просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
05 грудня 2025 року м.Харків Справа № 913/161/25
Провадження № 4/913/161/25
Господарський суд Луганської області у складі судді Ірини ГОЛЕНКО, розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 21.05.2025
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача - Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор», м. Старобільськ Луганської області
про стягнення 516838 грн 28 коп.
Без виклику (повідомлення) учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовною заявою до Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 у сумі 516838 грн 28 коп., з яких: 305167 грн 10 коп. - основний борг, 64461 грн 32 коп. - пеня, 27866 грн 35 коп. - 3% річних, 119343 грн 51 коп. - інфляційні втрати.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого природного газу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Голенко І.П.
Господарський суд Луганської області ухвалою від 26.05.2025 відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановив сторонам строки для подання процесуальних заяв по суті.
Суд ухвалою від 02.06.2025 зупинив провадження у справі № 913/161/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Суд ухвалою від 16.10.2025 поновив провадження у справі.
Ухвали суду від 26.05.2025, 02.06.2025, 16.10.2025 надсилались позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та були отримані ними 26.05.2025, 02.06.2025, 16.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідачу також була надіслана ухвала від 26.05.2025 на електронні пошти 1969wsyqaz@ukr.net, service.74rv@gmail.com, яка отримана ним 26.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
23.10.2025 відповідач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відзив, яким проти позову заперечує повністю та зазначає, що слідчий ізолятор є бюджетною неприбутковою організацією та утримується за рахунок коштів державного бюджету України, кошторис затверджується Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу. Територія Старобільської міської територіальної громади є тимчасово окупованою з 28.02.2022. Відбулося захоплення всієї території слідчого ізолятора, його режимних корпусів, адміністративної будівлі воєнізованими формуваннями РФ.Усі бухгалтерські документи залишилися на тимчасово окупованій території Луганської області, у тому числі, які стосуються обрахування спожитого природного газу. Ті співробітники, які відповідали за облік спожитого газу, мали доступ і паролі до Інформаційної платформи залишилися на тимчасово окупованій території. Здійснити будь які дії стосовно припинення постачання природного газу або направлення документів про виникнення форс-мажорних обставин у ситуації, коли повністю відсутній будь який зв'язок та немає допуску до захоплених службових приміщень, з існуючею загрозою життю та здоров'ю, не було ніякої можливості. Паролі та логіни були втрачені, тому установа була вимушена створювати нову поштову офіційну скриньку.
Наказом Міністерства юстиції України №1951/5 від 13.05.2022 було оголошено з 14.05.2022 простій слідчого ізолятора. Наказом Міністерства юстиції України №2985/5 від 18.07.2022 простій припинено.
09.11.2021 з позивачем був укладений договір № 11-1079/21-БО-Т/К-8, за умовами якого приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Узгоджені акти приймання-передачі природного газу за листопад-грудень 2021 року та січень 2022 року направлялися постачальнику, але у зв'язку з окупацією території Старобільської міської територіальної громади та відсутністю первинних документів надати підтверджуючі документи не можемо.
Акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року відповідач не отримував, надати остаточну алокацію відборів щодо обсягу спожитого природного газу в період з 01.02.2022 до 28.02.2022 (подобово) установа не має можливостей.
Щодо 3% річних, інфляційних та пені відповідач зазначає, що вказані платежі розраховуються з суми основного боргу, але сума основного боргу до теперешнього часу не узгоджена відповідно до договору, з провини невиконання договору самим позивачем, а саме відсутності акту приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року.
З липня 2022 року відповідач здійснює свою діяльність на підконтрольній території України, однак до звернення позивача з цим позовом до суду від нього не надходило жодного звернення для вирішення цього питання. Тому відбулося навмисне затягування часу з метою збільшення нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Якби позивач надав акт приймання-передачі природного газу протягом липня-грудня 2022 року, то відповідач сплатив би суму заборгованості, оскільки були наявні кошторисні призначення.
27.10.2025 позивач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач подав відзив з пропуском строку для його подання, без клопотання про поновлення строку, тому є підстави залишити відзив без розгляду.
Позивач також зазначив, що у період листопад 2021 року - лютий 2022 рік поставлено відповідачу природний газ відповідно до актів приймання-передачі природного газу, які дійсно підписані лише позивачем. Проте, в матеріалах справи міститься інформація з Інформаційної платформи щодо об'ємів спожитого природного газу відповідачем. Відповідно до п.п. 3.5.4, 5.1 договору у разі відсутності акту приймання-передачі природного газу обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність відповідачу. Матеріали справи не містять доказів відсутності доступу споживача до відомостей інформаційної платформи Оператора ГТС за спірний період.
Відповідач знав про вартість природного газу, яка мала бути ним сплачена за відповідний період поставки, та мав можливість здійснити таку оплату навіть не очікуючи відповідного акту приймання-передачі природного газу. При цьому позивач надсилав акти приймання-передачі простим листом на поштову адресу та дублював ці акти на електронну адресу.Після тимчасової окупації території позивач не мав можливості надсилати кореспонденцію засобами поштового зв'язку. У свою чергу, відповідач не повідомив позивача про зміну поштової та електронної адреси, як це передбачено п. 13.5 договору.
05.11.2025 відповідач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» заперечення № 24/4-132-25 на відповідь на відзив, у якому зазначає, що АТ «Луганськгаз» направило ТОВ «Оператор ГТС України» повідомлення №01-02-52/358 від 08.04.2022 про припинення зобов'язань за договором №1910000182 транспортування природного газу від 31.12.2019 та неможливість виконання зобов'язань підприємством у межах договору транспортування природного газу №1910000182, зокрема, полягає у втраті АТ «Луганськгаз» фактичного контролю над своїми основними засобами (газопроводи, обладнання тощо) та неможливості фізично припинити постачання газу на тих об'єктах, де товариством втрачений контроль через відсутність безпечного доступу працівників на захоплені території Луганської області.
У ДУ «Старобільський слідчий ізолятор» був заключений типовий договір від 02.02.2022 № 094208FMN4EBO12/К-3 розподілу природного газу з оператором ГРМ, а саме: АТ «ОГС «Луганськгаз» Старобільське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства. Тобто ствердження позивача, що відповідач був обізнаний про обсяги природного газу, що було ним спожито у спірний період поставки не відповідають дійсності. Дата початку тимчасової окупації Старобільської міської територіальної громади 28.02.2022 доводить це твердження. Фізично виконати п. 3.5.1 договору відповідач не мав можливості.
Позивач не надав жодних доказів надсилання акту приймання передачі природного газу за лютий 2022 року на поштову адресу та електронну адресу відповідача, навіть не надав скріншоту з електронної пошти.
За відсутності підтверджуючих документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів (акту приймання-передачі газу за лютий 2022 року), а також відсутності доступу до комерційних вузлів обліку газу (п. 3.6 Договору), перевірити фактичний обсягу спожитого газу за лютий 2022 року неможливо.
Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України. Враховуючи наявність форс-мажорних, які об'єктивно унеможливили виконання договору, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та неналежним виконанням грошового зобов'язання (оскільки, заборгованість виникла виключно внаслідок військової агресії РФ, введення воєнного стану в Україні та тимчасової окупації території Старобільської міської територіальної громади). Адже саме такі обставини унеможливили належне виконання відповідачем зобов'язань за договором та є підставою для його звільнення від відповідальності. Внаслідок втрати всіх первинних документів та за відсутності інформації про наявну заборгованість, відповідач був позбавлений можливості своєчасно заявити позивачу про наявність форс-мажорних обставин за даним зобов'язанням.
Позивачу з 18.04.2022 було відомо про наявність заборгованості відповідача, проте він не звертався з відповідною вимогою до відповідача, і лише тепер, нарахувавши пеню, 3% річних та інфляційні втрати, звернувся до суду. Така сума є несправедливою, неспівмірною, стягнення штрафних санкцій з відповідача не відповідає їх правовому призначенню, а направлене виключно на збагачення позивача. До початку повномасштабного вторгнення відповідач добросовісно виконував зобов'язання за договором, про що свідчить відсутність заборгованості за попередні періоди, а також оплата за постачання природного газу за січень 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням № 83 від 14.02.2022 (платіжні доручення за 2021 рік відновити не вдалося).
Щодо строку подання відповідачем відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив суд зазначає таке.
В ухвалі від 26.05.2025 суд встановив відповідачу строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали, а на подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Як зазначено вище, відповідач отримав ухвалу від 26.05.2025 в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 26.05.2025. Проте відзив на позовну заяву відповідач фактично подав 23.10.2025.
Водночас, суд ухвалою від 02.06.2025 зупинив провадження у справі і ухвалою від 16.10.2025 поновив провадження.
