28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 354/357/21
провадження № 61-14362ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гайтанюк Мар'яна Миколаївна, на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Надвірнянського відділу державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, постанови про закінчення виконавчого провадження, постанови про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна,
25 лютого 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Мулу О. Д. звернулася до суду зі скаргою на дії Яремчанського відділу державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи: ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, постанови про передачу майна стягувачу, постанови про закінчення виконавчого провадження та визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна.
Скарга мотивована тим, що 09 жовтня 2008 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Фольксбанк» кредитний договір № 61-2/201 відповідно до якого отримала кредит у розмірі 120 000 доларів США для початку бізнесу її чоловіка ОСОБА_4 .
Виконання зобов'язань за вказаним договором забезпечено іпотечним договором від 09 серпня 2008 року, іпотекодавцем за яким виступала ОСОБА_1 , та договором поруки від 09 жовтня 2008 року, укладеним із ОСОБА_4 .
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто у солідарному порядку на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 1 074 766,09 грн та судові витрати.
З 2014 року ОСОБА_1 разом із чоловіком не проживає. У 2015 році вона разом із сином виїхала на постійне проживання у Бельгію та з того часу в Україну не поверталась. ОСОБА_4 неодноразово в телефонних розмовах повідомляв заявницю, що погасив кредитну заборгованість, проте в подальшому вона дізналась від свого батька, що невідомі особи набули у власність її земельну ділянку, після чого звернулась за правовою допомогою до консульства України у Бельгії та уклала договір на представництво її інтересів адвокатом.
18 лютого 2021 року представник заявниці отримав відповідь на адвокатський запит до органу виконавчої служби з якої встановлено, що на виконанні у Яремчанському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-74, виданого Яремчанським міським судом Івано-Франківської області 22 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Фольксбанк», боржником за яким виступала ОСОБА_1 . Після вивчення матеріалів виконавчого провадження встановлено, що весь процес відбувся із порушеннями чинного законодавства внаслідок чого належне заявниці нерухоме майно перейшло у власність ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та в подальшому було відчужене на користь ОСОБА_2 .
Допущені органом ДВС порушення в ході виконавчого провадження полягають у наступному: 1) виконавчий лист у цивільній справі був пред'явлений до виконання із пропуском встановленого строку, оскільки він виданий судом 22 грудня 2011 року, а постанова про відкриття провадження винесена лише 19 вересня 2016 року; 2) виконавчий лист пред'явлений до виконання неналежним стягувачем ПАТ «ВіЕсБанк», в той час як стягувачем за виконавчим листом вказано ПАТ «Фольксбанк» і у матеріалах виконавчого провадження відсутня ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження; 3) всі постанови державного виконавця винесені із зазначенням неправильної адреси боржника і без її повідомлення, оскільки у них зазначена адреса АДРЕСА_1 , без визначення конкретного номеру будинку.
З 2015 року ОСОБА_1 на постійній основі проживає на території іншої держави та в Україну з того часу жодного разу не поверталась, що підтверджується відповідними відмітками у її закордонному паспорті. Державний виконавець всупереч вимог статей 31, 40 Закону України «Про виконавче провадження» не довів до відома боржника повідомлення про відкриття виконавчого провадження, не вжито належних заходів з метою встановлення місцезнаходження боржника, оголошення її у розшук.
Згідно матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження дійсної обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та отримання викликів державного виконавця чи про відмову від їх отримання, відсутні докази звернення виконавця до відповідних територіальних органів МВС України, ДМС України із запитами для отримання відомостей про зареєстроване місце проживання/перебування боржника. При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г та від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц державний виконавець не вправі був вчиняти будь-які виконавчі дії до моменту з'ясування факту одержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також порушення прав заявника сталося внаслідок визначення вартості майна боржника всупереч вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки проведено без згоди боржника, державним виконавцем був залучений до участі у провадженні експерт та без повідомлення боржника виготовлено нові технічні паспорти на належні ОСОБА_1 об'єкти незавершеного будівництва та земельну ділянку, а висновок оцінювача не був направлений боржнику наступного робочого дня після його отримання, чим позбавлено її можливості оскаржити вказаний висновок у визначений законом строк.
Відтак, подальші дії державного виконавця щодо реалізації арештованого майна боржника у даному виконавчому провадженні є неправомірними, вчинені із порушенням вимог частини п'ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна. 12 березня 2018 року були проведені прилюдні торги з реалізації належних боржнику об'єктів незавершеного будівництва та земельної ділянки, переданих в іпотеку за договором від 09 серпня 2008 року, які не відбулись у зв'язку із відсутністю допущених учасників торгів, того ж дня стягувач подав заяву про передачу іпотечного майна в рахунок погашення боргу і постановою державного виконавця від 16 квітня 2018 року вказане майно передано ТОВ «ФК «Алькор Інвест», після чого 29 грудня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження. Однак із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що при проведенні електронних торгів з реалізації арештованого майна повідомлення про день та час проведення торгів та початкову ціну продажу всупереч вимог статей 43, 49 Закону України «Про іпотеку» було здійснено із порушенням законодавчо визначених строків такого повідомлення. Вищезазначені обставини у сукупності вказують на наявність підстав для задоволення вимог скарги у повному обсязі.
ОСОБА_1 просила визнати протиправними та скасувати постанови: про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 19 червня 2016 року; про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1 від 19 травня 2017 року; про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 від 24 травня 2017 року; про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року; про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 29 грудня 2018 року; про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна від 20 жовтня 2017 року.
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 23 січня 2023 року залучив до участі у справі в якості заінтересованої особи ОСОБА_2 .
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 25 квітня 2023року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Яремчанського відділу державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 11 липня 2023 року ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 11 жовтня 2023 року ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасував.
Скаргу ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП НОМЕР_2 від 16 квітня 2018 року залишив без розгляду.
Справу в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Яремчанського відділу державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна, постанови про закінчення виконавчого провадження передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 05лютого 2024 року залучив до участі у справі заінтересовану особу - ОСОБА_3 .
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 05лютого 2024 року залучив до участі у справі правонаступника заінтересованої особи Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - Надвірнянський відділ державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 28 липня 2025 року відмовив ОСОБА_1 у поновленні строку для подачі скарги на дії Надвірнянського відділу державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанов.
Залишив без розгляду та повернув ОСОБА_1 скаргу на дії Надвірнянського відділу державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтанюк М. М. на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2025 року залишив без задоволення.
Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2025 року залишив без змін.
13 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайтанюк М. М. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року в указаній справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов'язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України, яка діяла на час звернення до суду, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження
№ 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі
статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження
№ 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Правила, які регулюють умови прийнятності скарг, покликані забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання, зокрема принципу правової визначеності, а зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані.
Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження
№ 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду надала роз'яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року
у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).
Порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 29 лютого 2024 року у справі № 289/2293/23 (провадження № 61-1332св24), Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13.
Відповідно до статті 81 ЦПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного/приватного виконавця, саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Згідно зі статтею 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із приписами пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд вказав, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Право на справедливий судовий розгляд передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли скарга може бути подана протягом визначеного строку. Водночас зацікавлена сторона зобов'язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження.
Судом встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2011 року вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором № 61-2/201 від 09 жовтня 2008 року в розмірі 1 074 766,09 грн.
21 квітня 2015 року ОСОБА_1 переїхала в Бельгію, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон.
Встановлено, що ОСОБА_1 тричі після цього приїздила в Україну.
Згідно з повідомленням ДПС України № 91-12870/0/15 від 08 червня 2022 року ОСОБА_1 09 липня 2017 року в'їхала в Україну та виїхала 03 серпня 2017 року, в черговий раз в'їхала 21 липня 2019 року та виїхала 15 серпня 2019 року, після чого повернулась в Україну 01 листопада 2019 року та виїхала 02 листопада 2019 року.
Крім того, в ході розгляду з'ясовано, що 28 вересня 2017 року рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області у справі № 354/421/17 шлюб між ОСОБА_1 та її чоловіком розірвано.
11 липня 2017 року ОСОБА_1 змінила зареєстроване місце проживання з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .
Установлено, що в матеріалах справи міститься копія довіреності від 29 вересня 2020 року, яка вчинена у м. Брюсель Королівство Бельгія, якою ОСОБА_1 уповноважила Мулу О. Д. бути її представником. На копії довіреності міститься посвідчувальний напис від 09 жовтня 2020 року приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу про посвідчення копії з оригіналу документа.
Згідно відповіді Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 18 лютого 2021 року адвокату Мулі О. Д. вбачається, що адвокат Мула О. Д. звернувся до них із запитом 18 лютого 2021 року.
При зверненні до суду із даною скаргою представником ОСОБА_1 адвокатом Гайтанюк М. М. 14 липня 2025 року подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду зі скаргою, в якій йдеться, що заявниці саме 18 лютого 2021 року (після ознайомлення адвоката Мули О. Д. 18 лютого 2021 року з матеріалами виконавчого провадження) стало відомо про порушення її прав. Тому просила поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою, як пропущений з поважних причин.
Встановивши, що заявниця ОСОБА_1 мала об'єктивну можливість знати про обставини виконання судового рішення, а відтак і вчасно ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження з виконання цього судового рішення суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що строк звернення до суду зі скаргою пропущений.
Встановивши, що зазначені підстави для поновлення строку на звернення зі скаргою до суду не є поважними, оскільки вони не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд дійшли вірного висновку про залишення скарги без розгляду.
Саме по собі посилання у заяві про поновлення процесуальних строків
на те, що діє загальнодержавний карантин, а тому заявниця має право
на поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця є безпідставним, оскільки таке твердження повинно бути належним чином обґрунтовано, а саме: наведено конкретні обставини, тобто такі карантинні обмеження, які об'єктивно перешкоджали своєчасно подати скаргу.
Судом обґрунтовано зазначено про те, що період виконання судового рішення охоплював значно більший період: з 2012 по 2016 рік Яремчанським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) неодноразово відкривались виконавчі провадження: ВП НОМЕР_6 від 03 лютого 2012 року; ВП НОМЕР_3_3 від 12 липня 2013 року; ВП НОМЕР_4 від 26 січня 2015 року; ВП НОМЕР_5 від 14 вересня 2015 року). А оспорюване виконавче провадження № НОМЕР_1 тривало з 2016 - по 2018 роки. В той час як дія карантину запроваджена з березня 2020 року.
Оскільки ОСОБА_1 не зазначено обґрунтувань, як саме факт введення карантину в Україні унеможливив вчинення нею такої процесуальної дії, як подання скарги на дії державного виконавця в строк, тому Верховний Суд погоджується, що таке посилання на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду не може бути підставою для його поновлення.
Отже, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, фактично зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гайтанюк Мар'яна Миколаївна, на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Надвірнянського відділу державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, постанови про закінчення виконавчого провадження, постанови про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко