79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
01.12.2025 Справа № 914/1194/25
За позовом: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт», м. Львів,
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 847 507, 36 грн
Суддя Манюк П.Т.
за участю секретаря Амбіцької І.О.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Станкевич Андрій Олегович - представник.
Військова частина НОМЕР_1 звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» про визнання недійсними додаткових угод № 1, № 2, № 3 до договору про закупівлю товарів за субвенційні кошти від 20.06.2023 № 174-23 та стягнення штрафних санкцій у розмірі 847 507, 36 грн.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 26.05.2025.
Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву залишено без руху. 28.10.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, відтак ухвалою суду від 29.10.2025 розгляд справи продовжено та підготовче судове засідання призначено на 17.11.2025.
Ухвалою суду від 17.11.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 01.12.2025.
У судове засідання 01.12.2025 представник позивача не з'явився, 01.12.2025 на електрону адресу суду надійшло клопотання керівника позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача.
У судове засідання 01.12.2025 представник відповідача з'явився, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 01.12.2025 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача.
Військова частина НОМЕР_1 (надалі позивач, замовник) звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» (надалі відповідач, постачальник) про визнання недійсними додаткових угод № 1, № 2, № 3 до договору про закупівлю товарів за субвенційні кошти від 20.06.2023 № 174-23 (надалі договір) та стягнення штрафних санкцій у розмірі 847 507, 36 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що між сторонами було укладено договір про закупівлю товарів за субвенційні кошти від 20.06.2023 № 174-23.
У подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору від 28.09.2023 № 1, від 30.10.2023 № 2 та від 29.11.2023 № 3, якими було продовжено строк поставки товару.
Сторонами виконано умови договору у повному обсязі, а саме позивачем здійснено оплату у повному розмірі 8 924 700, 00 грн, а відповідачем поставлено товар у кількості 5 000 штук.
За результатами аудиту ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2023 року по 30.09.2024 року № 14/149725/24-Вн від 08.11.2024 було встановлено, що додаткові угоди від 28.09.2023 № 1, від 30.10.2023 № 2 та від 29.11.2023 № 3 до договору від 20.06.2023 № 174-23, суперечать інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання їх недійсними та, як наслідок, стягнення штрафних санкцій з ТзОВ ВКФ «Пліт за порушення строків поставки товару.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання недійсними додаткових угод від 28.09.2023 № 1, від 30.10.2023 № 2 та від 29.11.2023 до договору про закупівлю товарів за субвенційні кошти від 20.06.2023 № 174-23 та стягнення штрафних санкцій у розмірі 847 507, 36 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач не заперечує факту укладення договору поставки від 20.06.2023 № 174-23 та додаткових угод до договору, якими було продовжено строк поставки товару.
Проте, відповідач заперечує, що такі додаткові угоди суперечать інтересам держави і суспільства. Також зазначає, що строк дії договору не змінювався, оскільки зміні підлягав лише строк виконання зобов'язань щодо поставки товару, тому це не є істотною умовою договору, а зміни до договору вносились відповідно до ст. 651 ЦКУ.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з таких мотивів.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що 20.06.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТзОВ ВКФ «Пліт» було укладено договір № 174-23 на закупівлю товарів за субвенційні кошти.
Відповідно до умов договору, предметом поставки за цим договором є спіральний колючо-ріжучий дріт типу єгоза (код за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника - 44310000-6 Вироби з дроту) у кількості, в асортименті та за цінами згідно зі специфікацією.
Згідно зі специфікацією (додаток № 1 до договору) постачальник зобов'язаний поставити товар у кількості 5 000 штук на суму 8 924 700, 00 грн, в тому числі ПДВ 1 487 450, 00 грн.
Пунктом 11.1. договору визначено що цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими на те сторонами і дії до 31 грудня 2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 663 ЦК України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5.1 строк поставки товару був визначений до 30 вересня 2023 року.
У подальшому, сторони тричі вносили зміни у договір щодо строку поставки товару шляхом укладення додаткових угод, відповідно до абз. 7 п. 12.2 розділу XII договору.
Зокрема, 28.09.2023 сторонами була укладена додаткова угода № 1, якою строк поставки товару був визначений до 31.10.2023 року, підставою укладення цієї додаткової угоди був лист відповідача від 26.09.2023 № 398 про моніторинг Державною аудиторською службою України закупівлі UA-2023-05-23-006040-а, яка тривала з 21.06.2023 по 10.07.2023, та ризиком розірвання договору за результатами проведення моніторингу, що зумовило затримку із початком виробництва товару.
У подальшому, 30.10.2023 сторонами була укладена додаткова угода № 2, якою строк поставки товару був визначений 30.11.2023 року, підставою укладення цієї додаткової угоди був збій у постачанні сировини, про такі обставини відповідачем було повідомлено позивача листом від 25.10.2023 № 400.
У зв'язку із затримкою у постачанні компонентів для виробництва колючого дроту єгоза, з метою своєчасного та повного виконання договору укладеного з позивачем, з врахуванням високої ліквідності товару, відповідач уклав з контрагентом у Польщі - фірма GC Metal Sp. контракт від 12.07.2023 № 12/07-23, специфікація до контракту від 13.07.2023 на постачання спірального колючого - ріжучого дроту типу єгоза. Товар відповідачу був поставлений за 27.09.2023 № ВМД 23UA209170078303U8, 28.09.2023 № ВМД 23UA209170078840U5, 14.11.2023 № ВМД 23UA209170094006U2, 27.11.23 № ВМД 23UA209170098200U7, 28.11.23 № ВМД 23UA209170098875U5, 18.12.2023 № ВМД 23UA209170105231U3, 18.12.2023 № ВМД 23UA209170105293U9, що додані відповідачем до матеріалів справи.