Відповідно до ст. 117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
Оскільки провадження у справі № 913/161/25 було зупинено і відновлено, то перебіг процесуальних строків, в т.ч. і щодо подання заяв по суті справи, у цей період зупинявся.
Ураховуючи викладене, відповідачу необхідно було подати відзив до 24.10.2025 включно. Відповідач подав відзив 23.10.2025, тому відповідний строк ним не пропущено.
Отже, відсутні підстави для залишення відзиву без розгляду.
Відповідь на відзив відповідач отримав в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 27.10.2025, тому заперечення на відповідь на відзив необхідно було подати до 03.11.2025 включно, а фактично було подано 05.11.2025.
Отже, відповідач подав заперечення на відповідь на відзив з пропуском встановленого судом строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне з власної ініціативи продовжити відповідачу встановлений строк на подання заперечення на відповідь на відзив до 05.11.2025 включно.
Тому, відсутні підстави для залишення заперечення на відповідь на відзив без розгляду.
Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.
09.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ЕІС-код - 56Х930000010610Х (далі - постачальник, позивач) та Державною установою «Старобільський слідчий ізолятор», ЕІС-код - 56XS00008FMN400F (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно із п. 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
У п. 1.5 договору передбачено, що у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз», з яким (якими) споживач уклав відповідний договір.
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 183 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2021 - 0,00 тис. куб. м, листопад 2021 - 18,0 тис. куб. м, грудень 2021 - 27,0 тис. куб. м, січень 2022 - 27,0 тис. куб. м, лютий 2022 - 26,0 тис. куб. м, березень 2022 - 26,0 тис. куб. м, квітень 2022 - 5,0 тис. куб. м, травень 2022 - 0,8 тис. куб. м, червень 2022 - 0,8 тис. куб. м, липень 2022 - 0,8 тис. куб. м, серпень 2022 - 0,8 тис. куб. м, вересень 2022 - 0,8 тис. куб. м, жовтень 2022 - 5,0 тис. куб. м, листопад 2022 - 18,0 тис. куб. м, грудень 2022 - 27,0 тис. куб. м (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.3 договору загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Згідно з п. 2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У пункті 2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Режим використання природного газу протягом розрахункового періоду споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб (п. 2.5 договору).
У п. 3.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
Згідно із п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У п. 3.5.1 договору передбачено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).
Відповідно до п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Згідно із п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Сторони у п. 3.6 договору визначили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
У п. 4.1 договору сторони передбачили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на цим договором становить 16554,00 грн.
Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 2524485 грн 00 коп., крім того ПДВ 504897 грн 00 коп., разом з ПДВ 3029382 грн 00 коп. (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюєтьсяспоживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70%грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно із п. 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором (п. 6.2 договору).
У п. 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
У п. 13.5 договору сторони передбачали повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміну власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів, факсів у п'ятиденний строк з дня виникнення відповідних змін.
Договір постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у листопаді 2021 року - лютому 2022 року.
На підтвердження поставки відповідачу природного газу у грудні 2021-лютому 2022 року позивач надав акти приймання-передачі природного газу:
-від 31.12.2021 в обсязі 27,0 тис.куб.м на суму 446957 грн 87 коп.;
-від 31.01.2022 в обсязі 24,96465 тис.куб.м на суму 413264 грн 69 коп.;
-від 28.02.2022 в обсязі 18,43465 тис.куб.м на суму 305167 грн 10 коп.
Акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022 та 28.02.2022 підписані ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Позивач зазначає, що акти від 31.12.2021, 31.01.2022 та 28.02.2022 направлялися відповідачу на електронну пошту1969wsyqaz@ukr.net, medkolom@ukr.net, st.sizo@... на підтвердження чого надав скріншот з електронної пошти.
Суд із скріншотів встановив, що повідомлення від 12.01.2022, 12.02.2022, 13.03.2022 адресовані на вищезазначені електронні пошти має статус «готове до надсилання».
Водночас, позивач на підтвердження поставки природного газу відповідачу та його споживання надав дані з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS00008FMN400F в періоди з 12.11.2021 по 28.02.2022, які надало ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у листі № ТОВВИХ-24-12825 від 20.08.2024, а саме:
-з 12.11.2021 по 30.11.2021 - 11450,00 м3;
-з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 27000,00 м3;
-з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 24964,65 м3;
-з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 18434,65 м3 .
Споживач з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F у період з 12.11.2021 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56X930000010610X).
