Іменем України
№ 621/3158/25 № 1-кп/610/229/2025
м. Балаклія05 грудня 2025 року
Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
судді: ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
захисника: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженця с. Профітерн Вовчанського району Харківської області; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання не відоме; громадянина України; з базовою середньою освітою; військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ; неодруженого; раніше судимого 6 разів, крайній раз: 22.01.2020 Великобурлуцьким районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, 71 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі. 3 31.07.2025 по 30.09.2025 перебував під цілодобовим домашнім арештом,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженця с. Профітерн Вовчанського району Харківської області; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ; громадянина України; з повною загальною середньою освітою; військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , у СЗЧ; неодруженого; в силу ст. 89 КК України судимості не має. 3 05.08.2025 по 04.10.2025 перебував під цілодобовим домашнім арештом,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України,
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введений та неодноразово продовжувався воєнний стан, зокрема, Указом Президента України від 15.04.2025 № 235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-ІХ, до 05.30 07.08.2025.
В умовах воєнного стану, 05 липня 2025 року, приблизно о 23.30 годині, за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 , за попередньою змовою групою осіб разом з ОСОБА_7 , з корисливого мотиву і мети незаконного збагачення за рахунок чужого майна, умисно, таємно намагалися викрасти металевий дріт з неогородженого подвір'я. Проте були помічені його власником ОСОБА_9 , який пред'явив вимогу припинити протиправні дії, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 усвідомили, що їхні дії помічені й оцінюються потерпілим як викрадення. З метою подолання можливого опору з боку потерпілого і доведення свого умислу до кінця, ОСОБА_7 кулаком лівої руки наніс ОСОБА_9 один удар в область правого ока, після чого потерпілий сховався у будинку. Діючи відкрито, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 продовжили викрадення двожильного мідного дроту довжиною 37 м вартістю 834 гривні 72 копійки, змотали його і виходили за двір. Однак потерпілий ОСОБА_9 наздогнав їх та став чинити їм активний опір, через що ОСОБА_5 і ОСОБА_7 покинули вказаний дріт. Таким чином, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від їхньої волі.
Обвинувачений ОСОБА_5 винуватим себе визнав повністю і підтвердив факт вчинення кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку.
Під час допиту в суді пояснив, що разом з ОСОБА_10 домовилися обікрасти потерпілого. Проникли у двір його приватного будинку. Він почав змотувати дріт, а ОСОБА_11 у цей час бив потерпілого. Він почав втікати з довгим електричним дротом, а потерпілий його переслідував. Не маючи можливості викрасти, він кинув дріт.
Обвинувачений ОСОБА_7 винуватим себе визнав повністю і підтвердив факт вчинення кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку.
Під час допиту в суді пояснив, що обвинувачений ОСОБА_12 правильного розповів. Потерпілий напав на нього і він його побив, а потім втекли. Рябов у цей час викрадав електричний дріт з двору потерпілого.
Потерпілий просив судовий розгляд провести за його відсутності, надав згоду на розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, клопотання задоволено (а.с. 73-74, 133-135, 159-160).
Виконавши вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинувачених у його вчиненні.
Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього кримінального правопорушення декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення є узгодження об'єкта кримінального правопорушення, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Домовленість досягається словами, жестами, умовними знаками, а іноді поглядами як за тривалий час до початку вчинення кримінального правопорушення, так і за кілька годин, хвилин чи секунд. Початком вчинення кримінального правопорушення вважається початок виконання об'єктивної сторони. Усі погодження до початку замаху є попередніми. При цьому під час вчинення кримінального правопорушення кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення єдиної мети.
Кримінальний кодекс України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів відрізняються за способом їх вчинення.
Крадіжка це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується за допомогою двох критеріїв об'єктивного та суб'єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого викрадення вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них, або вони у зв'язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, при розрахунку на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.
Суб'єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не зустріти будь-якого опору.
Натомість, грабіж це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. При грабежі винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє при грабежі вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.
Відтак, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
Згідно ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Так, грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам тощо).
Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати як замах на грабіж.
Суд кваліфікує дії обвинувачених за:
ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України -
закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Тобто, суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Обвинувачений ОСОБА_5 : раніше судимий; офіційно не працевлаштований; неодружений; не перебуває на обліках у нарколога, психіатра.
Під час досудового розслідування обвинувачений і в суді винуватим себе у вчиненні кримінального правопорушення визнав, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи, що на підставі ст. 66 КК України визнається обставиною, що пом'якшує покарання.
Відсутні обставини, що обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_7 : в силу ст. 89 КК України судимості не має; офіційно не працевлаштований; неодружений; не перебуває на обліках у нарколога, психіатра.
Під час досудового розслідування обвинувачений і в суді винуватим себе у вчиненні кримінального правопорушення визнав, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи, що на підставі ст. 66 КК України визнається обставиною, що пом'якшує покарання.
Відсутні обставини, що обтяжують покарання.
Щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об'єктивні дані.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання винуватості з метою створити формальні підстави для пом'якшення покарання.
Разом із тим, не заперечення і визнання обвинуваченим об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб'єктивне ставлення до вчиненого.
За відсутності ж щирого каяття, визнання вини є формальним твердженням, яке підтверджує факт лише сам вчинення інкримінованих дій, і його покладення в обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання є необґрунтованим.
Визнання обвинуваченим власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення.
Тому суд не убачає в діях обвинувачених щирого каяття, рівно як і активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Передбачене ч. 4 ст. 186 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
А за правилом ч. 3 ст. 68, ст. 69-1 КК України, за встановлених обставин, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Визначаючи вид та розмір покарання суд також враховує конструктивну процесуальну поведінку обвинувачених під час досудового розслідування і в суді, сприяння кримінальному провадженню, їхні визнавальні показання також покладені в основу обвинувачення, потерпілий не наполягав на суворому покаранні.
Одночасно, обвинувачені раніше вже притягувалися до кримінальної відповідальності, внаслідок чого вже мають кримінальний досвід. ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності притягувався 7-м разів, має 6-ть не знятих і не погашених у встановленому законом порядку судимостей. Єдина судимість ОСОБА_7 погашена і він вважається таким, який раніше кримінального правопорушення не вчиняв, покарання не відбував та при призначенні покарання не повинен відчувати жодних негативних наслідків попередньої судимості. Проте ОСОБА_7 , як військовослужбовець, зобов'язаний додержуватись Конституції і законів України, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
По факту, попередні покарання не досягли мети їхнього виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачені продовжують вчиняти нові кримінальні правопорушення, самі є антисоціальними особистостями, що свідчить про їхні виняткові зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість, вперте небажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя і стати на шлях виправлення і перевиховання.
Психологічна переорієнтація обвинувачених не відбувається, не змінюються їхні дотеперішні погляди та установки, вони не готові змінити своє життя і не вчиняти нових кримінальних правопорушень. Їхня поведінка у динаміці свідчить про стійкість їхнього злочинного умислу.
Хронологія злочинної діяльності обвинувачених вказує на те, що вони не розкаялися, на них раніше застосовані судом заходи покарання, метою якого також є і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених під час відбування покарання, не мають свого очікуваного та дієвого впливу.
В умовах воєнного стану, внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та українського народу в цілому, численних злочинів держави-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ, у складний для країни та людей особливий період боротьби за виживання, поблизу фронту, на ґрунті ведення антисоціального способу життя, обвинувачені вчинили тяжкий злочин. За пробаченням до потерпілого не зверталися, хоча предмет злочину повернутий потерпілому, але він був демонтований, що потребуватиме від потерпілого витрат на відновлення попереднього становища.
Тому, неможливо досягти мети покарання у виді кари, виправлення обвинувачених та попередження нових кримінальних правопорушень без ізоляції їх від суспільства, оскільки кримінальне правопорушення і самі обвинувачені за наведених обставин становлять підвищену суспільну небезпеку.
Наведені позитивні відомості про особу обвинувачених та обставини на їхню користь, не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, небезпечності вчинених дій, суспільної небезпеки самих обвинувачених, натомість вони враховані при призначенні їм покарання.
На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням правил ч. 3 ст. 68, ст. 69-1 КК України, про призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за наявності обставин, що пом'якшують покарання, його необхідно призначити у виді позбавлення волі, проте у розмірі покарання, яке не може перевищувати двох третин максимального строку у 10 років позбавлення волі, який буде меншим мінімального, передбаченого санкцією статті у 7 років позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, внаслідок чого буде ефективним.
Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.
На переконання суду викладені обставини у сукупності та наведені мотиви свідчать про те, що призначення інших видів або розмірів покарання або із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України буде явно м'яким і не буде сприяти його виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Оскільки у такому разі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призведе до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через м'якість, воно буде неефективним.
З урахуванням особи обвинувачених, фактичних обставин справи, покарання, що призначається, а також для забезпечення виконання даного вироку, враховуючи наявність кримінального досвіду, систематичне вчинення кримінальних правопорушень, для запобігання спробам переховуватися від суду і вчинити інші кримінальні правопорушення, до набрання вироком законної сили, необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, за правилом п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
ОСОБА_5 з 31.07.2025 по 30.09.2025 перебував під цілодобовим домашнім арештом, ОСОБА_7 з 05.08.2025 по 04.10.2025 перебував під цілодобовим домашнім арештом.
За правилом ч. 7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
В порядку забезпечення кримінального провадження був накладений арешт на речовий доказ, який необхідно скасувати за відсутністю потреби у його продовженні.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, стягнути з обвинуваченого на користь експерта в дольовому порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 124, 369-378 КПК України,
1)ОСОБА_5 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, призначити йому покарання - 6 років 8 місяців позбавлення волі.
2)ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, призначити йому покарання - 6 років 8 місяців позбавлення волі.
3)ОСОБА_5 у строк покарання зарахувати перебування під цілодобовим домашнім арештом, що відповідає 20 дням позбавлення волі.
4)ОСОБА_7 у строк покарання зарахувати перебування під цілодобовим домашнім арештом, що відповідає 20 дням позбавлення волі.
5)Речові докази: дріт, що переданий на відповідальне зберігання потерпілому - йому повернути; капці - повернути ОСОБА_5 , а у разі відмови у отриманні - знищити, скасувавши арешт майна, накладений за ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 09.07.2025.
6)Процесуальні витрати у сумі 400 гривень за проведення судової експертизи - стягнути на користь експерта ОСОБА_13 з ОСОБА_5 і ОСОБА_7 , по 200 гривень з кожного.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинувачені мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Суддя ОСОБА_1