Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/422/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 404/5854/24 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
24.11.2025 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 -
ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12024121010001098 стосовно ОСОБА_10 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2024 року, яким:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянина України, з вищою освітою, працюючого ФОП « ОСОБА_12 », на утриманні має малолітню дитину-інваліда, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч.1,2 ст.72 КК України ОСОБА_10 зараховано у строк відбування покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 13.06.2024 року до 19.09.2024 року включно, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 11359 грн. 20 коп.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
У апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить змінити вирок суду першої інстанції та призначити більш м'яке покарання, із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що не оспорює кваліфікацію та свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України, розкаюється і готовий нести кримінальну відповідальність.
Вважає, що суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 50 та 65 КК України, призначив йому надто суворе та несправедливе покарання у виді реального позбавлення волі, не врахував те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, недотримався правил безпеки дорожнього руху з необережності, свою вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, давав правдиві свідчення, активно сприяв слідству у розкритті злочину, добровільно відшкодував потерпілій завдані збитки, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, матеріально забезпечує і утримує малолітню дитину-інваліда, яка потребує постійного догляду та лікування.
Також Обвинувачений ОСОБА_10 зазначає, що після направлення обвинувального акту до суду, на стадії підготовчого провадження, він ще 04.07.2024 року разом з законним представником неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_13 уклали угоду про примирення, визначили умови, узгодили вид та розмір покарання, представник в судовому засіданні підтвердила примирення, відсутність будь-яких матеріальних претензій, просила суд призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Однак суд, на думку обвинуваченого ОСОБА_10 не врахував наявність ряду пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, а також позицію потерпілої сторони, дійшов неправильного та помилкового висновку про те, що лише тримання його у місцях позбавлення волі буде відповідати інтересам суспільства, сприяти його виправленню, перевихованню та попередженню вчинення нових злочинів.
Як вбачається з вироку, суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_10 за те, що він 20.04.2024 близько 18.47 год., в порушення вимог п. 2.1 а) п. 2.9 а) та п. 31.4.5г) Правил безпеки дорожнього України керував автомобілем «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , по проїзній частині вул. Героїв-рятувальників зі сторони вул. Академіка Корольова в напрямку вул. Героїв України у м. Кропивницькому, без посвідчення водія - будучи позбавленим права керування транспортними засобами у стані наркотичного сп'яніння, достовірно знаючи про те, що на передній та задній осі вказаного автомобілі встановлені шини різного розміру, різних моделей з різними малюнками протекторів.
При наближенні ОСОБА_10 до регульованого перехрестя з вул. Євгена Тельнова на світлофорному об'єкті горів жовтий сигнал, однак ОСОБА_10 в порушення вимог п.п.1.5, 2.3 б) і д) п.8.7.3 ґ) і (е) та п. 8.10 ПДР України виїхав на перехрестя на червоний сигнал світлофора і допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_14 , який розпочав проїзд перехрестя на жовтий сигнал світлофору з метою проїзду в напрямку просп. Університетського.
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volkswagen Passat» малолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: перелому середньої третини лівої ключиці, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №297 від 06.05.2024 року відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що викликали тривалий розлад здоров'я строком понад 21 добу.
Заслухавши доповідь судді, у дебатах обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника ОСОБА_11 , законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_10 і просили суд її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Переглядаючи вирок в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 про зміну вироку, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, призначення надто суворого та несправедливого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів апеляційного вважає, що сторона захисту під час апеляційного розгляду довела наявність правових і фактичних підстав для цього.
Кваліфікація дій ОСОБА_10 за ч.1 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, в апеляційному порядку ніким з учасників даного кримінального провадження не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України відсутні підстави для визнання апеляційним судом кваліфікації неправильною.
Оскільки ОСОБА_10 повністю визнав свою вину і обставини дорожньо-транспортної пригоди, які викладені в обвинувальному акті не оспорював, то суд за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів і обмежився лише допитом обвинуваченого ОСОБА_10 (ст. 349 КПК України)
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку (ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 , як і на правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст. 286-1 КК України.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 покарання вказав, що відповідно до ст. 65 КК України враховує, що ОСОБА_10 вчинив необережний тяжкий злочин проти безпеки та експлуатації транспорту, в результаті якого потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, не одружений, має на утриманні малолітню дитину інваліда 1 групи, на обліках у лікаря нарколога або психіатра не перебуває, осудний, раніше не судимий, проте неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 130 КУпАП.
Обставинами, які пом'якшують ОСОБА_10 покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, наявність на утриманні малолітньої дитини з інвалідністю.
та відшкодування потерпілій збитків на лікування.
Обставин, які обтяжують ОСОБА_15 покарання, судом не встановлені.
Підстав для призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 69, 75 КК України, суд не знайшов, у зв'язку з неодноразовим систематичним притягненням ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 130 КУпАП і дійшов до висновку про те, що лише позбавлення волі ОСОБА_10 на мінімальний строк, з позбавленням права керування транспортними засобами буде сприяти запобіганню вчинення ОСОБА_10 нових кримінальних правопорушень та його виправленню.
З таким доводами та висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, з урахуванням наступного.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається, зокрема, його суворістю, при цьому, захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу і об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, крім ОСОБА_10 винуватим у ДТП визнано також і ОСОБА_14 , який згідно пред'явленого обвинувачення 20.04.2024 року близько 18.47 год., керуючи технічно справним транспортним засобом «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить йому на праві приватної власності, здійснював рух по проїзній частині по вул. Євгена Тельнова зі сторони вул. Бєляєва в напрямку просп. Університетського у м. Кропивницькому.
При наближенні до регульованого світлофором перехрестя з вул. Героїв-рятувальників, ОСОБА_14 в порушення п.п.1.5, 2.3 б) і д) п. 8.7.3 ґ) п. 8.10 та п. 12.4 ПДР України, рухаючись з перевищенням дозволеної швидкості руху 64,6 км/год., керуючи вказаним транспортним засобом, проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, не зменшуючи швидкість, виїхав на перехрестя на жовтий сигнал світлофора і продовжив рух на червоне світло, не переконавшись у безпечності свого маневру для інших учасників дорожнього руху, в результаті допустив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_10 , який розпочав рух через перехрестя на жовтий сигнал світлофору в напрямку просп. Університетського.
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_14 - малолітня ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Очевидно і це підтверджується матеріалами справи, що дорожня ситуація склалась таким чином, що якби ОСОБА_14 не намагався на швидкості проїхати перехрестя на заборонний сигнал світлофора, а ОСОБА_10 дочекався зеленого сигналу світлофора і не розпочинав руху через перехрестя, то цієї ДТП можливо було уникнути, а потерпіла ОСОБА_8 не постраждала.
Тобто обоюдна форма вини як ОСОБА_10 так і ОСОБА_14 у порушенні елементарних правил безпеки дорожнього руху при проїзді регульованого перехрестя і стала причиною та наслідком цієї пригоди.
При цьому, як вбачається з ухвали від 05.07.2024 року, суд на стадії підготовчого провадження, на підставі ст. 46 КК України звільнив ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням із законним представником потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , без укладення угоди про примирення, а у затвердженні угоди про примирення ОСОБА_10 з ОСОБА_9 від 04.07.2024 року з тих самих підстав - відмовив, вказавши в ухвалі від 20.01.2025 року про те, що порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, у порівняння з ч.1 ст. 286 КК України є більш суспільно значимим та небезпечним діянням, а затвердження такої угоди не буде відповідати інтересам суспільства.
Крім того суд, відмовляючи у затвердженні угоди про примирення вказав, що ОСОБА_10 систематично притягувався до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 130 та ч.5 ст. 126 КУпАП, у тому числі до події та під час судового розгляду ( т.2 а.п. 33- 40, 190-194 )
При тому, що крім ніким незавіреної роздруківки з адмінпрактики про порушення ОСОБА_10 правил безпеки дорожнього руху з 2019 року, матеріали даного кримінального провадження взагалі не містять копії постанови суду, яка б свідчила про те, що ОСОБА_10 до 20.04.2024 року був позбавлений права керування транспортними засобами.
У постанові Кіровського районного м. Кіровограда від 19.08.2024 року (суддя ОСОБА_16 ) незавірену копію якої прокурор 20.01.2025 року разом з аналітичною довідкою про кількість несплачених ОСОБА_10 штрафів долучила до матеріалів справи, в якості заперечення щодо затвердження судом угоди про примирення між ОСОБА_10 та законним представником ОСОБА_9 є лише посилання на те, що 07.06.2024 року ОСОБА_10 вчинив адміністративні правопорушення передбачені ч.5 ст. 126 та ч.3 ст. 130 КУпАП, конкретних даних з посиланням на попередні відповідні рішення про «повторність» постанова суду не містить.
Немає у матеріалах справи і копії постанови судді Кіровського районного м. Кіровограда ОСОБА_17 від 18.06.2024 року про притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 та ч.3 ст. 130 КУпАП щодо подій 14.05.2024 року (т. 1 а.п. 184-219, т.2 а.п. 180-185) натомість є завірена копія постанови судді Кіровського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_16 від 24 березня 2025 року про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у його діях складу даного правопорушення, є дані і про погашення ОСОБА_10 штрафів у рамках виконавчого провадження ( т.2 а.п. 214-219 )
З цього приводу захисник ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_11 , під час апеляційного розгляду зазначила про те, що на момент ДТП не було рішень суду, які б набрали законної сили про позбавлення ОСОБА_10 права керування транспортними засобами, ОСОБА_10 про такі рішення суду не знав, оскільки не приймав участь в судових засіданнях.
З приводу різних «колес» на задній осі автомобіля, то обвинувачений ОСОБА_10 пояснив, що перед ДТП він «пробив колесо» і поставив запасне, направлявся однак не зміг доїхати до «шиномонтажу» оскільки потрапив у ДТП, з приводу наявності в його організмі залишків наркотичних речовин, ОСОБА_10 зазначив, що наркотичні засоби або речовини не вживає, в той проміжок часу приймав сильні знеболювальні медичні препарати, залишки яких і залишились в організмі.
При вирішенні апеляційної скарги про зміну вироку та можливість призначення ОСОБА_10 покарання із застуванням ст. 69 КК України, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Отже, для застосування положень ст. 69 КК України, необхідно встановити декілька обставин, що пом'якшують покарання та обов'язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення при цьому підлягає врахуванню і особа обвинуваченого. В іншому випадку застосування таких положень неможливе.
Правова конструкція ч.1 ст. 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння.
Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом'якшуючих покарання обставин не може автоматично тягнути застосування положень ст. 69 КК України.
Таким чином, для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
В даному випадку, суд першої інстанції правильно не застосував положення ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_10 покарання, оскільки згідно ч.4 ст. 74 та ч. 1 ст. 75 КК України, звільнення ОСОБА_10 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік не допускається, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху під час керування автомобілем у стані наркотичного сп'яніння.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Однак, суд взагалі не врахував неоспоримий факт того, що у ДТП крім ОСОБА_10 винуватий й інший фігурант цієї справи ОСОБА_14 , який звільнений судом від кримінальної відповідальності, у зв'язку з примиренням з представником потерпілої ОСОБА_9 , при тому, що ОСОБА_10 також примирився з ОСОБА_9 , яка під час апеляційного розгляду підтвердила цей факт, відсутність до ОСОБА_10 претензій морального та матеріального характеру, підтвердила ОСОБА_9 і відшкодування ОСОБА_10 матеріальних збитків, просила не позбавляти його волі, дати можливість перебувати на свободі.
Колишня дружина ОСОБА_10 - ОСОБА_18 також звернулася до апеляційного суду з проханням не позбавляти його волі, в іншому випадку вона залишиться без матеріальної та моральної підтримки у лікуванні їх спільної дочки ОСОБА_19 , 2015 року народження, яка у зв'язку з інвалідністю потребує постійного догляду, лікування та соціальної адаптації.
Не врахував суд і виключно позитивні характеристики ОСОБА_10 за місцем проживання та роботи, наявність офіційного доходу, розкаяння, яке виразилось у конкретних діях, усунення заподіяної шкоди та негативних наслідків, переконання ОСОБА_10 в усвідомленні наслідків своєї поведінки, бажання виправитись та змінити ситуацію, у тому числі шляхом погашення заборгованості у виконавчому провадженні про стягнення штрафів.
Висновки суду першої інстанції про неможливість призначення ОСОБА_10 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у зв'язку з систематичним вчиненням адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 130 КУпАП, за відсутністю у матеріалах справи копій відповідних судових рішень, які набрали законної сили, на думку колегії суддів апеляційного суду не свідчить про його суспільну небезпечність, оскільки ОСОБА_10 за вчинення правопорушень вже поніс покарання, у виді фінансових санкцій, питання виправлення та перевиховання ОСОБА_10 лише в умовах ізоляції від суспільства, в місцях позбавлення волі є оціночним, як з точки зору справедливості, так і суб'єктивного сприйняття ОСОБА_10 дієвості та ефективності покарання, а запорукою запобігання ОСОБА_10 аналогічних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту і буде додаткове покарання у виді позбавлення його права керування транспортними засобами на тривалий строк.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Обоюдна форма вини, необережність, розкаяння, відшкодування шкоди, усунення негативних наслідків, позитивні характеризуючи дані, думка потерпілої, бажання переосмислити та виправитись, соціальні зв'язки, обов'язки ОСОБА_10 як чоловіка та батька хворої дитини, на думку колегії суддів істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його суспільної небезпечності, свідчать про те, що ОСОБА_10 можливо призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченого кримінальним законом, яке хоча і не передбачено санкцією ч.1 ст. 286-1 КК України, однак буде достатнім для виправлення ОСОБА_10 на свободі, а не в умовах виправної колонії.
За змістом положень ст.ст. 409, 413 та ст. 414 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею ( частиною статті ) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з неможливістю застосування обвинуваченому ОСОБА_10 положень ст. 75 КК України, його апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині призначення основного покарання та виключення з резолютивної частини вироку посилання на застосування положень ст. 72 КК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 12024121010001098 стосовно ОСОБА_10 за ч.1 ст.286-1 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
ОСОБА_10 вважати засудженим за ч.1 ст.286-1 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн., з позбавленням права ОСОБА_10 керування транспортними засобами на строк 5 років.
В іншій частині вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 12024121010001098 стосовно ОСОБА_10 за ч.1 ст.286-1КК України - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4