Іменем України
05 грудня 2025 року м. Чернігів справа № 927/418/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича про покладення солідарної відповідальності на засновників боржника та колишнього керівника боржника по справі за заявою
КРЕДИТОРА: Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно - консервний комбінат» (код 00381152) 16700, м. Ічня Прилуцького району Чернігівської області, вул. Вишнева, 4
БОРЖНИК: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» (код 21403660) 16663, смт. Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області, вул. Київська, 9
про відкриття провадження у справі про банкрутство
01 травня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно - консервний комбінат» (надалі - кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» (надалі - боржник) на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.05.2024 була прийнята до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод»; визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно - консервний комбінат» в розмірі 857 955,53 грн та 24 224,00 грн судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2024 визнано грошові вимоги:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лосинівська» в розмірі 5 675 441,56 грн (2 985 736,24 грн - борг по оплаті за поставлений товар, 567 783,11 грн - нарахований на суму боргу індекс інфляції, 105 596,00 грн - відсотки річних, 149 286,81 грн - штраф, 1 656 119,72 грн - пеня, 81 967,84 грн - судовий збір, сплачений при зверненні з позовом до Господарського суду Чернігівської області, 50 514,07 грн - додатково нарахований на суму боргу індекс інфляції, 78 437,77 грн - додатково нараховані три проценти річних від простроченої суми боргу) та 6 056,00 грн судового збору.
Головного управління ДПС у Чернігівській області в розмірі 1 127 636,05 грн (1 072 678,52 грн - основний борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, 54 957,53 грн - штрафні (фінансові) санкції) та 6 056,00 грн судового збору.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.07.2024 припинено повноваження керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» Івашина Вячеслава Анатолійовича та виконавчих органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод»; виконання обов'язків керівника та виконавчих органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» тимчасово покладено на розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника та виконавчих органів управління боржника або до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі.
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 24.10.2024 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» та повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.; визнано боржника банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.07.2025 визнано грошові вимоги фізичної особи - підприємця Самка Миколи Микитовича в розмірі 579 662,23 грн (442 210,56 грн - борг, 137 451,67 грн - нарахований на суму боргу індекс інфляції за період з 01.03.2022 по 30.04.2024) та 4 844,80 грн судового збору.
09 квітня 2025 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 02.04.2025 № 02-01/123-75 ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на засновників боржника (надалі - Заява) в якій ліквідатор просить:
визнати порушеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» строки подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності ознак неплатоспроможності за ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства;
покласти солідарну відповідальність на засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод», а саме: ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «МІЛКО КОММЕРС», ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «RAINIK OU» та ОСОБА_1 ;
стягнути солідарно з ПАЙОВОГО ТОВАРИСТВА «МІЛКО КОММЕРС», ПАЙОВОГО ТОВАРИСТВА «RAINIK OU» та ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7 697 369,14 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2025, зокрема, постановлено:
заяву від 02.04.2025 № 02-01/123-75 арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на засновників та колишнього керівника боржника прийняти та приєднати до матеріалів справи;
визнати ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «МІЛКО КОММЕРС», ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «RAINIK OU» та ОСОБА_1 учасниками у справі про банкрутство під час розгляду судом заяви про покладення солідарної відповідальності на засновників та колишнього керівника боржника;
розгляд заяви здійснювати в межах справи № 927/418/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановити процесуальний строк для подання ПАЙОВИМ ТОВАРИСТВОМ «МІЛКО КОММЕРС», ПАЙОВИМ ТОВАРИСТВОМ «RAINIK OU» та ОСОБА_1 відзиву на заяву - протягом тридцяти днів з дня вручення даної ухвали;
провадження у справі в частині розгляду судом заяви про покладення солідарної відповідальності на засновників та колишнього керівника боржника зупинити до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду.
Ухвала суду від 18.04.2025 була направлена ОСОБА_1 на адресу, вказану у Заяві ліквідатора, яка відповідає зареєстрованій адресі місця проживання, наявній в Єдиному державному демографічному реєстрі, та отримана ним 26.04.2025.
06 травня 2025 року Господарським судом Чернігівської області на адресу Міністерства юстиції Естонської Республіки були направлені Прохання про вручення відповідачам - нерезидентам вищезгаданої ухвали суду від 18.04.2025.
28 червня 2025 року до Господарського суду Чернігівської області від компетентного органу іноземної держави - Міністерства юстиції Естонської Республіки надійшли відповіді на судове доручення про вручення виклику до суду зі змісту яких вбачається, що ухвала суду від 18.04.2025 вручена відповідачам - нерезидентам 31.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 поновлено провадження у справі № 927/418/24 в частині розгляду судом заяви арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на засновників та колишнього керівника боржника; зобов'язано арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича здійснити переклад даної ухвали та доданого до неї прохання про вручення за кордоном судових документів на англійську мову і належним чином засвідчити переклади в трьох примірниках та надати суду не пізніше 29.08.2025.
Ухвала суду від 07.08.2025 була направлена ОСОБА_1 на адресу, вказану у Заяві ліквідатора, яка відповідає зареєстрованій адресі місця проживання, наявній в Єдиному державному демографічному реєстрі, та отримана ним 14.08.2025.
08 вересня 2025 року Господарським судом Чернігівської області на адресу Міністерства юстиції Естонської Республіки були направлені Прохання про вручення відповідачам - нерезидентам вищезгаданої ухвали суду від 07.08.2025.
24 листопада 2025 року до Господарського суду Чернігівської області надійшло повідомлення від 03.11.2025 № 12-2/7594-6 Міністерства юстиції Естонської Республіки про вручення 07.10.2025 відповідачам ухвали суду від 07.08.2025 шляхом направлення її копій на електронну пошту товариств.
Наведене вище свідчить про вжиття судом всіх необхідних заходів з метою повідомлення відповідачів - нерезидентів про перебування на розгляді у Господарському суді Чернігівської області Заяви арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на учасників та колишнього керівника боржника.
Згідно ст. 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
У відповідності з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України.
Зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» було створено відповідно до законодавства України, дана справа з іноземним елементом підсудна Господарському суду Чернігівської області.
За правилами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів
Звертаючись із Заявою, арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. посилається на наявність підстав для покладення солідарної відповідальності на засновників (учасників) та колишнього керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» у відповідності до ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник вказує, що станом на 31.12.2023 у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» існували зобов'язання щонайменше перед двома кредиторами, строк виконання яких настав. При цьому, боржником не наведені докази відсутності ознак неплатоспроможності, докази на підтвердження спроможності виконати власні грошові зобов'язання. З цього слідує висновок, що строк, встановлений ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, станом на день відкриття провадження у цій справі (15.05.2024 року) було пропущено.
17 червня 2025 року і 19 червня 2025 року ПАЙОВИМ ТОВАРИСТВОМ «МІЛКО КОММЕРС» та ПАЙОВИМ ТОВАРИСТВОМ «RAINIK OU» відповідно до Господарського суду Чернігівської області подані відзиви від 03.06.2025 на Заяву (здані для відправки до відділення поштового зв'язку 05.06.2025).
Оскільки, згідно відповіді Міністерства юстиції Естонської Республіки на судове доручення про вручення виклику до суду, ухвала суду від 18.04.2025 була вручена відповідачам - нерезидентам 31.05.2025, суд дійшов висновку, що відповідні заяви по суті справи були подані відповідачами у встановлений судом процесуальний строк.
Разом з тим, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23) стосовно того, що до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктами 2.1, 3.2 - 3.5 глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з недержавної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 751/1620/23.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.07.2025 у справі № 904/3505/23 відповідно до статей 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як визначено у частинах 1, 2, 4, 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з частинами 1, 5, 7, 8 статті 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом (частина 6 статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної").
Відповідно до статті 10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.
Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відтак при зверненні до суду з позовною заявою або ж поданні відзиву, письмових пояснень, інших процесуальних документів, разом із документами, які виготовлені іноземною мовою, повинні бути подані належним чином засвідчені переклади на державну мову з метою забезпечення розуміння всіма учасниками судового процесу змісту поданих документів.
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
За правилами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи відповідну правову позицію Верховного Суду, а також подання відповідачами відзивів на заяву складених іноземною мовою без надання їх засвідчених у встановленому законом порядку перекладів на державну (українську) мову, суд залишає відповідні заяви по суті справи без розгляду, адже відсутність перекладу унеможливлює їх дослідження при вирішенні даного спору по суті.
Поряд з цим, суд враховує, що відповідачами не було обґрунтовано та не було доведено суду об'єктивну неможливість подання перекладу поданих документів українською мовою.
Про дану обставину суд повідомив відповідачів - нерезидентів в ухвалі від 07.08.2025 про поновлення провадження у справі № 927/418/24 за заявою арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на засновників та колишнього керівника боржника.
03 червня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Бондарем Я.О. були подані «додаткові пояснення у справі» в яких останній просить відмовити у задоволенні Заяви в частині покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника.
В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 вказує, що доводи арбітражного керуючого стосовно неспроможності боржником виконувати зобов'язання обґрунтовуються судовими рішеннями, які були прийняті в 2023 році. Ніяких доказів арбітражним керуючим не надано стосовно того, що нинішній керівник підприємства після цих рішень - як моменту виникнення загрози неплатоспроможності вчинив хоч якісь дії, які б могли потенційно вплинути на фінансовий стан підприємства, і як наслідок задоволення чи незадоволення вимог кредиторів.
Фактично незалежно від подачі чи не подачі керівником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство фінансовий стан підприємства не міг забезпечити виконання грошових вимог кредиторів.
На думку ОСОБА_1 , в даній ситуації відсутній причинно-наслідковий зв'язок дій керівника, що могли призвести до невиконання своїх зобов'язань перед кредиторами, оскільки на момент його призначення договори поставки з кредиторами на основі яких виникла заборгованість вже не виконувались.
ОСОБА_1 вважає, що питання покладення солідарної відповідальності слід розглядати не стосовно директора підприємства, а безпосередньо його органів управління.
Додатково ОСОБА_1 звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.09.2024 по даній справі було залишено без задоволення заяву від 18.07.2024 розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника - ОСОБА_1 .
Одним із обгрунтувань даного судового рішення стало непроведення арбітражним керуючим аналізу фінансово - господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника, а також відсутність результатів такого аналізу.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду Заяви і вирішення її по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» зареєстроване в якості суб'єкта господарювання 20.05.1999, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10511200000000222.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 31.12.2023 учасниками ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» є:
ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «МІЛКО КОММЕРС» (Естонська Республіка), розмір частки учасника: 7 500 грн;
ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «RAINIK OU» (Естонська Республіка), розмір частки учасника: 59 991 386,13 грн.
Керівником ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» з 07.06.2022 був ОСОБА_1 .
Під час розгляду в межах справи про банкрутство заяв ПрАТ «Ічнянський молочно - консервний комбінат» та ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» з грошовими вимогами до боржника судом було встановлено, що вимоги цих кредиторів підтверджуються, серед іншого, судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.11.2023 у справі № 927/1171/23 присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» на користь Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» борг в сумі 510 151,07 грн, пеню в сумі 168 637,74 грн, інфляційні в сумі 40 184,77 грн, 3% річних в сумі 11 151,66 грн, штраф в сумі 90 520,60 грн, 25 000 грн витрат на послуги адвоката, судовий збір у сумі 12 309,69 грн.
Даним судовим рішенням встановлено, що «між Приватним акціонерним товариством «Ічнянський молочно - консервний комбінат» (Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» (Покупцем) 06 листопада 2020 року укладено Договір постачання № 06/11/20К.
Відповідно до пункту 1.1 Договору поставки, Постачальник зобов'язується передавати Товар у власність Покупця в обумовлені цим Договором строки та кількості, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар у відповідності з умовами цього Договору.
Під Товаром за цим Договором розуміється: молоко знежирене охолоджене (обрат), сироватка підсирна, сироватка підсирна концентрована (п. 1.2. Договору).
Кількість Товару, що поставляється за цим Договором, зазначається в товарно-транспортній накладній та видатковій накладній на Товар (п. 1.3. Договору).
Розділом 3 визначено ціну та порядок розрахунків.
Так, відповідно до п. 3.1., п. 3.2. Договору, ціна Товару погоджується Сторонами шляхом підписання Додатків по ціні до цього Договору.
Розрахунок Покупця з постачальником за поставлений Товар проводиться не пізніше 10 банківських днів з дати фактичної поставки (отримання) Товару.
В разі прострочення оплати поставленого Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого Товару, за кожен день прострочення оплати. (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.3. Договору, за порушення Покупцем терміну оплати, зазначеного в п. 3.2. цього Договору, більш ніж на 10 банківських днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару.
Відповідно до пп. 4.4. та 4.5. Договору, у разі невиконання покупцем грошових зобов'язань, окрім відповідальності передбаченої п. 4.3. Договору, Покупець зобов'язаний оплатити Постачальнику суму невиконаного зобов'язання з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення зобов'язання, а також 3% річних від простроченої суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Строк нарахування неустойки (штрафу, пені) за Договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України чи іншими нормативно-правовими актами і за згодою сторін санкції нараховуються на весь період порушення до моменту повного виконання зобов'язання. Сторони домовились встановити до всіх вимог по цьому Договору, в тому числі до вимог про стягнення неустойки, санкцій тощо, строк позовної давності 3 (три) роки.
