03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 199/11088/23
провадження № 61-4039св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради ( далі - КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 листопада 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» було укладено договір про постачання теплової енергії №010315.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27 липня 2016 року № 28/12 надано дозвіл на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання, у зв'язку з чим було здійснено передачу заборгованості з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» Дніпровської міської ради на баланс КП «Теплоенерго».
У зв'язку зі зміною у структурі енергопостачальної організації, що пов'язана із передачею основних засобів, між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про постачання теплової енергії № 010315, відповідно до якої ця угода набуває чинності відповідно до статті 631 ЦК України з 14 вересня 2016 року і є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії.
У зв'язку зі зміною статусу позивача (з 28 травня 2020 року позивач не є ФОП) згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено зміни до договору від 20 листопада 2008 року №010315, про що між КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради та відповідачем укладено додаткову угоду від 07 липня 2023 року до договору про постачання теплової енергії від 20 листопада 2008 року № 010315, яка набула чинності відповідно до статті 631 ЦК України та статті 180 ГК України з 28 травня 2020 року і є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії, що зазначено у пункті 5. Додаткову угоду до договору про постачання теплової енергії направлено відповідачу 10 липня 2023 року
До теперішнього часу додаткова угода до договору не підписана відповідачем та на адресу позивача не повернута. У пункті 4 додаткової угоди зазначено, що у разі неотримання теплопостачальною організацією підписаної угоди або обґрунтованих заперечень в її підписанні протягом 30 днів з дня її отримання, додаткова угода вважається погодженою.
Відповідно до пункту 5.2 вказаного договору облік споживання теплової енергії здійснюється за приладами обліку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний об'єкт нерухомості перебуває у власності споживача.
Позивач зазначав, що КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради протягом опалювального сезону 2020/2021, 2021/2022, 2022/2023 років упродовж періоду з листопада 2020 року до березня 2023 року включно надавало послуги з постачання теплової енергії ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач не виконував покладені на нього вказаним договором обов'язки, оплату за надані йому послуги не проводив, у зв'язку із чим за вказаний період утворилась заборгованість за теплопостачання у розмірі 1 555 260,25 грн.
Посилаючись на наведене, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за отримані послуги з теплопостачання у розмірі 1 555 260,26 грн, 3 % річних - 65 359,87 грн, інфляційні збитки - 280 355,38 грн, пеню 289 275,47 грн, усього 2 190 250,98 грн..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності. Суд зазначив, що ОСОБА_1 не є власником приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у встановленому законом порядку з 27 жовтня 2016 року за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.
Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 , який не є власником зазначеного приміщення, є споживачем послуг з постачання теплової енергії у приміщенні за вказаною за період із листопада 2020 року до березня 2023 року. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 , який не є власником зазначеного приміщення, на момент виникнення заборгованості, був орендарем приміщення та споживачем послуг за вказаною адресою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги КР «Теплоенерго» рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 березня 2025 року представник КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради - Ганжа М. Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Відповідач фактично розпоряджався приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , як власник, до дати укладення договорів оренди (тобто був фактичним споживачем теплопостачання у період із листопада 2020 року до січня 2021 року), строк дії таких договорів закінчився у 2024 році, що не дослідили суди попередніх інстанцій; умовами договорів оренди нерухомого майна надано право передавати об'єкт оренди в суборендне користування.
Суди не дослідили наданих договорів суборенди, якими підтверджується фактичне користування та розпорядження приміщеннями відповідачем, не досліджено та не встановлено фактів, які б свідчили про відсутність у відповідача обов'язку з оплати за теплопостачання, як до їх укладення, так і після. Зазначене призводить до порушення принципу рівності сторін перед законом і судом, змагальності та перешкоджає позивачу реалізувати своє право на отримання коштів за наданні послуги теплопостачання.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра цивільну справу № 199/11088/23 за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії.
Матеріали справи № 199/11088/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу № 199/11088/23 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 20 листопада 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» був укладений договір про постачання теплової енергії № 010315, відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
За змістом пункту 5.2 вказаного договору облік споживання теплової енергії здійснюється по приладам обліку за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору до 28 березня 2011 року.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27 липня 2016 року № 28/12 надано дозвіл на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання й на виконання цього рішення здійснено передачу заборгованості з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» Дніпровської міської ради на баланс КП «Теплоенерго».
28 травня 2020 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 .
Додатковою угодою від 07 липня 2023 року внесено зміни до договору про постачання теплової енергії від 20 листопада 2008 року № 010315.
У пункті 5 вказаної додаткової угоди зазначено, ця угода набуває чинності відповідно до статті 631 ЦК України та статті 180 ГК України з 28 травня 2020 року і є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії. Додаткова угода від 07 липня 2023 року не підписана ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року у справі № 40/48-10 (3/62-10)(25/103-09) задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ВАТ «Будівельно-монтажний трест «Дніпроміськбуд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання права державної власності. Визнано право власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2010 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ВАТ «Будівельно-монтажний трест «Дніпромістобуд», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року у справі № 40/48-10(3/62-10)(25/103-09) скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 січня 2011 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду Господарського суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2010 року у справі № 40/48-10(3/62-10)(25/103-09) скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року залишено в силі.
Також суди встановили, що КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради протягом опалювального сезону 2020/2021 року, 2021/2022 року, 2022/2023 років, тобто з листопада 2020 року до березня 2023 року включно, надавало послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість за спожиту теплову енергію з листопада 2020 року до березня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 становить 2 190 250,98 грн, яка складається із: суми основного боргу - 1 555 260,26 грн, 3 % річних - 65 359,87 грн, інфляційних збитків - 280 355,38 грн та пені 289 275,47 грн.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 листопада 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» був укладений договір про постачання теплової енергії, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язалась постачати споживачеві теплову енергію, а споживач - оплачувати її за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором, за адресою: АДРЕСА_1 .
28 травня 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором про постачання теплової енергії, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) зазначено, що однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Аналогічний за змістом висновок щодо наслідків порушення правил юрисдикції також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.
Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалював судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 255, 409, 414, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасувати.
Провадження у справі № 199/11088/23 за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії - закрити.
Роз'яснити Комунальному підприємству «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивач може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов