляційної скарги є цілком аналогічними доводам, які Відповідач вже наводив у своєму відзиві на позовну заяву від 18.07.2025. Ці доводи були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні.
На підставі викладеного, вважає, що аргументи апеляційної скарги заслуговують на критичну оцінку, а рішення суду першої інстанції від 05.09.2025 ухвалене з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено, ТОВ «Рівнегаз Збут» з 01 липня 2015 року до 30 квітня 2022 року надавало послуги з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ), на умовах укладеного з ОСОБА_1 . Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2500 (далі - Типовий договір) та Правил постачання природного газу, затверджених постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання).
Відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 198 від 08 червня 2022 року «Про постачання природного газу побутовим споживачам» побутовим споживачам, яких на день набрання чинності цим наказом внесено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, з 01 травня 2022 року постачання природного газу на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Наказ набрав чинності 24 червня 2022 року.
Як слідує з додатку № 1 до довідки АТ КБ «ПриватБанк» в період з 06 травня 2019 року по 14 травня 2022 року ОСОБА_1 було здійснено оплату за спожитий газ на загальну суму 29 612 грн 85 коп.
Як слідує з чеків АТ «Укрпошта» позивачем було здійснено оплату за спожитий газ на загальну суму 3 762 грн 82 коп.
Станом на червень 2025 року на особовому рахунку НОМЕР_1 обліковується переплата в сумі 30 342 грн 89 коп., що підтверджується інформацією по фінансовому стану рахунка, приєднаному відповідачем до відзиву.
Позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою про повернення переплати.
Як слідує з відповіді ТОВ «Рівнегаз Збут від 14 квітня 2025 року № 337-Сл-211-0425 позивачу повернуто без розгляду його заяву у зв'язку з неналежним оформленням заяви.
В травні 2025 року позивач повторно звернувся до ТОВ «Рівнегаз Збут» із підтверджуючими документами для повернення переплати, про що зазначено представником відповідача у відзиві.
Наступний раз позивач звернувся до ТОВ «Рівнегез Збут» за допомогою електронної пошти 19 червня 2025 року. У відповідь 23 червня 2025 року йому надійшов лист, в якому відповідачем підтверджено суму переплати в розмірі 30 342 грн 89 коп. і вказано, що його заява включена у Реєстр на повернення у порядку черговості.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом.
За змістом ст.ст. 67-68, 162 ЖК України наймач чи власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно.
Аналогічні приписи містить і ч. 2 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
При цьому згідно приписів ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами.
Пунктом 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу визначено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Згідно з пунктом 24 абзацу 4 розділу ІІІ Правил постачання природного газу у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п'яти робочих днів після отримання такої вимоги.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Такий правовий висновок, щодо правозастосування норм статті 1212 ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
З аналізу встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин та вищенаведених норм законодавства вбачається, що відповідач з 01.05.2022 згідно Наказу Міністерства енергетики України від 08.06.2022 № 198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам» припинило надавати позивачу (споживач) послуги з постачання природного газу за його особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Однак за цим рахунком мала місце оплата таких послуг, які фактично надано не було, на суму, заявлену до стягнення у цій справі.
Відтак правова підстава для оплати позивачем наданих послуг саме відповідачу відсутня, отже відповідні кошти переплати мають бути повернуті власнику особового рахунку.
Разом з тим, відповідач просить відмовити в позові, наводячи аргументи, які за своєю природою не заперечують наявності переплати, а спрямовані на перекладення відповідальності на інших суб'єктів (АТ «Рівнегаз») або самого споживача.
Такі доводи не змінюють факту виникнення у відповідача перед споживачем грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, п. 10.1 Типового договору, форс-мажорні обставини звільняють лише від відповідальності за порушення зобов'язання (зокрема, від штрафних санкцій), але не припиняють самого обов'язку.
Позов позивача не містить вимог про стягнення штрафу, пені чи інших санкцій - лише про повернення коштів.
Отже, наявність форс-мажору, навіть якби вона була доведена, не звільняє відповідача від повернення переплати.
Аргументи відповідача про значну кількість звернень (49000+), повернення коштів «у порядку черговості», не мають правового значення для вирішення спору, оскільки жоден нормативний акт не передбачає можливості для постачальника утримувати кошти споживача на невизначений строк, посилаючись на власні внутрішні труднощі. Затримка з поверненням коштів протягом кількох років не може бути виправдана ані «черговістю», ані організаційними проблемами підприємства.
Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.