Відповідно до п. 7.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2022), договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє включно до 31.12.2024 року. У випадку, якщо у Сторін на момент закінчення строку дії Договору залишаються невиконані договірні зобов'язання та не задоволені законні вимоги, дія Договору продовжується до повного виконання таких зобов'язань.
Так, відповідно до п. 1 Додатку № 4 від 12.01.2023 до договору постачання № 06/11/20К від 06.11.2020, постачальник Передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар: молоко знежирене охолоджене (обрат) з ціною за кг/грн з ПДВ з доставкою автотранспортом Постачальника 8,55 грн.
Умови оплати - попередня оплата (п. 6 Додатку № 4 від 12.01.2023 до договору постачання № 06/11/20К від 06.11.2020).
Відповідно до п. 1 Додатку № 4 від 28.04.2022 до договору постачання № 06/11/20К від 06.11.2020, постачальник Передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар: сироватка молочна підсирна концетрована, з ціною за кг/грн з ПДВ, при масовій частці сухих речовин не менше 19% і при транспортуванні транспортом і за рахунок Покупця - 2,65 грн.
Відповідно до п. 1 Додатку № 3 від 29.09.2021 до договору постачання № 06/11/20К від 06.11.2020, постачальник Передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар: молоко знежирене охолоджене (обрат) з ціною за кг/грн з ПДВ з доставкою автотранспортом Постачальника 8,10 грн.
Так, на виконання умов Договору Позивачем в період з 27.10.2021 по 21.08.2023 поставлено відповідачу Товар на загальну суму 1 418 005,57 грн, відповідно до видаткових накладних, а саме:
- видаткової накладної № МК_00005142 від 27.10.2021 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 20 892 кг по ціні 8.10 грн з ПДВ) на суму 169 225,20 грн;
- видаткової накладної № МК_00005193 від 29.10.2021 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 11 446 кг по ціні 8.10 грн з ПДВ) на суму 92 712,60 грн;
- видаткової накладної № МК_00005258 від 02.11.2021 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 11 432 кг по ціні 8.10 грн з ПДВ) на суму 92 599,20 грн;
- видаткової накладної № МК_00005259 від 04.11.2021 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 19 599 кг по ціні 8.10 грн з ПДВ) на суму 158 751,90 грн;
- видаткової накладної № МК_00005317 від 06.11.2021 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 8 953 кг по ціні 8.10 грн з ПДВ) на суму 72 519,30 грн;
- видаткової накладної № МК_00001222 від 29.04.2022 (сироватка підсирна концентрована (покупна) в кількості 21314 кг по ціні 2,65 грн з ПДВ) на суму 56 206,50 грн;
- видаткової накладної № МК_00001220 від 02.05.2022 (сироватка підсирна концентрована (покупна) в кількості 21 210 кг по ціні 2,65 грн з ПДВ) на суму 56206,50 грн;
- видаткової накладної № МК_00000258 від 23.01.2023 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 10 968 кг по ціні 8.55 грн з ПДВ) на суму 93 776,40 грн;
- видаткової накладної № МК_00000468 від 12.02.2023 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 10 836 кг по ціні 8.55 грн з ПДВ) на суму 92 647,80 грн;
- видаткової накладної № МК_00000760 від 04.03.2023 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 20 039 кг по ціні 8.55 грн з ПДВ) на суму 171 333,45 грн;
- видаткової накладної № МК_00001067 від 05.04.2023 (молоко знежирене пастеризоване в кількості 20 069 кг по ціні 8.55 грн з ПДВ) на суму 171 589,95 грн;
- видаткової накладної № МК_00001303 від 26.04.2023 (молоко коров'яче охолоджене незбиране в кількості 7 290,627 кг по ціні 14,85 грн з ПДВ) на суму 108 265,81 грн;
- видаткової накладної № МК_00001314 від 28.04.2023 (молоко коров'яче охолоджене незбиране в кількості 5 514,839 кг по ціні 14,85 грн з ПДВ) на суму 81 895,36 грн;
Крім того, поставка підтверджується товарно транспортними накладними: № МК_00005142 від 27.10.2021, № МК_00005193 від 29.10.2021, № МК_00005258 від 02.11.2021, № МК_00005259 від 04.11.2021, № МК_00005317 від 06.11.2021, № МК_00001222 від 29.04.2022, № МК_00001220 від 02.05.2022, № МК_00000258 від 23.01.2023, № МК_00000468 від 12.02.2023, № МК_00000760 від 04.03.2023, №МК_00001067 від 05.04.2023, № МК_00001314 від 28.04.2023;
Відповідачем проведено оплату Товару на загальну суму 455 000,00 грн відповідно до платіжних доручень: № 632 від 02.11.2021 на суму 20 000,00 грн, № 634 від 03.11.2021 на суму 20 000,00 грн, № 636 від 04.11.2021 на суму 10 000,00 грн, № 1344 від 06.01.2023 на суму 25 000,00 грн, № 1346 від 09.01.2023 на суму 10 000,00 грн, № 1355 від 23.01.2023 на суму 84 500,00 грн, № 1356 від 23.01.2023 на суму 500,00 грн., № 2 від 13.02.2023 на суму 85 000,00 грн., № 639372 від 09.03.2023 на суму 85 000,00 грн, № 1392 від 06.04.2023 на суму 85 000,00 грн, № 1457 від 04.05.2023 на суму 30 000,00 грн.
24 серпня 2022 року між Відповідачем та Позивачем було підписано Акт зарахування зустрічних вимог. Згідно з вказаним Актом Сторони визнали, що Відповідач має перед Позивачем заборгованість за договором постачання № 06/11/20К від 06.11.2020 в розмірі 648 496,80 грн, за Договором постачання № 0809-21К від 08.09.2021 року на суму 1 125 000,00 грн, а Позивач має заборгованість перед Відповідачем за Договором на переробку давальницької сировини № 0208 від 02.08.2018 на суму 1 577 584,50 грн.
Строк виконання зобов'язання за цими договірними зобов'язаннями настав.
З моменту підписання Акта сторони вважатимуть, зокрема: непогашене грошове зобов'язання Сторони 1 перед Стороною 2, яке виникло на підставі договору постачання № 06/11/12 від 06.11.2020, становить 195 642,30 грн.
Станом на день звернення позивача до суду сума боргу за поставлений Товар становить 510 151,07 грн.
Судом встановлено, що в результаті зарахування, заборгованість відповідача склала 195642,30 грн, у тому числі по накладній № МК_00005259 від 04.11.2021 в сумі 10434,40 грн, по накладній № МК_00005317 від 06.11.2021 в сумі 72519,30 грн, по накладній № МК_00001222 від 29.04.2022 в сумі 56482,10 грн, по накладній № МК_00001220 від 02.05.2022 в сумі 56206,50 грн.
Матеріалами справи також встановлено, що відповідно до платіжних інструкцій відповідачем після 24.08.2022 здійснено розрахунок з відповідачем на суму 405 000 грн.
З огляду на те, що Договір не містить умов черговості погашення вимог кредитора, позивач здійснював зарахування платежів відповідно до вимог цивільного законодавства.
Отже, станом на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача склала 510151,07 грн.
Відповідач доказів оплати 510151,07 грн боргу не надав.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 90520,60 грн штрафу, 168637,74 грн пені за період прострочення з 19.11.2021 по 21.08.2023, 11151,66 грн 3% річних за період з 19.11.2021 по 21.08.2023, 40184,77 грн інфляційних за період прострочення з грудня 2021 року по липень 2023 року (по кожній з накладних окремо з урахуванням строку настання прострочення), відповідно до розрахунку.
Судом здійснено перевірку нарахувань штрафу, пені, інфляційних та річних та встановлено, що дані суми нараховані позивачем правомірно, з урахуванням умов договору у відповідності до вимог законодавства та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає наступне.
Позивачем не здійснювалось нарахування штрафних санкцій, інфляційних та річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за накладними, по яким проведено взаємозалік грошових вимог.
При цьому, по накладній № МК_00005259 від 04.11.2021 (сума накладної 158751,90 грн) розрахунок позивачем проведено за виключенням суми 148317,50 грн по якій проведено взаємозалік відповідно до Акту від 24.08.2022».
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2023 у справі № 927/897/23 присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лосинівська» 2 985 736,24 грн заборгованості, 105 596,00 грн відсотків річних, 1 656 119,72 грн пені, 567 783,11 грн інфляційних втрат, 149 286,81 грн штрафу та 81 967,84 грн судового збору.
Даним судовим рішенням встановлено, що «24.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лосинівська» (Продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» (Покупцем) був укладений договір поставки № 2402/22-01.
За умовами Договору (п. 1.1, 1.2) Продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність Покупця Товар, а Покупець приймає та оплачує прийнятий Товар. Товаром за цим Договором є сировина : молоко коров'яче, власного виробництва. Перехід права власності від Продавця до Покупця здійснюється після фактичного приймання Товару за місцезнаходженням Покупця, підписання всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 1.3. Договору усі необхідні товарно-транспортні документи та документи щодо якості Товару, необхідність яких передбачена чинним законодавством України, Продавець зобов'язаний передати Покупцю в момент поставки Товару, а у випадку якщо Покупцем було все ж прийнято Товар без вищезазначених документів, Продавець зобов'язується надати такі документи невідкладно на наступний день.
Згідно п.1.4 Договору загальна кількість сировини поставленої відповідно до умов даного Договору визначається загальною сумою всіх видаткових накладних.
За умовами Договору (п.2.1.2. та 2.2.1.) Продавець зобов'язаний при передачі товару передати всі необхідні супроводжувальні документи, а саме: ветеринарна довідка ( з першого дня постачання молока один раз на місяць), товаро-транспортна накладна, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах п.3.1, 3.5. даного Договору оплатити прийнятий Товар.
Пунктом 3.1. Договору сторони обумовили, що ціна на Продукцію визначається в Протоколах погодження цін, що є невід'ємними частинами Договору. Ціна за сировину узгоджується Покупцем і Постачальником і фіксується в протоколах погодження цін до діючого Договору.
Термін оплати Товару Покупцем складає п'ятнадцять календарних днів з моменту отримання Товару (п.3.9 Договору).
Відповідно до п. 5.2. Договору, у випадку несвоєчасного здійснення Покупцем розрахунків за відвантажений Товар, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати Товару більше ніж на 5 календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.
У випадку ненадання Продавцем Покупцю необхідних супровідних документів, що мають бути передані разом з Товаром, що визначені в п.2.1.2. Договору, або передання документів, що містять помилки або неточності Покупець може притримати оплату за Товар до моменту усунення Продавцем недоліків передбачених даним пунктом Договору ( п.5.3 Договору).
Умовами п.8.1., 8.2. Договору сторони погодили, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін, строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений п.8.1 Договору та закінчується 31.12.2022 року.
В позовній заяві позивач вказує, що згідно Договору ним було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 3 565 736,24 грн. Проте, відповідно до видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками сторін, № № 76-108, та №№ 115-119, №128, №№ 130-134, № №136-137, №№ 140-143, №№ 145-147, №№ 149-152, №№ 154-157, №№165-167, №170, № 173, що містяться в матеріалах справи, позивач в період з 25.02.2022 по 06.05.2022 року поставив відповідачеві товар на загальну суму 3 515 183,19 грн. Зазначене також підтверджується спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини та товарно-транспортними накладними, підписаними та скріпленими печатками сторін та штампами відповідача, що містяться в матеріалах справи.
Згідно Акту звірки взаєморозрахунків за травень 2022 року, підписаного та скріпленого печатками сторін, сторони визнали, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.05.2022 становить 3 085 736,23 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач частково розрахувався з позивачем, сплативши протягом періоду з 01.06.2022 по 16.09.2022 року 100000,00 грн, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з позивача заборгованість по оплаті поставленого товару в сумі 2 985 736,24 грн.
Отже докази, що містяться в матеріалах справи в сукупності свідчать, що позивач виконав свої зобов'язання шляхом поставки товару, відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість в сумі 2 985 736,24 грн.
Виходячи з того, що відповідач припустився прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, з нього підлягає стягненню 567783,11 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 105596,00 грн трьох процентів річних від простроченої суми.
На підставі умов Договору (п. 5.2), позивач, за неналежне виконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару, нарахував штраф у розмірі 149286, 81 грн. Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, а тому з нього підлягає стягненню штраф в сумі 149286, 81 грн.
Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1656119,72 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню».
За правилами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.11.2023 у справі № 927/1171/23 було встановлено, що починаючи з листопада 2021 року у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» виникла заборгованість перед ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору постачання від 06.11.2020 № 06/11/20К.
Надалі, розмір цієї заборгованості постійно зростав і станом на 28.08.2023 (дата звернення ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» з позовом до суду) склав 510 151,07 грн.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» було нараховано та пред'явлено до стягнення 90 520,60 грн штрафу, 168 637,74 грн пені за період прострочення з 19.11.2021 по 21.08.2023, 11 151,66 грн 3% річних за період з 19.11.2021 по 21.08.2023, 40 184,77 грн інфляційних за період прострочення з грудня 2021 року по липень 2023 року (по кожній з накладних окремо з урахуванням строку настання прострочення).
Отже, загальна сума заборгованості ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» перед ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору постачання від 06.11.2020 № 06/11/20К станом на 28.08.2023 склала 820 645,84 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2023 у справі № 927/897/23 було встановлено, що починаючи з березня 2022 року у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» виникла заборгованість перед ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору поставки від 24.02.2022 № 2402/22-01.