Всього у період з листопада 2021 по лютий 2022 року поставлено природний газ в обсязі 81,8493 тис. куб. м на загальну суму 1354932 грн 91 коп.
Відповідач частково розрахувався за отриманий природний газ у загальній сумі 1049765 грн 81 коп.: 13.12.2021 на суму 189543 грн 25 коп. за природний газ, поставлений у листопаді 2021 року; 17.12.2021 на суму 446957 грн 87 коп. за природний газ, поставлений у грудні 2021 року; 14.02.2022 на суму 413264 грн 69 коп. за природний газ, поставлений у січні 2022 року (інформація від 12.08.2024 № 16/2-09/92086/2024 АТ «Ощадбанк» про надходження коштів, сальдо з бухгалтерського рахунку позивача, платіжне доручення № 83 від 14.02.2022).
Решту суми заборгованості за договором відповідач не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу за лютий 2022 року в сумі 305167 грн 10 коп., пені в сумі 64461 грн 32 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022, 3% річних у сумі 27866 грн 35 коп. за період з 16.04.2022 до 01.05.2025, інфляційних втрат у сумі 119343 грн 51 коп. за період з травня 2022 року до березня 2025 року.
Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ст. 664 ЦК України).
Відповідно до п. п. 27, 31, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих тощо, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила).
Відповідно до п. 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача (п. 11 розділу ІІ Правил).
Відповідно до пп. 19 п. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» Оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44, код ЄДРПОУ 42795490).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Для кодування використовується ЕІС-код.
Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Згідно з п. 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
У п. 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Факт укладання договору постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 між сторонами спору підтверджується матеріалами справи та документально не спростовується відповідачем.
Суд на підставі наявних у справі матеріалів встановив, що відповідач у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (лист № ТОВВИХ-24-12825 від 20.08.2024ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»), що також не спростовується сторонами спору.
Надані позивачем акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 до уваги судом не приймаються, оскільки відсутні належні докази їх відправлення відповідачу електронною поштою. Як встановив суд, повідомлення від 12.01.2022, 12.02.2022, 13.03.2022 із відповідними актами, адресоване 1969wsyqaz@ukr.net, medkolom@ukr.net, st.sizo@..., має статус «готове до надсилання», тобто у такому випадку неможливо достовірно встановити факт відправлення відповідачу цих документів.
Отже, докази відправлення позивачем електронною поштою актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 відповідачу є неналежними.
Водночас, відповідач підтвердив факт отримання та направлення позивачуузгоджених актів приймання-передачі природного газу за листопад-грудень 2021 року та січень 2022 року. Акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року відповідач не отримував.
Фактичне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки відповідачу природного газу в обсязі 18,43465 тис.куб.м на суму 305167 грн 10 коп. у лютому 2022 року та його споживання відповідачем підтверджується належними доказами, зокрема, листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 20.08.2024 № ТОВВИХ-24-12825 та даними з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F, доступ до якої також повинен мати відповідач.
Отже, відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період (наприклад, після створення нової поштової офіційної скриньки або після створення нового паролю та логіну для входу до Інформаційної платформи тощо).
Тому доводи відповідача в цій частині відхиляються.
Відповідач не надав суду доказів того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відборів газу відповідача за лютий 2022 року, є неповними чи недостовірними або такими, що відрізняються від даних самого споживача, тобто дані Інформаційної платформи ніяким чином документально не спростував.
Крім того, суд також враховує, що умовами договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу (п. 2.4, п. 6.2 договору); режим використання природного газу споживач визначає самостійно (пункт 2.5 договору); сторони договору здійснюють щоденний моніторинг фактичного відібраного споживачем обсягу природного газу (пункт 3.4 договору).
Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період,обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу.
Відповідач фактично не оспорює факт отримання газу, доводи стосуються саме не направлення позивачем та не отримання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за спірний період, які судом відхиляються з наведеного вище.
При цьому, п. 5.1 договору не звільняє відповідача від оплати за отриманий природний газ у разі відсутності акту приймання-передачі, оскільки у такому випадку фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору, яким передбачено, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив обсяг спожитого відповідачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
За поставлений природний газ у лютому 2022 року відповідач не розрахувався.
Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 65.
Кабінет Міністрів України постановою від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Територія Старобільської міської територіальної громади є тимчасово окупованою з 28.02.2022 відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, яким був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, та встановлена аналогічна дата тимчасової окупації зазначеної вище території, втратив свою чинність від 20.03.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення заборгованість у сумі 305167 грн 10 коп.за поставлений відповідачу природний газ у лютому 2022 року (з 01.02.2022-24.02.2022 та 28.02.2022), місцезнаходження якого з 28.02.2022 окуповане.
Устатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції до 19.03.2022, коли виникли спірні правовідносини у лютому 2022 року) визначався правовий статус тимчасово окупованої території України, і за цією нормою тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
Частина перша ст. 3 Закону до 19.03.2022 визначала, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Зміст наведеної норми дає підстави вважати, що для цілей зазначеного Закону до 19.03.2022 тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов'язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація Російською Федерацією, і не поширювалося це визначення на інші регіони України, зокрема, м. Старобільськ Луганської області.
Стаття 131 Закону до 19.03.2022 була викладена в наступній редакції:На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином, положення статей 3, 131 Закону у зазначеній редакції визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України.
15.03.2022 Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» № 2138-IX, який набрав чинності 20.03.2020.
Відповідно до внесених змін до ст. 3 Закону частину першу цієї статті було доповнено новими положеннями, якими розширено визначення тимчасово окупованих територій. Зокрема, пункт 3 викладено в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Зазначеними змінами законодавець істотно розширив сферу дії Закону, визначивши тимчасово окупованими не лише території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а й інші сухопутні, морські та повітряні території України, щодо яких у період воєнного стану Рада національної безпеки і оборони України ухвалює відповідне рішення, введене в дію Указом Президента України.
Таким чином, після внесення цих змін режим тимчасової окупації перестав обмежуватися виключно територією Кримського півострова й став поширюватися на будь-які частини України, фактично захоплені або контрольовані державою-агресором під час воєнного стану.
Із 20.03.2022, у зв'язку з набранням чинності Законом №2138-ІХ, було внесено зміни й до ст. 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Так, статтю 131 Закону змінено та доповнено новою частиною:«Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.»
Відтак, з 20.03.2022 законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених ст. 131, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ). Таким чином, після цих змін режим економічних, фінансових та митних обмежень перестав стосуватися лише Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і набув універсального характеру, охоплюючи будь-які території України, тимчасово окуповані під час воєнного стану.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1 зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобтодо події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
На момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) Закон України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 131 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територіюу м. Старобільськ Луганської області не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 908/1162/23дійшла висновку, «що для поширення особливого правового режиму, передбаченого статтями 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на нові тимчасово окуповані території можливе застосування відповідних обмежень на підставі самого загальновідомого факту окупації. Для поширення дії статей 13 та 131 Закону не є необхідним прийняття спеціального рішення Кабінету Міністрів України, яким би було офіційно запроваджено обмеження, передбачені цим правовим режимом».
Водночас, суд звертає увагу на те, що застосування певних законодавчих обмежень на нові тимчасово окуповані території здійснюється після набрання чинності Закону України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (з 20.03.2022).
Суд приходить до висновку, що позивачу не було заборонено у лютому 2022 року здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. Тому обсяг природного газу 18,43465 тис.куб.м позивач поставив відповідачу правомірно.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу за лютий 2022 року у сумі 305167 грн 10 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 64461 грн 32 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 ЦК України встановлено, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
За умовами п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд перевіривши розрахунок пені позивача, прийшов до висновку, що він є обґрунтованим, арифметично вірним, здійснений з дотриманням вимог законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення пені в сумі 64461 грн 32 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022 є обґрунтованою.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) є несправедливими, неспівмірними та направлені виключно на збагачення позивача.
Суд розцінює зазначене, як клопотання про зменшення відповідних нарахувань.
Щодо зменшення розміру пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 статті 3, ч. 3 статті 509 та ч. 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
У ст. 233 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З наведеного вбачається, що зменшення розміру пені є правом суду, яке прямо передбачено частиною 3 статті 551 ЦК України і реалізується у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (п. п. 7.42, 7.43 постанови).
У цьому випадку суд вбачає наявність виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені з огляду на наступне.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває станом на час розгляду справи.
Як вже зазначалось вище, місцезнаходженням відповідача є Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, 65, яке окуповане з 28.02.2022.
У ч. 3 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Факт окупації м. Старобільськ Луганської області є загальновідомою обставиною, що в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребує доказування.
Суд також враховує, що відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується за рахунок місцевого бюджету громади.
