Справа № 523/20582/25
Провадження №2/523/7703/25
(ЗАОЧНЕ)
"20" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одеса, у спрощеному позовному провадженні, цивільну справу № 523/20582/25 за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про звільнення майна з-під арешту,
Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Ростомова Г.А. звернулась до суду із позовною заявою до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), якою просить:
1. Скасувати арешт (номер запису про обтяження 22119771) будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Коровицького 44, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №30063785, 14.05.2012, Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ, Державний виконавець - Притуляк В.М., зареєстрований 19.07.2012 за № 12756812 реєстратором: Одеська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, стягувач - КП "ЖЕО Київського району".
2. Скасувати арешт (номер запису про обтяження 22119738) будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою серія та номер: б/н, виданий 19.11.2007, видавник: Перший ВДВС Приморського району в м. Одесі.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 .
Під час проходження процедури вступу у спадщину ОСОБА_1 , їй стало відомо, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №30063785, 14.05.2012, Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ, Державний виконавець - Притуляк В.М., зареєстрований 19.07.2012 за № 12756812 реєстратором: Одеська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, стягувач - КП "ЖЕО Київського району".
Листом від 06 грудня 2024 року Приморський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав інформацію, згідно якої неможливо ідентифікувати при виконанні якого виконавчого документу було винесено постанову про арешт майна боржника від 19 листопада 2007 року та внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна від 28 листопада 2007 року.
Відповіддю на запит від 06 грудня 2024 року № 193902 орган ДВС вказав, що у АСВП міститься інформація про ВП 30063785 про стягнення коштів на користь КП "ЖЕО Київського району".
З приводу виконання зобов'язання за виконавчим провадженням відкритим на спадкодавця позивач звернулася до Одеської міської ради, запитавши наступне: - Чи наявні у КП "ЖЕО Київського району" код ЄДРПОУ 31186383 правонаступники? Якщо є, то хто саме та на якій підставі.
Відповіддю від 03 липня 2025 року № 1754вих Юридичний департамент Одеської міської ради зазначив, що 15 березня 2018 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи КП «ЖЕО КИЇВСЬКОГО РАЙОНУ» в результаті її ліквідації. При цьому звернуто увагу на те, що порядок ліквідації юридичної особи визначено ст. 111 ЦК України, не передбачає наявність правонаступників припиненої юридичної особи в результаті її ліквідації.
24 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із запитом, про те на якій стадії перебуває виконавче провадження, хто є стягувачем у ньому, та просила висловити думку щодо скасування заходів щодо примусового виконання рішення.
Відповіді на даний запит не надано.
Враховуючи вищезазначене, вирішити питання щодо скасування обтяження у позасудовому порядку позивач не має можливості.
Тому, позивач вважає, що наявне обтяження вичерпало свою дію та підлягає скасуванню, оскільки порушує її право на прийняття спадщини.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ростомов Г.А. у судове засідання надали заяву про підтримання позовних вимог, в якій просили розглядати справу у їх відсутність.
Представник відповідача Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) не забезпечив явку свого представника до судового засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причин неявки не повідомив.
Враховуючи наявність в матеріалах справи доказів належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи судовою повісткою, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи згоду позивача та його представника на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, заяв про відкладення розгляду справи, належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, неповідомлення відповідачем причин неявки на судове засідання, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення, що відповідає ч.1 ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося, відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України.
Суд, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки обґрунтованість вимог підтверджується матеріалами справи.
Судом встановлено, що Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року у справі № 523/5230/24 встановлено факт, відповідно до якого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є чоловіком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заповітом від 25 липня 2017 року, зареєстрованим за № 678 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адріадіс В. Ю. ОСОБА_2 заповів все своє майно ОСОБА_1 .
У Суворовській державній нотаріальній конторі у місті Одесі заведена спадкова справа № 346/2024 до майна ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час проходження процедури вступу у спадщину ОСОБА_1 стало відомо, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в рамках виконавчого провадження №30063785, 14.05.2012, Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ, Державний виконавець - Притуляк В.М., зареєстрований 19.07.2012 за № 12756812 реєстратором: Одеська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, стягувач - КП "ЖЕО Київського району".
Окрім цього, також зазначено відомості про постанову б/н, 19.11.2007, Перший ВДВС Приморського району в м. Одесі, заявник Шоста одеська державна нотаріальна контора, 28.11.2007 за № 6120992 реєстратором: Шоста одеська державна нотаріальна контора.
Відповідно до відповіді наданої на адвокатський запит листом № 193902 від 06.12.2024 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вбачається, що в Електронній системі «Спецпідрозділ», відомості щодо виконавчих проваджень, при виконанні яких державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно від 19.11.2007 року та внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна від 28.11.2007 року, Електронна система не обліковує, так як в період 2007 року не була запроваджена. Неможливо ідентифікувати при виконанні якого виконавчого документу було винесено постанову про арешт майна борника, та внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Існують відомості про перебування на виконанні відділу ВП 30063785 про стягнення коштів на користь КП «ЖЕО Київського району», зазначене виконавче провадження завершено та обліковується в Електронній системі, як не виконано. Виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягали знищенню. Для скасування арешту запропоновано позивачу звернутись до суду.
З приводу виконання зобов'язань за виконавчим провадженням, відкритим на спадкодавця, адвокатом Ростомовим Г.А. було надіслано запит до Одеської міської ради.
З наданої відповіді від 03 липня 2025 року вих. № 1754 Юридичний департамент Одеської міської ради зазначив, що 15 березня 2018 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи КП «ЖЕО КИЇВСЬКОГО РАЙОНУ» в результаті її ліквідації. При цьому звернуто увагу запитувача на те, що порядок ліквідації юридичної особи визначено ст. 111 ЦК України, який не передбачає наявність правонаступників припиненої юридичної особи в результаті її ліквідації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:
«законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
Касаційний суд у постанові від 09.07.2025 року по справі № 636/3930/23 звернув увагу, що Законом № 1662-IX від 15 липня 2021року, що набрав чинності 05 серпня 2021 року, статтю 40 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною четвертою, згідно із якою у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Зазначеною нормою передбачений єдиний випадок, коли виконавець може зняти арешти з майна боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), і такий випадок пов'язаний лише з укладенням відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб'єктом та державою Україна.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно п.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 року по справі № 905/386/18 та постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року по справі №6-26цс13, які враховуються судом, на підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України.
За змістом п. 11 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», відповідачем у справі за позовом про зняття арешту з майна є або боржник, або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року визначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.11.1991 року у справі Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.07.2024 8 «Пайн Велів Девелопменте ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Матеріалами справи підтверджується, що арешти, накладені на майно спадкодавця, за обставин відсутності відкритих виконавчих проваджень, припинення юридичної особи КП «ЖЕО КИЇВСЬКОГО РАЙОНУ», неможливості встановлення особи стягувача, в інтересах якої було накладено арешт (номер запису про обтяження 22119738), постановою серія та номер: б/н, виданий 19.11.2007, видавник: Перший ВДВС Приморського району в м. Одесі, порушують та обмежують право позивача ОСОБА_1 на здійснення прав спадкоємця, передбаченого ст.41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України.
Під час оцінки законності вимог позивача, судом на підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховані правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 (провадження № 11-38апп19) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року по справі № 537/1085/18.
Також суд виходить із того, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Враховуючи: наявність накладених арештів на нерухоме майно спадкодавця ОСОБА_2 з 2007 та 2012 років; відсутність відкритих виконавчих проваджень, в рамках яких накладено оспорювані арешти на майно; припинення юридичної особи стягувача КП «ЖЕО КИЇВСЬКОГО РАЙОНУ»; неможливості встановлення особи стягувача, в інтересах якої було накладено арешт (номер запису про обтяження 22119738); неможливість скасування арештів у позасудовому порядку; знищення виконавчих проваджень, в рамках яких було накладено арешти, за строком зберігання; суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 , та необхідність скасування арештів, оскільки інший встановлений законом механізм захисту прав позивача відсутній.
Керуючись ст. ст. 4, 128, 141, ч. 2 ст. 247, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Скасувати арешт (номер запису про обтяження 22119771) будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №30063785, 14.05.2012, Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ, Державний виконавець - Притуляк В.М., зареєстрований 19.07.2012 за № 12756812 реєстратором: Одеська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, стягувач - КП "ЖЕО Київського району".
Скасувати арешт (номер запису про обтяження 22119738) будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою серія та номер: б/н, виданий 19.11.2007, видавник: Перший ВДВС Приморського району в м. Одесі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 25.11.2025 року.
Суддя К.О. Далеко