ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2025Справа № 910/6023/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Теплогарант", Сумська область, м. Конотоп
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні теплові системи", м. Київ
про стягнення 2 042 500,00 грн
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились.
13.05.2025 року через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Теплогарант" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні теплові системи" (відповідач) суми авансових коштів в розмірі 2 042 500,00 грн у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору постачання товару №207 від 19.09.2022 року в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.07.2025.
08.07.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 відкладено підготовче засідання до 12.08.2025. Також зазначеною ухвалою запропоновано позивачу повідомити відповідача про розгляд вказаної справи.
24.07.2025 до суду від позивача надійшла заява з доказами направлення відповідачеві засобами поштового зв'язку повідомлення про наступне судове засідання.
08.08.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Підготовче засідання 12.08.2025 було відкладено 30.09.2025.
15.09.2025 до суду від позивача надійшла заява з поясненнями щодо повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи.
30.09.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою від 30.09.2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 18.11.2025 року.
В судове засідання 18.11.2025 року сторони не з'явились.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 18.11.2025 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
19.09.2022 року між Комунальним підприємством «Теплогарант» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційні теплові системи» (постачальник, відповідач) укладено Договір постачання товару №207 (надалі - Договір), відповідно до умов до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується протягом строку дії Договору поставляти покупцю товар, зазначений у Специфікації до Договору (Додаток №1), а покупець - прийняти і оплатити товар, який постачається згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування товару згідно ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» за кодом 03417000-6 деревина (деревинна тріска).
Сума, визначена в Договорі, становить 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 833 333,33 грн. (п. 3.1. Договору).
Сторони дійшли згоди, що покупець сплачує передплату в розмірі 50% від суми Договору, що складає 2 500 000,00 грн за рахунок власник коштів підприємства в день укладення договору, решта 50% від суми Договору, що складає 2 500 000,00 грн, сплачується за фактично поставлений товар протягом 7-ми робочих днів з дати поставки товару на підставі видаткової накладної та рахунку на оплату. (п. 4.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник поставляє товар окремими партіями, згідно Додатка №2 (графік постачання товару).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 15.04.2023 року, або до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором. (п. 10.1. Договору).
Додатком №2 до Договору сторонами погоджено, що поставка здійснюється з 01.10.2022 року по 01.04.2023 року.
На виконання умов Договору, позивачем, згідно платіжних інструкцій №1154 від 12.10.2022 року на суму 200 000,00 грн та №1089 від 20.09.2022 року на суму 2 500 000,00 грн, здійснено оплату відповідачу за товар на суму в розмірі 2 700 000,00 грн.
Відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 657 500,00 грн, згідно наступних видаткових накладних: №7 від 20.09.2022 року на суму 95 000,00 грн, №18 від 10.10.2022 року на суму 112 500,00 грн, №24 від 19.10.2022 року на суму 112 500,00 грн, №25 від 20.10.2022 року на суму 112 500,00 грн, №26 від 21.10.2022 року на суму 112 500,00 грн, №28 від 22.10.2022 року на суму 112 500,00 грн.
На залишок суми в розмірі 2 042 500,00 грн відповідачем товар поставлено не було.
10.12.2024 року позивачем направлено відповідачу претензію №687, в який позивач вказав, що у зв'язку з непоставкою товару поверненню позивачу підлягає сума в розмірі 2 042 500,00 грн.
Відповіді на вказану претензію відповідачем надіслано не було.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати у сумі 2 042 500,00 грн, у зв'язку з тим, що відповідачем не здійснена поставка товару на цю суму.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що згідно платіжних інструкцій №1154 від 12.10.2022 року та №1089 від 20.09.2022 року позивачем здійснено попередню оплату на рахунок відповідача за товар на суму в розмірі 2 700 000,00 грн.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як погоджено сторонами, а саме Додатком №2 до Договору, постачальник зобов'язаний був передати покупцеві товар в термін до 01.04.2023 року.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар обумовлений Договором у строк до 01.04.2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, згідно умов Договору, поставку товару здійснено згідно зазначених вище видаткових накладних на загальну суму 657 500,00 грн.
Отже, оплату товару позивачем здійснено на суму в розмірі 2 700 000,00 грн, в той час як поставку товару відповідачем здійснено на суму 657 500,00 грн.
При цьому, інших видаткових накладних на поставку товару чи надання інших послуг, в межах укладеного між сторонами Договору, сторони не складали та не підписували.
Строк на поставку товару, визначений Додатком №2 до Договору, минув.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).
Також, ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання.
10.12.2025 року позивачем направлено відповідачу претензію №687, в якій позивач вказав, що поверненню підлягає сума в розмірі 2 042 500,00 грн, у зв'язку з тим, що строк поставки закінчився і дія Договору закінчилась 15.04.2023 року.
З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що дія укладеного між сторонами Договору закінчилась та сторонами продовжена не була.
Таким чином, як встановлено господарським судом, договір припинив свою дію 15.04.2023.
Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
Відмова покупця від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення відповідачем позивачу оплати відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.
При цьому, у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Враховуючи наслідки припинення дії договору та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав оплату за договором відпала (в частині, на яку поставка здійснена не була), господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором поставки у розмірі 2 042 500,00 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу в розмірі 2 042 500,00 грн.
Судовий збір позивача, у розмірі 24 510,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв'язку із поданням до суду позовної заяви в електронній формі, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні теплові системи" (код ЄДРПОУ 44565789, місцезнаходження: 04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 73, кв. 128) на користь Комунального підприємства «Теплогарант» (код ЄДРПОУ 32325215, місцезнаходження: 41615, Сумська область, Конотопський район, м. Конотоп, вул. Садова, буд. 39-А) суму коштів в розмірі 2 042 500,00 грн (два мільйона сорок дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 24 510,00 грн (двадцять чотири тисячі п'ятсот десять гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