Справа № 138/1444/25
Провадження №:2/138/1469/25
05.12.2025 м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:
головуючого судді Київської Т.Б.,
за участю секретаря Бугери І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області клопотання відповідача про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою,
В провадженні суду знаходиться вказана вище цивільна справа.
Сторони спору в судове засідання не з'явились.
Відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки він проходить військову службу у складі ЗСУ під час правового режиму воєнного стану.
Представник позивача подав до суду заперечення на клопотання відповідача, мотивовані тим, зокрема, що заяву подано до суду з порушенням норм ЦПК, а саме не подано через застосунок “Електронний суд», а в письмовому виді без підтвердження направлення іншим учасникам справи. Крім того, у відповідача є представник, який може брати участь під час розгляду даної справи. Також, позивач є особою похилого віку, а зупинення провадження призведе до порушення його прав. Розгляд клопотання просив проводити без його участі.
Дослідивши зміст клопотання відповідача, заперечення представника позивача, матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно п. 2 ч. 1 ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідач подав до суду копію посвідчення офіцера серії НОМЕР_1 , в якому зазначено його призначення (посади) та в/ч в яких він проходив та проходить військову службу; витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 №311 від 03.11.2024 з якого слідує, що відповідач з 03.11.2024 зарахований до списків вказаної в/ч; довідки в/ч НОМЕР_2 №85 від 11.01.2025 та №1907 від 15.10.2025 про те, що відповідач перебуває на військовій службі за контрактом; витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 №204 від 16.07.2025 зі змісту якого слідує, що відповідача призначено на посаду заступника в/ч НОМЕР_2 ; витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 №293 від 11.10.2025 з якого слідує, що відповідача направлено у відрядження до в/ч НОМЕР_3 , до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агреії рф з метою виконання (службових бойових) завдань.
Також, в матеріалах справи наявний витяг з бойового розпорядження командира НОМЕР_4 окремого батальйону морської піхоти №66/дск від 14.01.2025 про залучення відповідача до бойового завдання.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні з 24 лютого 2022 року, після оприлюднення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та неодноразово був продовжений.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п'ята статті 4 ЦПК України).
Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).
Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.
Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов'язок, пов'язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі.
Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця, як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.
Таким чином, якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.
До вказаних вище висновків дійшла ВП ВС у своїй постанові від 12.11.2025 у справі 754/947/22.
В даному випадку, існує волевиявлення відповідача щодо зупинення провадження у справі та прагнення до продовження розгляду справи лише за його участі.
Зважаючи на викладені вище обставини та відповідно до діючого законодавства, існують обумовлені підстави для зупинення розгляду справи.
При цьому, ст.251 ЦПК України не містить визначення щодо мобілізованого військовослужбовця чи того, хто проходить військову службу за контрактом. Натомість у ній зазначено, що обов'язок зупинити провадження у справі виникає у суду у разі перебуває сторони, у даному випадку відповідача, у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан. Тобто, такої умови, як мобілізований військовослужбовець, чинне законодавство не містить.
Щодо заперечень представника позивача з приводу того, що заява повинна була надійти виключно через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», то суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.8 ст.14 ЦПК України відповідач не позбавлений права подавати до суду документи у паперовій формі.
Враховуючи ту обставину, що відповідач перебуває у складі військового формування, що переведене на воєнний стан, а також те, що відповідно до п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України в суду є імперативний обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан, то провадження у справі слід зупинити.
На підставі викладеного та керуючись ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.251, 253, 258, 260-261 ЦПК України, суд
Зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою до припинення перебування ОСОБА_2 у складі військового формування, що переведене на воєнний стан або залученого до проведення антитерористичної операції.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 невідкладно повідомити суд про припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі військового формування, що переведене на воєнний стан або залучене до проведення антитерористичної операції.
Копію даної ухвали суду направити на офіційну електронну адресу Генерального штабу Збройних Сил України (ел.адреса: mil_doc@post.mil.gov.ua), для передачі військовій частині НОМЕР_2 , до виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду у справі може бути подана до апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Т.Б.Київська