29.11.2033 сторонами була укладена додаткова угода № 3, якою строк поставки товару був визначений 20.12.2023 року, підставою укладення цієї додаткової угоди була затримка у постачанні продукції з Польщі, зумовлена страйком на території Польщі на прикордонному переході з Україною, що значно збільшило терміни доставки товару, про такі обставини позивача було повідомлено листом від 27.11.2023 № 483.
Як встановлено судом, ТзОВ ВКФ «Пліт» поставив товар військовій частині НОМЕР_1 на суму 8 924 700, 00 грн відповідно до наступних накладних:
- від 30.08.2023 № ПЛНФ - 001102 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 178 494, 00 грн;
- від 04.10.2023 № ПЛНФ - 001270 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 04.10.2023 № ПЛНФ - 001271 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 17.11.2023 № ПЛНФ - 001536 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 04.12.2023 № ПЛНФ - 001598 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 04.12.2023 № ПЛНФ - 001599 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 19.12.2023 № ПЛНФ - 001674 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 1 311 930, 90 грн;
- від 19.12.2023 № ПЛНФ - 001675 - спірально колючий - ріжучий дріт типу єгоза на суму 874 620, 60 грн;.
Отже, зобов'язання постачальника щодо поставки товару було виконане до 20.12.2023 року в строк визначений у договорі № 174-23 на закупівлю товарів (з урахуванням додаткових угод).
Позивач за поставлений товар здійснив оплату наступним чином:
- 06.09.2023 - 178 494, 00 грн;
- 07.10.2023 - 604 106, 00 грн;
- 07.10.2023 - 707 824, 90 грн;
- 07.10.2023 - 1 311 930, 90 грн;
- 21.11.2023 - 1 311 930, 90 грн;
- 05.12.2023 - 1 311 930, 90 грн;
- 05.12.2023 - 1 311 930, 90 грн
- 23.12.2023 - 1 311 930, 90 грн;
- 23.12.2023 - 874 620, 60 грн.
Законодавство передбачає підстави для зміни договору, а саме згідно з ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч.ч.1, 3 ст. 653 ЦК України).
Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що відповідач поставив товар позивачеві у повному обсязі та у встановлений договором строк (з урахуванням додаткових угод), а позивач здійснив оплату у повному обсязі, наведене підтверджується відповідними документами, копії яких долучені до матеріалів справи.
Підписавши вказані документи, позивач погодився із кількістю та вартістю, зважаючи на це, зобов'язання за відповідними договорами виконані сторонами повністю.
Пунктом 12.1. п. 12 договору передбачено, що істотними умовами цього договору є предмет, ціна та строк дії договору про закупівлю, інші умови договору істотними не є та можуть змінюватись відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів.
Абзацами 7, 8 п.12.2. п. 12 визначено що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Строк дії договору та виконання зобов'язань щодо поставки товару може продовжуватись у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі. Форма документального підтвердження об'єктивних обставин визначатиметься замовником в момент виникнення об'єктивних обставин (виходячи з їх особливостей) з дотриманням чинного законодавства.
Виходячи з умов зазначених у абзаці 8 п.12.2. ст. 12, з врахуванням п.12.1. договору зміна строку поставки товару не є істотною умовою договору, істотною умовою договору є строк дії договору та виконання зобов'язань щодо поставки товару.
Як встановлено судом, строк дії договору (до 31 грудня 2023 року) не змінювався, зміні підлягав лише строк виконання зобов'язань щодо поставки товару, тому це не є істотною умовою договору і зміна відбувалась відповідно до ст. 651 ЦК України за згодою сторін. Вказані умови приписів законодавства сторонами дотримані.
Щодо доводів позивача про вчинення правочинів з метою порушення інтересів держави і суспільства, як підставу для визнання недійсними додаткових угод в порядку ст. 228 ЦК України, суд зазначає наступне.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» висловив правову позицію що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідно до п.10.1. постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
Як встановлено судом, укладення сторонами додаткових угод, не порушує публічний порядок, вчинене з метою, що не суперечить інтересам держави і суспільства, та вчинені на підставі закону та договору, з огляду на що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання додаткових угоди недійними.
Щодо стягнення неустойки (пені) суд зазначає наступне.
Позивачем проведено внутрішній аудит за період з 01.01.2023 по 30.09.2024 № 14/149725/24-Вн, та за результатами проведення аудиту, на думку позивача, відповідач відповідно до вимог п.7.2 договору повинен сплатити пеню у розмірі 0, 1 % вартості товарів з яких допущено прострочення виконання зобов'язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф 7 % вказаної вартості, на загальну суму 847 507, 36 грн.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, як встановленого судом, ТзОВ ВКФ «Пліт» поставило товар Військовій частині НОМЕР_1 (замовнику) у повному обсязі та у встановлений договором строк (з урахуванням додаткових угод), підстав для відповідальності передбаченої законодавством чи договором не має.
Суд зазначає що аудиторський звіт є актом, складеним в межах реалізації адміністративно - управлінських функцій, та створює правові наслідки саме для суб'єкта аудиту, однак, не має доказового значення при вирішенні господарського спору, який виник з договірних відносин сторін. Висновки, викладені в аудиторському звіті не створюють правових наслідків для відповідача, оскільки стягнення неустойки можливо лише при вчиненні відповідачем цивільного правопорушення.
Долучені позивачем докази не можуть свідчити про наявність елементів складу цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем, що є умовою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення неустойки.
У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суду не надано доказів, які свідчили б про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними, відтак відсутні і підстави для стягнення з відповідача неустойки за порушення змінених умов договору.
Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 грудня 2025 року.
Суддя Манюк П.Т.