Справа № 127/35216/25
Провадження № 3/127/7379/25
01 грудня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 01.11.2025 року серії ВАД № 324068: «01.11.2025 року о 15:30 год громадянин ОСОБА_1 за місцем свого проживання, а саме: АДРЕСА_1 , учинив стосовно свого сина ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру».
У судове засідання ОСОБА_1 з'явився, вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, стверджував, що не вчиняв стосовно свого сина домашнє насильство психологічного характеру. Пояснив суду, що того дня між ним та його дружиною відбулась побутова сварка через те, що дружина заступилась за доньку, яка відмовлялась виконувати прохання батька віддати смартфон, однак син - ОСОБА_3 , не був присутній при означеній сварці. Крім того, домашнього насильства психологічного характеру відносно свого сина не вчиняв.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно з нормативним визначенням, закріпленим у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до визначення, яке надане у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство - це - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Частиною 2 статті 3 Закону № 2229-VIII передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.
Частиною 3 статті 3 Закону № 2229-VIII передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Диспозиція частини 1 статті 173-2 КУпАП в якості обов'язкового елементу об'єктивної сторони домашнього насильства передбачає заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не наділяє суд повноваженнями самостійно збирати докази та самостійно встановлювати в діях особи склад адміністративного правопорушення, елементи якого не зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 01.11.2025 року серії ВАД № 324068, зазначено, що ОСОБА_1 учинив стосовно свого сина ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру.
Однак у протоколі про адміністративне правопорушення від 01.11.2025 року серії ВАД № 324068 не зазначено, які саме дії вчинив ОСОБА_1 по відношенню до свого сина ОСОБА_2 , а також чи було завдано ОСОБА_2 шкоду та яку саме (психічному, фізичному здоров'ю).
У протоколі прийняття заяви від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 01.11.2025 та в письмових поясненнях ОСОБА_4 від 01.11.2025, не вказано про завдання шкоди психічному чи фізичному здоров'ю ОСОБА_2 діями ОСОБА_1 ..
Доказів завдання діями ОСОБА_1 шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Оскільки обов'язковим елементом об'єктивної сторони домашнього насильства, згідно з ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є саме завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, то відсутність в Протоколі про адміністративне правопорушення відомостей, що така шкода була завдана, виключає в діях ОСОБА_1 наявність об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 КУпАП, потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Відсутність зазначення в Протоколі про адміністративне правопорушення від 01.11.2025, а також в протоколі прийняття заяви від 01.11.2025 та в письмових поясненнях ОСОБА_4 від 01.11.2025 про заподіяння шкоди психічному та фізичному здоров'ю ОСОБА_1 - виключає можливість набуття ОСОБА_2 , статусу потерпілого в справі про адміністративне правопорушення - згідно з ч. 1 ст. 269 КУпАП.
Також слід зауважити, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших доказів, не може бути достатнім доказом винуватості особи.
Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі й закріплених в статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, і ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1, ч. 2 ст. 173-2, ст.ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - закрити в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя: