Справа № 161/22558/25
Провадження № 2/161/7223/25
(заочне)
01 грудня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Шестерніна В.Д.,
за участю секретаря Мельник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
І.Короткий зміст позовних вимог
03.11.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17.08.2023 ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000 грн., про що написав боргову розписку.
Відповідач позичені грошові кошти не повернув.
В зв'язку з цим позивач (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 30 000 грн., а також покласти на нього судові витрати.
ІІ.Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
ІІІ.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу
Ухвалою суду від 07.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, не заперечив щодо ухвалення заочного рішення. Крім того, представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог від 01.12.2025, яка прийнята судом до розгляду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників судового процесу відсутні.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, суд здійснив заочний розгляд справи та ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІV.Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 власноручно написав розписку, в якій ствердив те, що позичає у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 грн. (а.с. 10).
27.08.2025 ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів у розмірі 30 000 грн (а.с. 11-12).
Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подав.
V.Мотиви суду та застосоване законодавство
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16 викладені такі правові висновки: «За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики, на підставі якого позичальник отримав від позикодавця позику у сумі 30 000 грн., взяв на себе зобов'язання повернути позику, однак не виконав його.
Права позивача є порушеними, а відповідач є відповідальним за це.
Отже, позовні вимоги слід задовольнити.
VI.Судові витрати
Щодо судового збору
Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу
Позивач заявила до стягнення 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надала прибутковий касовий ордер №18 від 30.07.2025, акт прийому наданих послуг від 25.11.2025, договір про надання правничої допомоги від 30.07.2025 (а.с. 27-30).
Вивчивши заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.
В частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У постановах від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов переконання, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - позовної заяви в справі, яка є нескладною. Обсяг наданих адвокатом послуг не є великим. В зв'язку з таким суд вважає, що справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 273, 280, 284, 354-355 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем та третьою особою до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про сторони та учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне заочне рішення суду складено - 01.12.2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.Д. Шестернін