Справа № 947/37802/25
Провадження № 1-кс/947/18252/25
03.12.2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за участю судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 42025164690000069 від 25.09.2025 року відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, неодруженого, з вищою освітою, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , який обіймає посаду начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого,
якому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
І. Суть клопотання
01 грудня 2025 року до Київського районного суду м. Одеса надійшло зазначене клопотання, у якому слідчий просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 42025164690000069 від 25.09.2025 року відносно до підозрюваного ОСОБА_4 ..
Клопотання обґрунтоване тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025164690000069 від 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
10.10.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.3 ст.368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.12.2025 року включно із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави 1 002 268 гривень.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2025 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025164690000069 від 25.09.2025 року до 10.02.2026 року.
Прокурор зазначив, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 що, на його думку, обумовлює необхідність продовження строку дії зазначеного запобіжного заходу.
ІІ. Позиція учасників судового засідання
2.1. Прокурор підтримав клопотання з наведених у ньому мотивів.
2.2. Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 надав заперечення щодо задоволення клопотання, які обґрунтовувалися відсутністю доведеної підозри, процесуальною бездіяльністю сторони обвинувачення, зменшення процесуальних ризиків.
2.3. Підозрюваний ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника.
ІІІ. Мотиви слідчого судді
3.1. Дослідивши клопотання, надані прокурором матеріали, заслухавши думку учасників, висловлену у судовому засіданні, слідчий суддя дійшов таких висновків.
3.2. Норми кримінального процесуального закону, якими керується слідчий суддя
Відповідно до ст. 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких віднесені, зокрема і запобіжні заходи.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
3.3. Обставини, встановлені слідчим суддею
10.10.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.3 ст.368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2025 відносно підозрюваного ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.12.2025 року включно із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави 1 002 268 гривень.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2025 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025164690000069 від 25.09.2025 року до 10.02.2026 року.
3.4. Оцінка обґрунтованості підозри
Зміст повідомлення про підозру
Згідно з повідомленням про підозру кримінальні правопорушення були вчинені за таких обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Крім того, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», який в подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України, на усій території України з 24.02.2022 по цей час оголошена та проводиться загальна мобілізація.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Згідно п. 79 Постанови Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 «Про затвердження порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі за текстом - ТЦК та СП ).
Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Згідно ч. 1 ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, винні у порушенні правил військового обліку громадян України, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (далі за текстом - Постанова) визначено, що ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. ТЦК та СП утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі , інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі за текстом - районні ТЦК та СП ).
Відповідно до п. 8 Постанови, завданнями ТЦК та СП відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні ТЦК та СП), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі за текстом - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі за текстом - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України примітки 1 статті 364 КК України, службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Згідно ст.ст. 6, 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством. На військових посадових осіб поширюються інші вимоги та обмеження, встановлені Законом України «Про запобігання корупції».
Згідно вимог ст. ст. 3, 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», військовим посадовим особам військових формувань забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, а у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов'язані невідкладно вжити таких заходів: відмовитися від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.
Відповідно до ст.ст. 37, 38 , 39 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_4 , будучи військовою посадовою особою, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, під час виконання своїх службових повноважень зобов'язаний неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки.
Згідно з ст. 41 Закону України «Про запобігання корупції», представляючи державу, особи, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», повинні неупереджено діяти виключно в її інтересах, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконанн я.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про запобігання корупції», особи, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», повинні сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконувати службові повноваження та професійні обов'язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускати при цьому будь-яких зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 29.11.2024 № 501 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено на посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2 від 02.01.2025 ОСОБА_4 вважається таким, що 02.01.2025 справи та посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_4 обіймаючи посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , є суб'єктом відповідальності за злочини вчинені у сфері службової діяльності та правопорушення пов'язані з корупцією.
Відповідно до примітки 2 статті 368 КК України, службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України «Про державну службу» належать до категорії «Б», судді, прокурори, слідчі і дізнавачі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну службу», встановлюються такі категорії посад державної служби:
категорія "Б" - посади:
- керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;
- керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;
- керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022, (далі - Положення), ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Згідно з п. 7 Положення, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 є службовою особою, яка займає відповідальне становище, відповідно до положень примітки 2 ст. 368 КК України.
Під час проходження військової служби, у відповідності до ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ОСОБА_4 зобов'язаний свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок, не допускати негідних вчинків, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Незважаючи на викладене, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч зазначених вимог законодавства, вчинив злочин у сфері службової та професійної діяльності, за наступних обставин.
Так, у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи у невстановленому місці, у ОСОБА_4 виник злочинний, направлений на одержання неправомірної вигоди з військовозобов'язаних осіб за сприяння у виготовленні військово-облікових документів та отриманні відстрочки від мобілізації.
Так, 18.09.2025, з метою реалізації свого злочинного умислу, у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи у невстановленому місці, ОСОБА_4 в ході телефонної розмови з ОСОБА_7 , яка відбувалася через гучномовець мобільного телефону, висловив останньому вимогу про передачу йому неправомірної вигоди у розмірі від 2 до 3 тисяч доларів США (при цьому вказав, що кінцевий розмір неправомірної вигоди він визначить пізніше) за прийняття ним рішення, як службовою особою, що займає відповідальне становище, про виготовлення ОСОБА_7 нового військово-облікового документа, зняття його з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв'язку з не оновленням облікових даних, а також надання відстрочки від призову під час мобілізації.
При цьому, ОСОБА_4 прямо вказав, що без сплати вказаних коштів вирішення питання буде неможливим, чим фактично поставив заявника у залежний та уразливий стан, використовуючи службове становище для вимагання неправомірної вигоди.
В подальшому, 01.10.2025, у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи у невстановленому місці, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з корисливих мотивів, під час чергової телефонної розмови з ОСОБА_7 , повторно висунув вимогу щодо передачі йому неправомірної вигоди у кінцевій визначеній ним сумі 2 000 доларів США, уточнивши, що виключно після надання йому такої неправомірної вигоди він виготовить йому новий військово-обліковий документ, вирішить питання про зняття його з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв'язку з не оновленням облікових даних, а також щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації. При цьому, ОСОБА_4 під час вказаної розмови вказав на необхідність термінової передачі йому грошових коштів.
Надалі, 04.10.2025 о 15:10, перебуваючи поблизу будівлі торговельного центру «Епіцентр» по вул. Небесної сотні в м. Одеса, ОСОБА_4 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, під час особистої зустрічі з ОСОБА_7 , одержав від останнього на свою незаконну вимогу першу частину неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 500 (п'ятсот) доларів США, що за курсом Національного банку України становить 20 600 гривень, за вчинення ним вищевказаних дій із використанням наданої йому влади та службового становища.
В подальшому, 09.10.2025 приблизно о 16 год., продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, перебуваючи у невстановленому місці, ОСОБА_4 в ході телефонної розмови з ОСОБА_7 , висловив останньому вимогу щодо необхідності надання йому другої частини неправомірної вигоди в розмірі 1500 доларів США в найкоротші терміни.
У подальшому, 10.10.2025 приблизно о 16 год. 35 хв., перебуваючи поблизу будівлі торговельного центру «Епіцентр» по вул. Небесної сотні в м. Одеса, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій протиправний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди для себе, одержав від ОСОБА_7 другу частину неправомірної вигоди у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 10.10.2025 становить 62 250 гривень, за вчинення ним раніше обумовлених дій із використанням наданої йому влади та службового становища.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище - начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи умисно, з єдиним злочинним корисливим умислом, 04.10.2025 о 15 год. 10 хв. та 10.10.2025 о 16 год. 35 хв., перебуваючи поблизу будівлі торговельного центру «Епіцентр» по вул. Небесної сотні в м. Одеса, одержав від ОСОБА_7 на свою незаконну вимогу неправомірну вигоду у загальному розмірі 2000 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 82850 гривень, за вчинення ним дій із використанням наданої йому влади та службового становища, направлених на виготовлення ОСОБА_7 нового військово-облікового документа, зняття його з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв'язку з не оновленням облікових даних, а також надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Щодо обґрунтованості підозри
Оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень за наведених у повідомленні про підозру обставин, слідчий суддя керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри підтверджується наданими слідчим матеріалами, зокрема:
-заявою ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_7 який повідомив щодо здійснення начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 йому вимоги про передачу грошових коштів у сумі 2000 доларів США з метою отримання військово-облікових документів, відстрочки та зняття з розшуку.
-протоколом огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_7 ;
-протоколом обшуку автомобіля від 10.10.2025;
протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину в порядку ст. 208 КПК України від 10.10.2025;
Відомості, які містяться у наведених матеріалах, узгоджуються з обставинами, зазначеними у повідомленні про підозру, підтверджують їх та у своїй сукупності дають вагомі підстави для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.
Слід наголосити, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» обмежує міру, до якої слідчий суддя може оцінювати обставини, відомості про які надані сторонами. В межах оцінки питань, обумовлених розглядом клопотання, слідчий суддя не констатує та не має права констатувати винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення.
3.4. Щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий послався на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, отже слідчий суддя має оцінити їх наявність, зокрема ризиків:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
3.5. Щодо ризику переховуватись від органів досудового розслідування та суду
Слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, які згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, належать до тяжких ч.3 ст.368 КК України.
