65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2534/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сари Володимира Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 58061,35 грн.
Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Сари Володимира Васильовича про стягнення 58061,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 28.03.2017 в частині сплати орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 16.07.2025 позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Після відкриття провадження у справі судом встановлено наявність обставин для залишення позовної заяви без руху в порядку ч.11 ст.176 ГПК України.
Ухвалою від 08.09.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 11.09.2025 продовжено розгляд справи №916/2534/25 за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до відповідача фізичної особи-підприємця Сари Володимира Васильовича про стягнення 58061,35 грн.
Листом від 15.10.2025 господарський суд повторно направив адресу відповідача копії ухвал суду від 16.07.2025, 08.09.2025 та 11.09.2025, з огляду на їх повернення з неналежно оформленими довідками АТ "Укрпошта".
В подальшому, ухвали суду, направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Також, додатково ухвалу про відкриття провадження у цій справі судом було направлено на наявну у позовній заяві електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на необхідність вжиття заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, справа розглянута поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 28.03.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сара Володимиром Васильовичем (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Згідно з п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення та площадки (рампи), які розташовані між виробничо-складськими приміщеннями №31-32. 22, 25, 26, 27, 30 в будівлі ресторану "Нептун" Ізмаїльського морського вокзалу (інв. №29/632, реєстровий №3872777О.5.УГАУМЛ240), загальною площею 168.7 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, буд. 4 (далі - майно), що обліковується на балансі ДП "Адміністрація морських портів України" (Ізмаїльська філія) (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ПП "АРКАДА ЮГ" станом на 30.09.2016 та становить 651442,00 грн.
Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання- передавання майна.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) (далі - методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (вересень 2016 року) 4342,95 грн.
Згідно з п. 3.2. договору, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
У пункті 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається відповідно до вимог чинного законодавства. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистки України, розміщується на веб - сайті Фонду державного майна України.
Згідно з п.3.4. договору, у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Відповідно до п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 3.7. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. За ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.
Відповідно до п. 3.11. договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Згідно з п. 5.3. договору, орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.1, цей договір укладено строком на один рік.
Згідно з п. 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу, уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, договір погоджений з балансоутримувачем, про що міститься відповідна відмітка та підпис ДП "Адміністрація морських портів України" (Ізмаїльська філія).
До матеріалів справи позивачем долучено розрахунок орендної плати та акт приймання-передачі державного нерухомого майна від 28.03.2019.
28.07.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (далі - орендодавець) та ФОП Сара Володимиром Васильовичем (далі - орендар) було укладено договір №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір від 28.07.2021) (за погодженням з балансоутримувачем), яким викладено договір оренди від 28.03.2017 №209840911562 в новій редакції.
У пункті 4.1. розд. 1 (умов) договору від 28.07.2021 викладена інформація про об'єкт оренди за цим договором, а саме: нежитлові приміщення та площадки (рампи), які розташовані між виробничо-складськими приміщеннями №31-32, 22, 25-27, 30 в будівлі ресторану "Нептун", загальною площею 168,7 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, що перебуває на балансі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту).
Відповідно до п. 6.1 розд.1 (умов) договору від 28.07.2021, ринкова (оціночна) вартість майна, що визначена на підставі звіту про оцінку майна, становить 1385000,00 грн. без ПДВ.
Пунктом 7.1. розд. 1 (умов) договору від 28.07.2021 передбачено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
За умовами п. 9.1 розд. 1 (умов) договору від 28.07.2021, місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 13850,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 12.1 розд. 1 (умов) договору від 28.07.2021, строк дії договору становить 5 років з дати набрання чинності цим договором.
Згідно з п.16 розд.1 (умов) договору від 28.07.2021, орендна плата співвідноситься наступним чином: балансоутримувачу 30% суми орендної плати, державному бюджету 70% суми орендної плати.
Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. розд. 2 договору від 28.07.2021, орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 умов. Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 умов.
Згідно з п. 2.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, орендар вступив у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна - 28.03.2017. Акт повернення майна з оренди складається за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному вебсайті.
За умовами п. 3.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту: технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.
За умовами п. 3.2. розд. 2 договору від 28.07.2021, якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Згідно з п. 3.3. розд. 2 договору від 28.07.2021, орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
Відповідно до п. 3.4. розд. 2 договору від 28.07.2021, орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.
Пунктом 3.7 розділу 2 договору від 28.07.2021 визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов'язані з поданням позову.
Відповідно до п. 3.8. розд. 2 договору від 28.07.2021, на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Згідно з п. 3.10. розд. 2 договору від 28.07.2021, припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Відповідно до п. 4.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом;
- сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди;
- відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на випадки погіршення стану або втрати орендованого майна), або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід'ємних поліпшень/капітального ремонту.
Відповідно до 4.8. договору, орендодавець не пізніше ніж протягом п'ятого робочого дня з моменту отримання від балансоутримувача примірника акту повернення з оренди орендованого майна із зауваженнями (або за наявності зауважень орендодавця) зараховує забезпечувальний депозит в рахунок невиконаних зобов'язань орендаря і перераховує забезпечувальний депозит на погашення зобов'язань орендаря у такій черговості: у першу чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати пені (пункт 3.8 цього договору) (у такому разі відповідна суму забезпечувального депозиту розподіляється між державним бюджетом і балансоутримувачем); у другу чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати неустойки (пункт 4.4 цього договору); у третю чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати частини орендної плати, яка відповідно до пункту 16 умов підлягає сплаті до державного бюджету; у четверту чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати частини орендної плати, яка відповідно до пункту 16 умов підлягає сплаті балансоутримувачу; у п'яту чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати балансоутримувачу платежів за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю; у шосту чергу погашаються зобов'язання орендаря з компенсації суми збитків, завданих орендованому майну; у сьому чергу погашаються зобов'язання орендаря із сплати інших платежів за цим договором або в рахунок погашення інших не виконаних орендарем зобов'язань за цим договором. Орендодавець повертає орендарю суму забезпечувального депозиту, яка залишилась після здійснення вирахувань, передбачених цим пунктом.
Згідно з п. 11.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
За умовами п. 12.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акту приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
14.01.2025 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ФОП Сара Володимиром Васильовичем (далі - орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (за погодженням з балансоутримувачем), в якій сторони дійшли згоди припинити чинність договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 28.03.2017 №209840911562.
За умовами п.2 вказаного вище договору, орендар ФОП Сара Володимир Васильович передає, а балансоутримувач Ізмаїльська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) приймає у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення та площадки (рампи), які розташовані між виробничо-складськими приміщеннями №31-32, 22, 25-27, 30 в будівлі ресторану "Нептун", загальною площею 168,7 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4.
14.01.2025 між позивачем та балансоутримувачем було підписано акт повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності. За цим актом орендар передав, а балансоутримувач прийняв із строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: нежитлові приміщення та площадки (рампи), які розташовані між виробничо-складськими приміщеннями №31-32, 22, 25-27, 30 в будівлі ресторану "Нептун", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м Ізмаїл, вул. Набережна Луки Капікраяна, 4.
Додатком до вказаного акту є інформація про стан майна, розрахунків за договором оренди і договором про відшкодування витрат. Окрім іншого, у цій інформації зазначено про наявність заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 40542,40 грн.
Позивач зазначає, що до суми заборгованості, яка зазначена у вище вказаному розрахунку (додаток до акту приймання-передачі нерухомого майна), не включена орендна плата за січень місяць 2025 року в розмірі 2380,23 грн., оскільки проєкт акту складався в грудні, проте підписаний був з боку Фонду державного майна лише 14.01.2025, а тому станом на 12.06.2025 у ФОП Сара В.В. наявна заборгованість перед ДП "АМПУ" саме у розмірі 42922,63 грн.
Так, в період з травня 2024 по 13.01.2025 відповідач користувався орендованим майном, у зв'язку з чим йому було виставлено наступні рахунки на оплату:
- №5873/85 від 06.05.2024 за травень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №7223/85 від 05.06.2024 за червень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №8279/85 від 03.07.2024 за липень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №9420/85 від 05.08.2024 за серпень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №10692/85 від 05.09.2024 за вересень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №11643/85 від 01.10.2024 за жовтень 2024 року (12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №12784/85 від 01.11.2024 за листопад 2024 року 12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №13860/85 від 03.12.2024 за грудень 2024 року у загальному розмірі 12162,71 грн. (7094,91 грн. до державного бюджету, 5067,80 грн. на рахунок балансоутримувача);
- №152/85 від 15.01.2025 за період 01.01.2025 по 13.01.2025 на загальну суму 5712,56 грн. з ПДВ (3332,33 грн. до державного бюджету, 2380,23 грн. на рахунок балансоутримувача).
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання зі сплати орендної плати виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч.2 ст.180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на день укладення спірного договору), договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об'єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами. Орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п'ять років.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 283 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст.284 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За умовами ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на день укладення спірного договору) (далі - Закон), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування. Стягнення заборгованості з оплати орендної плати може здійснюватися в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Так, між сторонами даного спору виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.
При цьому, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, систематично, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував орендну плату. Оскільки основний інтерес балансоутримувача полягає саме в отриманні орендної плати за договором на умовах, за яких договір було укладено, порушення цього інтересу має наслідком позбавлення сторони (балансоутримувача) того, на що вона розраховувала при його укладенні.
Отже, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, приймаючи до уваги встановлення у рішенні суду обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 9597,98 грн. пені, 1012,73 грн. 3 % річних, 4708,01 грн. інфляційних втрат.
Так, відповідно до п. 3.8. розд. 2 договору від 28.07.2021, на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Згідно з п. 11.1. розд. 2 договору від 28.07.2021, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст. 231 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
Положеннями п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.
При цьому, відповідачем означені розрахунки не спростовані.
За наведених обставин, вимоги позивача задовольняються судом у повному обсязі.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сари Володимира Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14) - 42922 (сорок дві тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 63 коп. заборгованості за договором, 9597 (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 98 коп. пені, 1012 (одну тисячу дванадцять) грн. 73 коп. 3% річних, 4708 (чотири тисячі сімсот вісім) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 05 грудня 2025 р.