Надалі, розмір цієї заборгованості постійно зростав і станом на 29.06.2023 (дата звернення ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» з позовом до суду) склав 2 985 736,24 грн.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» було нараховано та пред'явлено до стягнення 567 783,11 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 105 596,00 грн три проценти річних від простроченої суми, 149 286,81 грн штрафу, 1 656 119,72 грн пені.
Отже, загальна сума заборгованості ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» перед ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору поставки від 24.02.2022 № 2402/22-01 станом на 29.06.2023 склала 5 464 521,88 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2024 по даній справі було встановлено, що починаючи з серпня 2023 року у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» виникли податковий борг та недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка станом на 15.05.2024 (дата відкриття провадження у справі про банкрутство) становить 1 127 636,05 грн (1 072 678,52 грн - основний борг та 54 957,53 грн - штрафні (фінансові) санкції).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.07.2025 по даній справі було визнано вимоги ФОП Самка Миколи Микитовича в розмірі 579 662,23 грн.
Із доданих ФОП Самком М.М. документів вбчається, що починаючи з січня 2022 року у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» виникла заборгованість перед ФОП Самком М.М. по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору поставки від 17.02.2020 № 8-РГ.
Надалі, розмір цієї заборгованості постійно зростав і станом на 28.02.2022 склав 442 210,56 грн.
Із наданих ліквідатором банкрута Кучаком Ю.Ф. звітів про фінансовий стан ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» вбачається, що:
станом на 31.12.2021 розмір активів боржника склав 25 088 тис. грн;
станом на 31.12.2022 розмір активів боржника склав 33 884 тис. грн;
станом на 31.12.2023 розмір активів боржника склав 14 111,4 тис. грн.
За змістом положень частини другої статті 197, частини першої статті 215, частини першої статті 216 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України), частини четвертої статті 50, частини другої статті 75 Закону України «Про господарські товариства», попри загальне правило про відповідальність безпосередньо юридичної особи за допущені нею порушення у сфері господарювання (порушення своїх зобов'язань перед кредиторами), законодавець визначає також інших суб'єктів (третіх осіб), відповідальних за такі порушення, встановлюючи для цього певні підстави, умови та порядок.
Суб'єкти інші, ніж юридична особа - боржник, що відповідальні за порушення (виконання) зобов'язань боржника перед його кредиторами, визначені також положеннями спеціального нормативного акта з питань банкрутства - Кодекса України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) у межах покладення на цих суб'єктів за правилами цього Кодексу солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство.
За приписами абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ (тут і далі застосовується в редакції цього Кодексу, чинної на момент звернення ліквідатора банкрута у квітні 2025 року із заявою про покладення солідарної відповідальності у спірних правовідносинах) боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення неплатоспроможності, зокрема якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або якщо розмір грошових зобов'язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з абзацом другим частини шостої цієї статті КУзПБ, якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.
Отже, солідарна відповідальність полягає у залученні третіх осіб - керівника боржника (органів управління боржника), який (які) не звернувся (звернулися) до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності юридичної особи, щодо якої в подальшому відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов'язку з виконання грошових зобов'язань боржника. Тобто солідарна відповідальність є правовим механізмом захисту та відновлення прав кредиторів (які були необізнані з вини боржника про стан його неплатоспроможності як під час вступу з ним у господарські відносини, так й після цього, під час погіршення платоспроможності боржника до стану загрози неплатоспроможності) за рахунок особистого майна керівника (органів управління) боржника, тобто майна, відмінного від майна боржника (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20, від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, від 30.03.2023 у справі № 910/13909/20, від 20.07.2023 у справі № 924/408/21).
Звідси застосуванням «солідарної відповідальності» законодавець стимулює виконання боржником обов'язку з подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних умов (загрози неплатоспроможності), тоді як для кредитора подання такої заяви є правом, обумовленим лише наявністю у нього незадоволених / невиконаних боржником зобов'язань за вимогами кредитора (стаття 1, частини перша, друга статті 34, частина шоста статті 39 КУзПБ).
Проте, виходячи з буквального прочитання частини шостої статті 34 КУзПБ, нормами якої визначені, зокрема, порядок та умови покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство, а також з положень частини другої статті 61 цього Кодексу, якими передбачено покладення на третіх осіб іншого виду відповідальності за зобов'язаннями боржника - субсидіарної, суд відзначає, що положення частини шостої статті 34, як і положення частини другої статті 61 КУзПБ не відповідають критеріям якості закону в аспекті передбачуваності наслідків їх застосування (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Корецький та інші проти України" (заява № 40269/02) від 03.04.2008, пункт 48).
Наведене підтверджується, зокрема, тим, що за висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 80)) в абзаці другому частини другої статті 61 КУзПБ термін «субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника» використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, а відповідальність насправді не є відповідальністю перед кредиторами, а є відповідальністю за збитки, завдані боржнику (див. також висновки, сформульовані Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), пункти 9.13- 9.15).
Зазначене виключає можливість тлумачення положень частини шостої статті 34 та частини другої статті 61 КУзПБ за допомогою граматичного (філологічного) способу тлумачення, а потребує застосування і телеологічного тлумачення, зважаючи на цілі законодавчого регулювання та його загальну спрямованість (дух закону).
Так, елементом принципу верховенства права, який визнається та діє в Україні та яким керується суддя, здійснюючи правосуддя (частина перша статті 8, частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 11 ГПК України), є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії», «Олександр Волков проти України»).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду національне законодавство має тлумачитися так, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21)).
Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити відповідно до розумних цілей регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
Для досягнення цих цілей суд має широкі повноваження, включаючи повноваження тлумачити закон у виключних випадках contra legem, тобто проти букви закону, але відповідно до духу закону або права загалом.
Принцип конкурсного імунітету кредиторів визначає умови щодо задоволення вимог до боржника, в той час як абзац другий частини четвертої статті 34 КУзПБ передбачає, що встановлення ухвалою господарського суду порушення органами управління боржника вимог абзацу першого частини четвертої статті 34 цього Кодексу є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб, тобто не до боржника, а до органів управління боржника.
Задоволення кредитором або кредиторами своїх вимог за рахунок солідарної відповідальності керівника та/або органів управління боржника, тобто інших осіб, ніж боржник, не призводить до зміни розміру або складу ліквідаційної маси боржника убік зменшення активів, за рахунок яких підлягають задоволенню кредиторські вимоги, а навпаки, має наслідком зменшення сукупного розміру кредиторських вимог і, як наслідок, більш ефективне задоволення таких кредиторських вимог.
Проте таке задоволення вимог кредиторів в обхід встановленої КУзПБ процедури та порядку їх задоволення суперечить самій процедурі та меті здійснення провадження у справі про банкрутство, відкриття якого передбачає пріоритет колективного задоволення вимог кредиторів боржника (за рахунок його активів у межах відповідної конкурсної процедури з пропорційним у межах черги розподіленням, відповідно до закону, цих активів з метою задоволення вимог кредиторів) над індивідуальним задоволенням вимог окремого кредитора (кредиторів) у межах покладення солідарної відповідальності на керівника/органи управління боржника.
Таким чином, беручи до уваги принцип конкурсного імунітету, що діє разом із принципом судового контролю процедури банкрутства, не допускається стягнення кредитором або кредиторами з керівника / органів боржника коштів у рахунок індивідуального погашення заявлених вимог поза межами конкретної конкурсної процедури.
Крім того, Суд зазначає, що у справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки, як неможливість виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника.
У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про інший вид відповідальності у справі про банкрутство третіх осіб за зобов'язаннями боржника - про субсидіарну відповідальність, а саме частину другу статті 61 КУзПБ в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 78- 81), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику.
Звернення у цьому провадженні до висновків Верховного Суду про субсидіарну відповідальність обумовлено тим, що правовідносини, що виникають у разі доведення боржника до банкрутства і у разі недотримання вимоги про своєчасне звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, мають відмінні і подібні риси.
Відмінність полягає в тому, що у першому випадку боржник не був неплатоспроможним, але став таким внаслідок зменшення його майнової сфери через дії чи бездіяльність винних осіб (унаслідок чого боржник не може повністю задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна); а в другому - боржник вже був неплатоспроможним, але через бездіяльність (недбалість) органів управління боржника майновий стан боржника має очевидні ризики погіршитися, внаслідок чого боржник втратить можливість або може меншою мірою задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна.
Подібність полягає в тому, що в обох випадках негативні наслідки настають у зв'язку із зменшенням майнової сфери боржника через дії чи бездіяльність винних осіб. За правовою природою зазначене зменшення майнової сфери боржника є збитками (частина друга статті 22 ЦК України), які завдані боржнику такими особами.
Отже, попри застосування законодавцем терміна «субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника», йдеться про відшкодування збитків на користь самого боржника, а його кредитори мають похідний інтерес у стягненні збитків з винних осіб на користь боржника, оскільки збільшення майнової сфери боржника підвищує їх можливість більш повно задовольнити свої вимоги (з дотриманням принципів черговості та пропорційності задоволення вимог в межах однієї черги), тоді як кредитори боржника не є кредиторами щодо винних осіб.
Таким чином, у КУзПБ не лише термін «субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника» застосовується в іншому значенні, ніж згідно з положеннями ЦК України (на що вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 80)), а й термін «солідарна відповідальність за незадоволення вимог кредиторів» у частині шостій статті 34 КУзПБ.
А тому положення частини шостої статті 34 КУзПБ з урахуванням статті 22 ЦК України та mutatis mutandis наведених висновків Великої Палати Верховного Суду слід розуміти як відповідальність порушника за збитки, завдані боржнику, а відповідно, і його кредиторам.
Поряд з викладеним суд зауважує, що закон визначає суб'єктом правопорушення керівника як одноособовий орган управління підприємства боржника, а згідно зі змінами, внесеними Законом України від 20.03.2023 № 2971-IX, - суб'єктами правопорушення, а отже, і солідарної відповідальності є органи управління боржника, які можуть бути як одноособовим органом управління, так і колективними.
Водночас термін «органи управління боржника» у частині шостій статті 34 КУзПБ застосовуються не у тому значенні, яке має цей термін за положеннями ЦК України.
Так, відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи; держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
За приписами частини першої статті 92 цього Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Тож, оскільки органи управління юридичної особи не є учасниками цивільних відносин, суб'єктами права, вони не можуть нести відповідальність, а при належному тлумаченні частини шостої статті 34 КУзПБ під суб'єктами відповідальності слід розуміти членів органів управління боржника - юридичної особи.
Суд також зазначає, що законодавець не встановлює обмежень для притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника (членів органів управління боржника), оскільки норма частини шостої статті 34 КУзПБ не містить жодних обмежень щодо покладення такої відповідальності на керівника (члена органу управління) боржника, повноваження якого (яких) на час відкриття або здійснення провадження у справі про банкрутство припинились.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.06.2022 у справі № 904/76/21 (пункт 176).
Крім того, суд враховує, що притягнення керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб боржника до солідарної, субсидіарної відповідальності є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів. У його застосуванні необхідно враховувати як сутність конструкції юридичної особи, яка передбачає майнову відособленість цього суб'єкта, його самостійну відповідальність, наявність у засновників, які входять до складу органів управління юридичної особи, широкої свободи розсуду при прийнятті (узгодженні) ділових рішень, і заборона заподіяння ними шкоди незалежним учасникам обороту у вигляді недобросовісного використання інституту юридичної особи.
Так, кожен учасник цивільного / господарського обороту, що укладає угоди з певною юридичною особою, має намір отримати відповідний результат, що можливим є лише за платоспроможності цієї юридичної особи. Вичерпну інформацію про фінансове (майнове) становище юридичної особи має її керівник як одноосібний виконавчий орган, який повинен діяти розумно і сумлінно, зокрема, щодо контрагентів боржника.
Отже, визначення керівника боржника (а з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.03.2023 № 2971-IX, - членів органів управління боржника) суб'єктом солідарної відповідальності узгоджується з наведеними положеннями частини першої статті 92 ЦК України, через що саме на керівника (членів органів управління) боржника покладений обов'язок у встановлених законом випадках ініціювати справу про банкрутство, і, відповідно, і нести відповідальність у разі невиконання цього обов'язку.
Вищевказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Судової палати КГС ВС від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21.
За змістом положень частини шостої статті 34 КУзПБ порушення, яке є умовою покладення солідарної відповідальності, є допущене керівником боржника (а з 20.03.2023 - органами управління боржника) порушення місячного строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності боржника та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Такими іншими випадками можна б було вважати, зокрема, визначений законом припис частини третьої статті 110 ЦК України - якщо вартості майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Водночас суд зауважує, що загроза неплатоспроможності боржника і визначається недостатньою вартістю майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів.
Тому для покладення солідарної відповідальності на керівника / члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов'язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Момент виникнення такого обов'язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об'єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності і вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.
За буквального прочитання частини шостої статті 34 КУзПБ загроза неплатоспроможності відповідно до цього Кодексу настає у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
А тому для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство доцільним є визначення моменту, коли задоволення нею вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Важливість правильного та об'єктивного визначення загрози неплатоспроможності боржника (її критеріїв, а відповідно, і моменту настання) обумовлено наслідками відкриття провадження у справі про банкрутство.
З моменту відкриття щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Так, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов'язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об'єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.
Отже, задоволення вимог кредиторів у межах справи про банкрутство хоча і не гарантує задоволення цих вимог у повному обсязі, однак забезпечує справедливе задоволення вимог кредиторів боржника за рахунок максимально повного формування ліквідаційної маси неплатоспроможного боржника.
Тому своєчасне, з дотриманням вимог абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ подання боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є запорукою раціонального та справедливого розподілення активів боржника, якого за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності (звітності) боржника виявилося недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, належне (об'єктивне) визначення загрози неплатоспроможності боржника дає змогу уникнути як необґрунтованого відкриття за заявою боржника провадження у справі про банкрутство (з виключенням відповідного суб'єкта господарювання із звичайного господарського обороту), так і порушення прав кредиторів через несвоєчасне ініціювання боржником такої справи, приховання неплатоспроможності боржника тощо.
Умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту, як загроза неплатоспроможності боржника, є одночасна (зокрема, протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність таких юридичних фактів: 1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); 2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.
При цьому зобов'язання, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності, мають бути реальними та документально підтвердженими.
Для визначення ознак загрози неплатоспроможності правове значення має сукупний розмір боргових зобов'язань, а не їх структура, оскільки при аналізі фінансового стану боржника із загального переліку зобов'язань не виключаються ті, які не дають змогу кредитору ініціювати процедуру банкрутства.
Отже, загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов'язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов'язання в повному обсязі перед всіма кредиторами.
При цьому фінансово-економічний стан, що визначається на підставі відповідних показників матеріального, фінансового стану боржника та стану його господарської діяльності (з контрагентами тощо) як загроза неплатоспроможності, має бути не умовно-тимчасовим, а стабільно-незворотним для боржника і наслідки такого стану мають безпосередньо впливати на стан розрахунків з кредиторами.
Саме така стійкість та незворотність стану фінансово-господарської діяльності боржника, зокрема в частині розрахунків з кредиторами, і відрізняє загрозу неплатоспроможності боржника від іншого його стану фінансово-господарської діяльності, що має тимчасовий характер, і передбачає реальну (обґрунтовану матеріально-фінансовими показниками) можливість боржника у межах звичайної господарської діяльності у розумні строки змінити та відновити свої фінансові й економічні показники, що нададуть можливість боржнику в межах звичайного режиму господарської діяльності виконувати свої зобов'язання перед контрагентами та задовольняти грошові вимоги кредиторів.
При цьому доцільно враховувати реальні (доведені належними доказами) майбутні зміни вартості та/або складу активів, з використанням яких можуть бути задоволені вимоги кредиторів, що відбудуться (повинні відбутись) протягом відповідного місяця, тому що керівник має право посилатись на реальні очікування зміни складу та вартості активів, фінансового стану підприємства з огляду на його господарську діяльність.
Основним способом встановлення відмінностей між наведеними двома станами боржника є проведення аналізу фінансово-господарської діяльності (звітності) боржника, із встановленням / визначенням за результатами цього аналізу реальних наслідків та перспектив для боржника виконати свої зобов'язання перед його кредиторами, а для кредиторів - отримати від боржника задоволення своїх вимог у разі, якщо боржник НЕ звернеться із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
У практиці Верховного Суду виявлення «ознак загрози неплатоспроможності» пов'язане з наданням судами оцінки:
- зібраним у справі доказам щодо підстав, обставин та дати виникнення у боржника перед кредитором зобов'язання, невиконання якого обумовило звернення із заявою про відкриття провадження у цій справі;
- доказам, наданим на підтвердження підстав, обставин та дати виникнення у боржника зобов'язань перед іншими кредиторами у справі;
- доказам щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у нього виникли та одночасно тривали зобов'язання перед щонайменше двома кредиторами боржника (заявником у спорі про покладення солідарної відповідальності та ще одним із кредиторів боржника, постанова Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19).
Крім того, судом можуть бути враховані висновки експертів (фахівців), аудиторські висновки, висновки за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності боржника, у тому числі податковими органами, доповідні записки (інші звернення до керівника) працівників боржника (бухгалтерів, юристів тощо) про наявність відповідних обставин та загроз, фінансово-господарська та/або податкова звітність щодо діяльності боржника, рішення суду про стягнення або інші обмеження щодо фінансово-господарської діяльності боржника тощо.
Таким чином, якщо:
- звернення або незвернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство жодним чином не впливає і не змінює стану та порядку розрахунків з кредиторами, не призводить до порушення їхніх прав на задоволення вимог до боржника (інших негативних наслідків для кредиторів: простій, збитки, штрафні санкції внаслідок невиконання боржником зобов'язання перед кредиторами);
- внаслідок неподання боржником відповідної заяви не змінились / не погіршились його розрахункові можливості (можливості відповідати за зобов'язаннями, зокрема і належними йому активами: майном, коштами, правом вимоги до третіх осіб тощо), -
суд зазначає про очевидну відсутність загрози неплатоспроможності боржника.
Суд зауважує, що для існування загрози неплатоспроможності боржника (за відсутності між ним і кредитором спору про право) КУзПБ не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, зокрема необхідності прийняття судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 904/76/21).
Підтверджують такий висновок положення частин другої, третьої та четвертої статті 34 КУзПБ, якими визначені вимоги до доказів, що додаються і до заяви кредитора, і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед яких відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника.
У положеннях КУзПБ відсутні конкретно визначені вимоги щодо форми звернення кредиторами своїх вимог до керівника боржника, тому таке звернення може відбуватися у формі заяви, клопотання тощо. Однак розгляд цих вимог, як і вимог про покладення солідарної відповідальності, здійснюється за правилами ГПК України в порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ, у межах справи про банкрутство, в тому числі із урахуванням можливості застосування процесуального інституту об'єднання позовів (стаття 173 ГПК України) (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 904/76/21).
При цьому доцільність розгляду господарським судом заяв про покладення солідарної відповідальності у відокремленому провадженні в межах справи про банкрутство відповідає принципу процесуальної економії, оскільки дає змогу розглянути таку вимогу в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, гарантує бережне ставлення до ресурсів усіх учасників справи та відповідає основній меті конкурсного процесу і процедури банкрутства - задоволення вимог кредиторів.
За змістом абзацу другого статті 34 КУзПБ передумовою для звернення кредиторів своїх вимог щодо зобов'язань боржника до суб'єкта солідарної відповідальності (керівника / члена органу управління боржника) є розглянуте та вирішене судом питання порушення керівником / органами управління боржника вимог щодо звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності із встановленням судом такого порушення та зазначення про це у відповідній ухвалі.
Такий порядок означає, що і встановлення відповідного порушення, і вирішення спору про покладення солідарної відповідальності на відповідного суб'єкта солідарної відповідальності (керівника / члена органу управління боржника) зі стягненням з нього суми цієї відповідальності здійснюються судом в одному судовому провадженні за відповідним зверненням кредитора / кредиторів.
Тобто законодавець не розділяє ні в часі, ні в кількості звернень і судових проваджень вирішення питання про покладення солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство, встановлюючи лише процедуру розгляду та вирішення такого спору: 1) встановлення порушення; 2) з подальшим покладенням за таке порушення солідарної відповідальності та стягнення із суб'єкта відповідної суми.
Такий підхід у вирішенні спору про покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство узгоджується із закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на ефективний засіб правового захисту.
Що ж до характеру позову про покладення солідарної відповідальності, то слід зазначити, що позов кредитора (кредиторів) слід кваліфікувати як похідний, оскільки грошові суми солідарної відповідальності фактично є сумою збитків, завданих боржнику його керівником (членом органу управління) неподанням (несвоєчасним поданням) заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, попри загрозу неплатоспроможності боржника, оскільки наслідком невиконання (несвоєчасного виконання) керівником / органами управління боржника відповідного обов'язку під час загрози неплатоспроможності стала неможливість боржника задовольнити грошові вимоги кредитора, через що кредитор звертає такі вимоги до суб'єкта солідарної відповідальності, тим самим задовольняючи їх за відповідними зобов'язаннями боржника.
Отже, відповідний похідний інтерес кредитора до солідарного боржника задовольняється через інститут солідарної відповідальності.
Стягнення коштів із члена органу управління боржника на підставі частини шостої статті 34 КУзПБ має здійснюватися на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси.
При цьому, суд враховує, що арбітражний керуючий, діючи від імені боржника і захищаючи його інтереси, опосередковано діє і в інтересах кредиторів, оскільки кошти, стягнуті на користь боржника, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Отже, відповідно до тлумачення виразі «подальше звернення кредиторів своїх вимог» у частині шостій статті 34 КУзПБ цю норму слід розуміти у тому числі і як звернення боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів.
За правилами ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 09.06.2022 у справі № 904/76/21) частиною 6 статті 34 КУзПБ закріплено презумпцію вини керівника (органів управління) боржника у недотриманні ним обов'язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативний обов'язок керівника (органів управління) боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв'язку між неподанням керівником (органами управління) боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості.
Однак наведена презумпція є спростовною, оскільки керівник (орган управління) боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, може довести відсутність причинного зв'язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов'язку, визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ, щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Тлумачення норм статей 13, 92 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з положеннями статті 34 КУзПБ свідчить, що керівник (орган управління) боржника зобов'язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та, враховуючи права та законні інтереси останніх, зокрема, повинен своєчасно їх інформувати про стан неплатоспроможності боржника, сприяти їм в отриманні такої інформації, що має вплив на прийняття ними рішень щодо порядку взаємодії з боржником.
Невиконання керівником (органами управління) боржника вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.
Керівник боржника як особа, що притягується до солідарної відповідальності, спростовуючи названу презумпцію, має право довести добросовісність, розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ.
Якщо керівник (орган управління) боржника доведе, що виникнення обставин, визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ, не свідчило про стан загрози неплатоспроможності, тобто об'єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов'язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник (орган управління) з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності.
В свою чергу позивач (в даному випадку ліквідатор банкрута) повинен довести, що:
станом на певну дату у боржника існували зобов'язання щонайменше перед двома кредиторами, строк виконання яких настав, і що задоволення вимог одного або кількох кредиторів призвело би до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
або що розмір грошових зобов'язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника.
Як було вказано вище, звертаючись із заявою про покладення солідарної відповідальності на учасників та колишнього керівника ТОВ «Лосинівський маслосирзавод», ліквідатор банкрута вказав, що станом на 31.12.2023 у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» існували зобов'язання щонайменше перед двома кредиторами, строк виконання яких настав.
Дійсно, під час розгляду Заяви було встановлено, що станом на 31.12.2023 у ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» існували зобов'язання, строк виконання яких настав, перед наступними кредиторами:
ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору постачання від 06.11.2020 № 06/11/20К в розмірі 820 645,84 грн;
ТОВ «Агрофірма «Лосинівська» по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору поставки від 24.02.2022 № 2402/22-01 в розмірі 5 464 521,88 грн;
ФОП Самко М.М. по оплаті товару поставленого боржнику згідно договору поставки від 17.02.2020 № 8-РГ в розмірі 442 210,56 грн;
Головним управлінням ДПС у Чернігівській області в розмірі 1 097 292,09 грн (1 052 194,55 грн по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та 45 097,54 грн по сплаті податку на додану вартість).
Отже, загальний розмір заборгованості ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» перед вищевказаними кредиторами станом на 31.12.2023 становив 7 824 670,37 грн.
В той же час, із наданих ліквідатором банкрута Кучаком Ю.Ф. звітів про фінансовий стан ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» вбачається, що:
станом на 31.12.2021 розмір активів боржника склав 25 088 тис. грн;
станом на 31.12.2022 розмір активів боржника склав 33 884 тис. грн;
станом на 31.12.2023 розмір активів боржника склав 14 111,4 тис. грн.
Зокрема, згідно фінансової звітності малого підприємства - ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» від 01.01.2024 (том 6, а.с. 34, 35), підписаної в електронній формі директором Івашиним В.А. та головним бухгалтером ОСОБА_2 , станом на кінець звітного періоду (31.12.2023) розмір всіх активів товариства - 14 111 400,00 грн, в т.ч.: 6 338 100,00 грн запаси (з них 5 712 500,00 грн готова продукція); дебіторська заборговність - 7 531 000,00 грн; гроші та їх еквіваленти - 100 грн; інші оборотні активи 242 200,00 грн.
За таких обставин, розмір грошових зобов'язань боржника, строк виконання яких настав, станом на 31.12.2023 не перевищував вартості активів боржника.
Посилання позивача на матеріали інвентаризації майна боржника, під час якої було виявлено, що у власності ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» є лише трактор колісний Т-150К і автомобіль УАЗ 3303 2445, як на докази відсутності у боржника майна станом на 31.12.2023, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки така інвентаризація була проведена лише 24.09.2024, тобто через 4 місяці після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що учасниками та колишнім керівником ТОВ «Лосинівський маслосирзавод» Івашиним В.А. не було порушено вимог частини 6 статті 34 КУзПБ, а тому підстави для покладення на них солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відсутні.
Частиною 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишаються поза увагою як такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення заявлених вимог.
Враховуючи вищевикладене, заявлені ліквідатором банкрута вимоги являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2, 7, 34 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Заяву від 02.04.2025 № 02-01/123-75 ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про покладення солідарної відповідальності на учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод» (ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «МІЛКО КОММЕРС», ПАЙОВЕ ТОВАРИСТВО «RAINIK OU») та колишнього керівника боржника - ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Зобов'язати ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. здійснити переклад даного рішення та доданого до нього прохання про вручення за кордоном судових документів на англійську мову і належним чином засвідчити переклади в трьох примірниках та надати суду до 26.12.2025.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 05.12.2025.
Суддя А.С. Сидоренко