На переконання слідчого судді, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Разом з тим, сама лише тяжкість кримінального правопорушення та суворість можливого покарання без врахування інших факторів не є достатньою підставою для висновку про наявність такого ризику.
Слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про те, що з огляду на військову агресію проти України в уповноважених органів ускладнене здійснення належного контролю за перетином особами державного кордону України.
Зазначений ризик підвищений тим, що у разі визнання ОСОБА_4 за вказаною кваліфікацією до нього неможливе буде застосування звільнення від відбування реального покарання у вигляді позбавлення волі.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_4 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Викладене переконує слідчого суддю в обґрунтованості доводів слідчого щодо наявності цього ризику.
3.6. Щодо ризику незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів у кримінальному провадженні
Під час оцінки цього ризику слідчий суддя виходить з того, що:
- по-перше, показання свідків, як тих, що вже допитані в ході досудового розслідування, так і тих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні;
- по-друге, встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань свідків передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст. 23, 224 КПК України). Отже, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Підозрюваному особисто відомий заявник у кримінальному провадженні.
Наведені обставини свідчать про обґрунтованість доводів прокурора в частині наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою підбурення їх до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, надання неправдивих показань чи відмови від дачі показань на користь підозрюваної.
3.7. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
Зазначений ризик обґрунтовується тим, що підозрюваний володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, а тому може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, з метою конспірації підозрюваний не повідомляв вживав заходів для приховування своєї протиправної діяльності.
3.8. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
ОСОБА_4 може вжити заходів щодо перешкоджання кримінальному провадженню (штучне затягування досудового розслідування; розголошення відомостей результатів досудового розслідування, що призведе до його неповноти, втрати доказів вини підозрюваних тощо).
3.9. Щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу
З урахуванням обґрунтованої підозри та встановлених ризиків кримінального провадження, на цьому етапі кримінального провадження продовження запобіжного заходу є об'єктивно необхідним з метою досягнення дієвості відповідного кримінального провадження і забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Також ч. 2 ст. 183 КПК України визначає виключний перелік осіб, до яких може бути застосований цей запобіжний захід. ОСОБА_4 належить до цього переліку як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (п. 4 ч. 2 цієї статті).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є: домашній арешт, застава, особиста порука, особисте зобов'язання. Втім, на переконання слідчого судді, жоден з цих запобіжних заходів не здатний запобігти встановленим ризикам.
Окрім обґрунтованості підозри та встановлених ризиків, слідчий суддя враховує також інші обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я підозрюваного, майновий стан, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються ці обставини.
Оцінивши наведені обставини у сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним для запобігання ризикам, наведеним у клопотанні слідчого, а застосування підозрюваному іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу та належне виконання підозрюваною процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи слідчого щодо необхідності продовження до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який відповідає верхній межі, визначеній ч. 1 ст. 197 КПК України для цього запобіжного заходу. Необхідність визначення саме такого строку обумовлена тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершене, а підстави вважати, що наведені ризики можуть зникнути чи зменшитися раніше цього строку, відсутні. Водночас, строк дії запобіжного заходу не може перевищувати строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.
3.10. Щодо визначення розміру застави
Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (ч. 5 ст. 182 КПК України).
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати стримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Враховуючи незначне зменшення процесуальних ризиків за час досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку, що застава в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 908 400 грн. зможе забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_4 обов'язків, передбачених цим Кодексом.
3.11. Щодо покладення на підозрюваного обов'язків
У разі внесення застави, з метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці підозрюваного, наявні підстави для покладення на ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та необхідність покладення яких була доведена стороною обвинувачення, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- заборонити спілкуватися зі свідками та учасниками кримінального провадження;
- носити електронний засіб контролю.
3.12. Висновки слідчого судді
Ані сторона захисту, ані сторона обвинувачення не повідомили слідчого суддю про зміну обставин, які стали підставою для застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини з плином часу інтенсивність ризику позапроцесуальної поведінки підозрюваного зменшується. Разом з тим, ступінь зменшення ризиків не досяг того рівня, який переконав би слідчого суддю у відсутності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 .
За таких обставин клопотання слідчого з врахуванням розміру застави слід задовольнити частково.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст.176-178, 182-184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 42025164690000069 від 25.09.2025 року відносно ОСОБА_4 - задовольнити частково.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк тримання під вартою до 31 січня 2026 року включно.
Визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України в сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_4 покласти процесуальні обов'язки строком до 31 січня 2026 року включно, на умовах визначених в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2025 року.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга, протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1