Справа № 205/6777/24
Провадження № 2/0203/129/2025
14.04.2025 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Н.А.,
за участі:
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
28.05.2024 року (направлений поштою - 20.05.2024 року) до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська звернулось Моторне (транспортне) страхове бюро України з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, в якому просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131) завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 64727,00 грн.
20.06.2024 на підставі ухвали Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29.05.2024 року про передачу справи для розгляду за підсудністю до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська надійшли матеріали цивільної справи №205/6777/24 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 31.05.2020 року трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП), а саме ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mazda, д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з транспортним засобом Hyundai, д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортним засобам завдано матеріальної шкоди. Постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська у справі №203/1984/20 відповідача було визнано винним у настанні ДТП. Відповідно до висновку №280/20А вартість відновлювального ремонту Hyundai, д.н.з. НОМЕР_2 , складає 63046,99 грн, витрати на збір документів - 1680,00 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому відповідач як особа, винна у настанні ДТП, зобов'язана відшкодувати в порядку регресу позивачу завдану шкоду.
Тому позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу у загальному розмірі 64727,00 грн.
16.12.2024 року відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до ст. 257 ЦПК України, в якій просить суд: відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав пропущення строку позовної давності.
У заяві відповідач посилається на те, що вже минуло три роки позовної давності, а позивач не мав поважних причин для такого пропуску.
Під час судового засідання відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності без поважних причин.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.07.2024 року було залишено без руху позовну заяву та надано позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, визначені недоліки позовної заяви позивачу постановлено усунути шляхом надання суду виправленої редакції позовної заяви з зазначенням: документа на підтвердження повноважень генерального директора Моторного (транспортного) страхового бюро України Олександра Берназюка.
30.07.2024 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 01.07.2024 року, якою усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі, надав нову редакцію позовної заяви.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року було прийнято до провадження цивільну справу та відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
У судове засідання, призначене на 14.04.2025 року, з'явився відповідач.
Представник позивача у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення відповідача по суті спору, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та 14.04.2025 року в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24.06.2020 року, справа №203/1984/20, провадження №3/0203/1393/2020 (суддя - Підберезний Г.А.) було визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладене на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у сумі 340,00 грн.
За змістом постанови суду, 31.05.2020 року о 16:05 годині ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mazda, д.н.з. НОМЕР_1 , на перехресті вул. В. Антоновича з пр. О. Поля в м. Дніпрі перед початком руху не впевнився в безпечності та виїхав на регульоване перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, в результаті чого відбулось зіткнення з автомобілем Hyundai, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по пр. О. Поля, на зелений сигнал світлофора.
Вказана постанова суду набрала законної сили станом на 07.07.2020 року.
За відомостями з ЦБД МТСБУ, за параметрами запиту поліс на ТЗ № НОМЕР_1 станом на 31.05.2020 року, поліс не знайдено.
Відповідно до повідомлення про ДТП та заяви про відшкодування від водія ОСОБА_2 від 02.06.2020 року, копії протоколу, схеми ДТП у справі про адміністративне правопорушення, посвідчення водія НОМЕР_3 , свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_4 , полісу №АО/1841081 від 06.04.2020 року обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, висновку судового експерта Пилипенка О.С. від 12.09.2020 року, наказу МТСБУ від 23.09.2020 року «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 » на суму 63047,00 грн, довідки №1 від 22.09.2020 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих на суму 63047,00 грн, платіжної інструкції від 23.09.2020 року №2243094, потерпіла сторона - водій ОСОБА_2 отримав виплату відшкодування від МТСБУ по справі №68191, згідно з наказом №3.1/1068 від 23.09.2020 року, транспортний засіб НОМЕР_2 , у розмірі 63047,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 21.10.2020 року №2543295, судовому експерту ОСОБА_3 було виплачено 1680,00 грн, з призначенням платежу: оплата послуг аваркому (експерта) по справі №68191, згідно з рахунком №114 від 12.09.2020 року, транспортний засіб НОМЕР_5 .
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування шкоди в порядку регресу у загальному розмірі 64727,00 грн.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), основним завданням МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно п. 21.1. ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладення договору страхування є необов'язковим.
Транспортний засіб має відповідати вимогам, передбаченим пунктом 1.7 статті 1 цього Закону, з моменту взяття ним участі в дорожньому русі на території України.
Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону.
Підпунктом «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її завдання транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.
Відповідно до пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, до яких відповідач не належить.
Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень частин 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова КЦС ВС від 13.02.2019 року, справа №369/13976/15?ц; постанова КЦС ВС від 27.03.2019 року, справа №806/2?1093/2011).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз викладеного вище вказує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди 31.05.2020 року цивільно-правова відповідальність відповідача в порушення вимог п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), не була застрахована на території України. Винуватість відповідача у скоєнні ДТП встановлена постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.
Отже, до позивача як до страховика, який виплатив потерпілій стороні в ДТП страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Розмір страхової суми за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановлений на рівні 260000,00 грн на одного потерпілого. При цьому позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на оплату послуг судового експерта у сумі 1680,00 грн, сплата яких на користь експерта підтверджується платіжною інструкцією.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що позивач надав суду належні, допустимі та достатні письмові докази, що підтверджують його право на відшкодування майнової шкоди в порядку регресу у загальному розмірі 64727,00 грн (63047,00 грн + 1680,00 грн = 64727,00 грн), що складається з: суми виплати розміру відшкодування за шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу, - 63047,00 грн, витрат, пов'язаних із встановленням розміру збитків, - 1680,00 грн.
Тому позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Водночас відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.
Так, з приводу заяви сторони відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і №22095/93, § 51)).
Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Строки давності виконують декілька функцій, в числі яких - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли мати місце у випадку, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу.
Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі №263/11337/19, провадження №61-10706св20.
Верховний Суд зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки, якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).
Відповідно до положень статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства, суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або ускладненим. Очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Вказані правові висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі №922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі №922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 р. у справі №904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (постанова ВС у складі судді другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 1 липня 2022 року, справа №127/2897/13-ц). Водночас, якщо процесуальний строк був пропущений до початку війни, питання про його поновлення повинно вирішуватися з врахуванням причин, з яких строк був пропущений, та тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стану. Безумовно, стан війни в Україні створює об'єктивні перешкоди для реалізації своїх прав на судовий захист. Проте в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені (постанова ВС у складі Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі №127/27446/20).
Отже, воєнний стан не є поважною причиною пропуску процесуального строку, крім випадків, коли самі воєнні дії зумовили неможливість вчасно звернутись до суду. У такому разі в позовній заяві слід обґрунтувати ці випадки, надати підтвердження і просити суд поновити строк звернення до суду.
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, у справі, що розглядається, предметом позову є відшкодування шкоди в порядку регресу у загальному розмірі 64727,00 грн. З позовом до суду позивач звернувся - 28.05.2024 року, який був направлений поштою - 20.05.24 року, виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем - 23.09.2020 року.
ВС вказав, що деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України. Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Первісне (основне) деліктне зобов'язання та зобов'язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.
Спеціальний Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За змістом цього Закону, страхове відшкодування, яке за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов'язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов'язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов'язанні.
Отже, правові наслідки виплати страховиком страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності різняться (постанова ВСУ від 16 листопада 2016 року, справа №6-2188цс16). Страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування (постанова ВСУ від 23.12.2015 року, справа №6-2587цс15).
Моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні) (постанова ВСУ від 30 березня 2016 року у справі №6-2598цс15, постанова ВСУ від 05.04.2017 ркоу №6-2806цс16).
Згідно із ч. 6 ст. 261 ЦК України, за регресним зобов'язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Так, у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що страхове відшкодування потерпілій стороні було виплачено позивачем - 23.09.2020 року. Отже, з позовом до суду позивач міг звернутися у межах загальної позовної давності трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте з позовом до суду позивач звернувся 28.05.2024 року, який був направлений поштою - 20.05.2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності у три роки. При цьому ані у позовній заяві, ану у відповідь на заяву відповідача про застосування наслідків позовної давності, позивач не вказав підстави, які перешкоджали йому звернутися до суду з позовом у встановлений строк позовної давності.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Законом України від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року, «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19.
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Вищевказані норми регулюють загальну позовну давність (ст. 257 ЦК), спеціальну (ст. 258 ЦК) та зміну тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК), окремі спеціальні строки позовної давності (ст. 786 ЦК). Тому інші норми ЦК, зокрема про застосування позовної давності судом, наслідки її спливу є чинними і наразі.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що останній день трьохрічного строку позовної давності, з урахуванням регресної виплати, припадав на 23.09.2023 року. Натомість позивач не вказав суду поважні причини пропуску строку позовної давності, поважні причини, що об'єктивно перешкоджали б його зверненню до суду у встановлений законом строк позовної давності з позовом до відповідача, з урахуванням викладених вище норм чинного законодавства, з дотриманням принципів змагальності та правової визначеності.
При цьому, судом було встановлено, що позовні вимоги МТСБУ є обґрунтованими, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву відповідачем. Позивач не вказав підстави, які існували під час дії карантину та існують під час воєнного стану, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду в межах загального строку позовної давності. Відповідач, своєю чергою, у судовому засіданні наполягав на застосуванні наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, посилаючись на те, що позивач жодним чином не обґрунтував поважні причини пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність застосування строків позовної давності, що зумовлює відмову у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України. При цьому судові витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 21.04.2025 року.
Суддя Ф.М. Ханієва