Через тимчасову окупацію Старобільська міська територіальна громада втратила значну частину доходів. Тому покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача, який фінансується з бюджету Старобільської міської територіальної громади, у вигляді неустойки може унеможливити виконання певних обов'язків, а в умовах недостатності державного фінансування у період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим.
Суд також бере до уваги, що розмір заявленої до стягнення пені становить 21% від розміру заявленого до стягнення основного боргу.
У цьому випадку неустойка є лише санкціями за неналежне виконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. При зменшенні розміру пені позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору.
Також суд бере до увагу ступінь виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, а саме: відповідач сумлінно проводив розрахунки до початку збройної агресії Російської Федерації, що не заперечується позивачем. Після окупації м. Старобільські на теперішній час нормальна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою, оскільки він не є релокованим на підконтрольну Україні територію.
Крім того, у цих правовідносинах інтереси позивача, крім заявленої до стягнення пені, захищені заявленими до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційними втратами.
З урахуванням наведеного, виходячи із принципів добросовісності, справедливості, розумності, пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені відповідно до ст. 551 ЦК України на 53,46%, тобто до 30000 грн 00 коп.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 30000 грн 00 коп. У задоволенні решти вимог у сумі 34461 грн 32 коп. слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 27866 грн 35 коп. за період з 16.04.2022 до 01.05.2025 та інфляційних втрат у сумі 119343 грн 51 коп. за період з травня 2022 року до березня 2025 рокусуд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що розрахунок зроблено арифметично вірно з дотримання вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому є обґрунтованим.
Щодо зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, але до мінімального розміру (до 3%), встановленого зазначеною статтею.
Суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатитиу разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Водночас, інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у згаданих вище постановах не передбачає можливості зменшення розміру інфляційних втрат.
У цій справі суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначений саме в тому розмірі, який і передбачає ст. 625 ЦК України (3% річних).
Тому, підстави для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат відсутні.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 27866 грн 35 коп. за період з 16.04.2022 до 01.05.2025 та інфляційних втрат у сумі 119343 грн 51 коп. за період з травня 2022 року до березня 2025 року підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг за лютий 2022 року у сумі305167 грн 10 коп., пеня в сумі 30000 грн 00 коп., 3% річних у сумі 27866 грн 35 коп., інфляційні втрати в сумі 119343 грн 51 коп.
Доводи відповідача про те, що установа була вимушена створювати нову поштову офіційну скриньку через втрату доступу, логіну і паролю до Інформаційної платформи через окупацію, що унеможливило обрахування спожитого природного газу, та про навмисне затягування позивачем часу зі зверненням з цим позовом до суду з метою збільшення нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд відхиляє, оскільки як зазначає відповідач, з липня 2022 року він здійснює свою діяльність на підконтрольній території України, проте в порушення п. 13.5 договору не повідомив позивача про зміну електронної пошти та адреси фактичного місцезнаходження для надсилання кореспонденції та повідомлень.
Доводи відповідача про те, що період виконання грошового зобов'язання та, відповідно, прострочення відповідача визначається моментом отримання споживачем акту приймання-передачі, який позивач в порушення умов договору не надав, суд відхиляє у зв'язку з їх безпідставністю. За умовами договору визначальним для обрахунку перебігу строку оплати є місяць, в якому мав місце факт постачання газу. Саме 15 число місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період, є початком обрахунку наступного (місячного) строку, впродовж якого повинен бути здійснений платіж. Крім того, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України) та не залежить від факту отримання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за спірний період.
Крім того, щодо звільнення відповідача від відповідальності у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України) суд зазначає наступне.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) чітко визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014 № 40(3).
Відповідно до ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом.
Відповідно до п. 10.4 договору постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України.
В матеріалах справи відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України щодо договору постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021.
Враховуючи вищевикладене, вказані доводи відповідача суд відхиляє.
У справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України», «Трофимчук проти України» тощо Європейський суд з прав людини зазначає, що «у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Мера, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17).
Отже, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується судовий збір у сумі 6202 грн 06 коп.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Керуючись ст. ст. 2, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» (92700, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 65, ідентифікаційний код 08562832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) основний борг у сумі 305167 грн 10 коп., пеню в сумі 30000 грн 00 коп., 3% річних у сумі 27866 грн 35 коп., інфляційні втрати в сумі 119343 грн 51 коп., судовий збір у сумі 6202 грн 06 коп., видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні решти вимог відмовити.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано - 05.12.2025.
Суддя Ірина ГОЛЕНКО