Справа № 279/6192/25
Номер рядка звіту 67
Провадження № 2/279/2804/25
"05" грудня 2025 р.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Мотовильник Юлія Володимирівна до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач, в інтересах якої діє представник -адвокат Мотовильник Ю.В. звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що з 24.07.1999 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2024 року шлюб розірвано. Під час перебування у шлюбі, за спільні кошти, 31.01.2003 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем. Просила визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаної квартири, стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, копію ухвали про відкриття провадження з додатками отримав 07.11.2025 року, відзив на позов, заперечень не подав.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У розумінні ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.07.1999 р., який рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2024 р. розірвано.
Відповідно до ст.51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї.
В період шлюбу, ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2003 року придбав квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ..
На час розгляду справи вказане майно є в наявності.
В Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 року, у справі справа № 712/3590/22 визначено: "згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність".
Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року, у справі № 307/3489/18 (провадження № 61-13067св21).
Аналогічна норма закріплена і в ст.368 ч.3 ЦК України, у якій зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісній власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, як то зазначено у ч.1 ст.70 СК України.
Згідно п.23,24 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» слідує, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений, як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Таким чином, аналізуючи норми закону та враховуючи, що придбана сторонами в період шлюбу квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована за відповідачем, була придбана сторонами в період шлюбу, за спільні кошти є об'єктом спільної сумісної власності подружжя в період шлюбу, тому суд дійшов висновку, що вказана квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу між ними, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину спірного будинку, та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на цей об'єкт, на режим спільної часткової власності.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 4,12,81,141,263-265 ЦПК України, ст.ст. 60,69,70,72 Сімейного Кодексу України, ст.51 Конституції України,
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3625 (три тисячі шістсот двадцять п'ять) гривень 70 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Суддя: Невмержицька О.А.