18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/23999/21 (11-кп/824/3617/2024)
провадження № 51-329 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілих -
адвоката ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційними скарги прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня та 11 липня 2024 року, Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, якими
ОСОБА_10 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_2 ,
звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК) від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року); ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 15 березня 2024 року звільнив ОСОБА_10 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року); ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року), у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 62021000000000301 від 20 квітня 2021 року стосовно нього - закрив.
Цей же суд ухвалою від 11 липня 2024 року звільнив ОСОБА_11 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року); ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року), у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 62021000000000301 від 20 квітня 2021 року стосовно нього - закрив.
Київський апеляційний суд ухвалою від 06 листопада 2024 року ухвали суду першої інстанції стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 залишив без змін.
Як зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачувались органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
ОСОБА_10 з 14 листопада 2012 року працював на посаді командира відділення № 1 взводу № 1 оперативної роти № 3 полку особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУМВС України в м. Києві, був працівником правоохоронного органу, представником влади та службовою особою, яка займає відповідальне становище.
ОСОБА_11 з 14 листопада 2012 року працював на посаді міліціонера відділення № 1 взводу № 3 оперативної роти № 4 полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУМВС України в м. Києві, був працівником правоохоронного органу, представником влади та службовою особою, яка займає відповідальне становище.
30 листопада 2013 року в період з 04:11 до 04:22 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , перебуваючи на сходах Монументу Незалежності в м. Києві, на виконання явно злочинного наказу у складі групи осіб за попередньою змовою, перевищили владу та службові повноваження, що супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_12 , діями, за відсутності ознак катування.
Крім того, в цей же день, час та місці ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на виконання явно злочинного наказу у складі групи осіб за попередньою змовою, із застосуванням фізичного насильства, вчинили незаконне перешкоджання проведенню мирного зібрання на Майдані Незалежності в м. Києві, порушивши конституційне право ОСОБА_9 збиратися мирно, без зброї і проводити збори та мітинги.
Крім того, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на виконання явно злочинного наказу у складі групи осіб за попередньою змовою, будучи службовими особами, у невстановлений час 30 листопада 2013 року в приміщенні Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві за адресою: вул. Герцена, 9, м. Київ, склали, підписали і надали невстановленим співробітникам органів внутрішніх справ завідомо неправдиві офіційні документи - два рапорти від 30 листопада 2013 року про затримання ОСОБА_12 за вчинення дрібного хуліганства та за злісну непокору законній вимозі працівника міліції, до яких внесли завідомо неправдиві відомості.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції:
- не зважив на те, що рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ухвалено без визнання цим судом факту вчинення обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень у час, зазначений в обвинувальному акті;
- не вирішив питання про процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням цього кримінального провадження;
- не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Представник потерпілих ОСОБА_6 , не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подала касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вимоги своєї касаційної скарги представник потерпілих фактично мотивує доводами, аналогічними до доводів касаційної скарги прокурора.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та представник потерпілих підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити. Крім того, представник потерпілих просила звернути увагу на те, що в ухвалі суду виклад обставин інкримінованих злочинів не відповідає тому, як це відображено в обвинувальному акті.
Захисник заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданих касаційних скаргах прокурор та представник потеплілих покликаються на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Доводи касаційних скарг про невстановлення судом першої інстанції факту вчинення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 інкримінованих їм кримінальних правопорушень у час, зазначений в обвинувальному акті
Прокурор і представник потерпілих у поданих касаційних скаргах вказують на безпідставне звільнення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, оскільки судом першої інстанції не було встановлено факту вчинення ними інкримінованих їм кримінальних правопорушень у час, зазначений в обвинувальному акті.
Проте колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційних скарг з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звернулася до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. У випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності суд повинен закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
При цьому особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року, № 203/241/17, № 51-4251 кмо 21).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені в обвинувальному акті події кримінальних правопорушень мали місце 30 листопада 2013 року, тому на момент розгляду судом першої інстанції клопотань сторони захисту про застосування положень ст. 49 КК до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 передбачені законом строки давності притягнення останніх до кримінальної відповідальності за ці кримінальні правопорушення сплив.
В судових засіданнях під час розгляду вказаних клопотання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , після роз'яснення судом першої інстанції юридичних наслідків закриття провадження з цієї підстави, наполягали на їхньому звільненні від кримінальної відповідальності .
Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано звільнив ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, та закрив кримінальне провадження стосовно них.
Колегія суддів частково погоджується з твердженням представника потерпілих щодо занадто обмеженого, в порівнянні з обвинувальним актом, викладення встановлених обставин.
Так, в обвинувальному акті в даному кримінальному провадженні детально викладено обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачувались ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та інші особи.
І вони стосувалися подій 30 листопада 2013 року - перешкоджання працівниками правоохоронного органу із застосуванням сили та спеціальних засобів, на виконання злочинного наказу вищого керівництва, громадянам, які знаходились на Майдані Незалежності в м. Києві, реалізовувати своє конституційне право на мирне зібрання.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 372 КПК зазначив в ухвалах формулювання обвинувачення, хоча й в стислому викладі, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінувалися ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , суть питання, що вирішувались ухвалами, встановлені судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення осіб від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні своїх рішень.
Проте зазначений недолік, на думку колегії суддів, загалом не вплинув на обґрунтованість оскаржуваних рішень.
Крім того, з урахуванням наведеного колегія суддів уважає доводи прокурора та представника потерпілих такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та не свідчать про допущення судами істотних порушень вимог КПК.
Доводи про невирішення апеляційним судом питання щодо процесуальних витрат
Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду не вирішив питання про процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження.
Колегія суддів уважає ці доводи касаційної скарги обґрунтованими з огляду на таке.
Процесуальні витрати - це передбачені кримінальним процесуальним законом затрати, які виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, понесені органами досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками кримінального провадження.
За приписами ст. 118 КПК одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов'язані із залученням експертів.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 122 КПК витрати, пов'язані із залученням, зокрема експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам з Державного бюджету України.
Відповідно до висновку, викладеного у згаданій раніше постанові ОП ККС ВС від 12 вересня 2022 року, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження стосовно якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів уважає, що оскільки ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, то відповідно до положень ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК провадженні процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з проведенням експертиз № 5673/5674/17-26, № 1229/1230/18-26 від 05 березня 2018 року в розмірі 7 436 грн та № 5667/5668/17-26 від 21 березня 2018 року в розмірі 6 816 грн необхідно віднести на рахунок держави.
Суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, не вирішив питання про процесуальні витрати, що також залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду, тому така допущена судами помилка, на думку колегії суддів, може бути виправлена під час касаційного перегляду.
З огляду на зазначене ухвали судів першої та апеляційної інстанцій стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підлягають зміні в частині вирішення питання про процесуальні витрати.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня та 11 липня 2024 року, Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 змінити.
Процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з проведенням судових експертиз № 5673/5674/17-26, № 1229/1230/18-26 від 05 березня 2018 року в розмірі 7 436 грн та № 5667/5668/17-26 від 21 березня 2018 року в розмірі 6 816 грн, віднести на рахунок держави.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3