Справа № 127/36460/25
Провадження 2-н/127/4760/25
05 грудня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Горбатюк В.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання за спожиту електроенергію,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання за спожиту електроенергію.
Розглянувши заяву суддя дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг; телекомунікаційних послуг; послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України в заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника.
Згідно з ч. 5 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника.
Відповідно до інформації №2033835 з Єдиного державного демографічного реєстру від про реєстрацію місця проживання зареєстрованим місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 .
Відповідно до заяви про видачу судового наказу та доданих до неї матеріалів заявник просить стягнути заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з боржника, які були надані за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтею 162 ЦПК України визначено, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
З аналізу положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Відповідні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 Верховний Суд зазначив, що житлово-комунальні послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна, а тому позови про стягнення заборгованості з їх оплати повинні пред'являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Із поданої заяви та доданих до неї документів встановлено, що предметом заяви є стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії. Домоволодіння, яке є об'єктом постачання знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Зарванці.
З огляду на викладене, стягнення заборгованості за спожиту електроенергію повинно розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна, а тому вказана заява не підсудна Вінницькому міському суду Вінницької області.
Крім того, боржник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що також унеможливлює її розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності (п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України).
Оскільки заяву подано з порушенням правил підсудності, у видачі судового наказу необхідно відмовити та водночас роз'яснити заявнику його право звернутись з такими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
Керуючись ст. 165, 167, 353, 354 ЦПК України,
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання за спожиту електроенергію.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В. В. Горбатюк