ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2025Справа № 910/11370/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» вул. Грушевського Михайла, 1Д, м. Київ, 01001
до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 134 233,62 грн.
Представники сторін: не викликались
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до гр. ОСОБА_1 про стягнення 161 233,62 грн., а саме 110 870,99 грн. заборгованості за кредитом та 50 362,63 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як позичальником умов укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг «КУБ» Кредитного договору б/н від 15.09.2021 року в частині своєчасного та повного повернення кредитних грошових коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему «Електронний суд» 10.10.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2024 року надійшла заява б/н від 10.10.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11370/24 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/11370/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
При цьому, за змістом поданого позову вбачається, що відповідачем визначено фізичну особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Проте, як встановлено судом, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на дату звернення позивача до суду припинила підприємницьку діяльність 05.07.2023 року за власним рішенням, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис № 2000660060001052447, відтак на час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі вказана фізична особа - гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), не є підприємцем.
Суд зазначає, що статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особі - підприємці.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Зі змісту позовної заяви вбачається, предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_1.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте, до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Фізична особа - підприємець, в тому числі після припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18.
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 904/1083/18 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд доходить висновку про належність даного спору у справі №910/11370/24 до господарської юрисдикції.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до абз. 1, 2 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - гр. ОСОБА_1 на час відкриття провадження у справі № 910/11370/24, а також розгляду даної справи зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), у зв'язку з чим з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/11370/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця реєстрації відповідача, а саме: АДРЕСА_1 м. Київ, 02222.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наразі, копія ухвали суду від 08.11.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/11370/24 була повернута на адресу суду 10.12.2024 року неврученою відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь № 831127 від 07.10.2024 року) встановлено відповідність адреси реєстрації відповідача, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (поштові адреси), за якими можна встановити місце проживання/місце реєстрації відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцю проживання/реєстрації відповідача згідно Єдиного державного демографічного реєстру є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вищенаведене господарський суд зазначає, що відповідач, приймаючи до уваги надсилання позивачем на поштову адресу останнього Повідомлення - вимоги, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою у справі № 910/11370/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пункту 100 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місця реєстрації/проживання відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.11.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач гр. ОСОБА_1 не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, останнью не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та чинності Кодексу) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 15.09.2021 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як клієнтом через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписано Заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» (далі - Заява), згідно якої відповідач приєднався до розділу 1.1. «Загальні положення» та підрозділу 3.2.8 Умов та правил надання послуги «КУБ» Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови), що розміщені на сайті АТ КБ Приватбанк pb.ua на дату укладення Договору. Умови та Заява разом складають Кредитний договір б/н від 15.09.2021 року (далі - Кредитний договір) між банком та клієнтом.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у вищеперерахованих документах, доказів існування якихось інших «Умов та правил надання банківських послуг», крім тих, що розміщені на сайті позивача, на які позивач посилається в позові, і згоду на використання яких власноручно надав відповідач 1, суду не подано, відповідно сторони не порушили вимог частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України досягли домовленості з усіх його істотних умов.
Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, Заява про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» від імені Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підписана ОСОБА_1 шляхом накладання електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банк Приват-24, про що зазначено в тексті самої Заяви.
Договір є чинним з моменту підписання клієнтом Заяви про приєднання та перерахування банком кредитних коштів на рахунок клієнта. Строк дії договору встановлюється з дня його укладання і до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. п. 3.2.8.11 п. 3.2.8 Заяви).
Суд звертає увагу, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до пунктів 12, 17, 22, 23, 31 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. Перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана (частини 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору)).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Таку, позивачем до позовної заяви подано документальне підтвердження підписання Заяви про приєднання від 15.09.2021 року клієнтом та банком шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, в якому зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів (зазначено відомостей про сертифікат ключа: ким виданий, реєстраційний номер сертифіката; дата видачі; дата закінчення дії тощо).
За таких обставин судом встановлено, що шляхом підписання 15.09.2021 року Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» 15.09.2021 року, згідно статті 634 Цивільного кодексу України, враховуючи положення вищезазначених норм закону між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (позивач у справі, банк за договором) та Фізичною особою-підприємцем Романенко Ларисою Миколаївною (відповідач у справі, клієнт за договором) укладено Кредитний договір б/н від 15.09.2021 року (далі - Кредитний договір).
При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як зазначено в п. 2 Заяви про приєднання, клієнт підтверджує ознайомлення із розділом « 1.1 Загальні положення», а також підрозділом « 3.2.8 Умови та правила надання кредиту «КУБ» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку за адресою https://privatbank.ua/terms, у редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, що викладена у цій Заяві.
Умовами Заяви від 15.09.2021 року сторони визначили істотні умови кредитування, а саме розмір кредиту, строк кредиту, а також визначили порядок погашення заборгованості за кредитом, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору тощо.
Згідно розділу 3.2.8.1. Умов та правил надання кредиту «Кредит КУБ» банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту строковий «Кредит КУБ» для фінансування поточної діяльності клієнта, в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ», а також в системі Приват24. Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі «Paperless» або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги. Якість послуги має відповідати законодавству України, нормативним актами Національного банку України (далі - НБУ), які регулюють кредитні відносини.
Пунктом 3.2.8.2 Умов передбачено, що розмір кредиту, який може бути наданий в рамках послуги, складає від 50 000 до 1 000 000 грн. (далі - Умови та правила). Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, максимальний розмір кредиту, який може бути встановлений, складає 2 000 000 грн.
Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту строковий кредит для фінансування поточної діяльності клієнта та/або для придбання основних засобів в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів та ін. винагород в обумовлені цим договором терміни (підпункт 1.1. пункту 1 Заяви).
Відповідно до підпункту 3.2.8.3.1. пункту 3.2.8.3. Умов та правил повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених в Заяві.
Умовами пунктів 1.2.-1.6 Заяви про приєднання сторонами погоджено розмір кредиту у сумі 200 000 грн., строк кредитування 12 місяців з дати видачі коштів клієнту та порядок сплати процентів за користування кредитом, а також порядок погашення заборгованості за кредитом.
Зокрема, визначено, що перші шість місяців проценти за користування кредитом складають 1,6% в місяць від початкового розміру кредиту, починаючи з сьомого місяця - 1,4% від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту). У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитним договором встановлена сплата процентів у розмірі 4% від суми простроченої заборгованості. Погашення заборгованості відбувається щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом. Погашення процентів відбувається щомісяця до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом.
Сторони також узгодили Графік погашення основної суми боргу та процентів за кредитом, в якому визначили строки погашення кредиту, суму кредиту та суму процентів (додаток № 1 до Заяви про приєднання).
Як свідчать наявні матеріали справи, свої зобов'язання за Кредитним договором позивач виконав належним чином, надавши 15.09.2021 року відповідачу кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів на рахунку.
Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.
Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору в частині надання кредиту відповідачем також не надано.
Згідно положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У відповідності до пункту 3.2.8.9.1 Умов та правил за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно пунктів 3.2.8.1, 3.2.8.3 цього договору клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 3.2.8.3.2.
Відповідно до розділу 3.2.8.5 Умов та правил відповідач зобов'язався оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з пунктом 3.2.8.3.2; повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені договором у терміни і в сумах, як встановлено в пунктах 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2, 3.2.8.5.14, 3.2.8.6.2, а також зазначені в заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.
Так, відповідно до пункту 3.2.8.3.2 Умов та правил за користування послугою відповідач сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно графіку, визначених в заяві та тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений графіком, вони вважаються простроченими.
Пунктом 3.2.8.3.3 Умов та правил передбачено, що у разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитним договором клієнт сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому тарифами.
Нарахування прострочених процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (пункт 3.2.8.9.2 Умов та правил).
Згідно пункту 3.2.8.9.3 Умов та правил сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві (п. 3.2.8.3.1).
Відповідно до пункту 3.2.8.9.7 Умов та правил розрахунок і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у терміни, вказані в заяві, кожного місяця, на наступний день після дня отримання клієнтом кредиту або дня погашення чергової частини боргу і проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на первісну суму кредиту.
За умовами п.п. 3.2.2.3.1.4 розділу 3.2.2 Умов та Правил надання кредиту «Кредит КУБ» клієнт доручає Банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованості за Послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі. Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.
Згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту (Банк здійснює інформування Клієнта на свій вибір або письмово, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-клієнт-банк, sms-повідомлення або інших)). При непогашенні заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість за кредитним договором, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості в період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, терміном повернення кредиту є дата останнього платежу.
Як встановлено судом за матеріалами справи, у зв'язку з виникненням у відповідача станом на 22.03.2023 року заборгованості за Кредитним договором в розмірі 116 666,11 грн. позивач звернувся до відповідача з Пропозицією про зміну істотних умов кредитування за Договором, яким є Заява про приєднання б/н від 15.09.2021 року разом з умовами та Правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» за адресою https://privatbank.ua/terms, копія якої наявна в матеріалах справи, а саме встановлення кінцевого терміну повернення кредиту 01.01.2025 року (включно), встановлення починаючи з 22.02.2023 року процентної ставки 1,40% в місяць від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту), а також погашення заборгованості позичальника по кредиту, сукупної сум заборгованості зі сплати процентів та комісії за користування кредитом - згідно графіку до 01.01.2025 року включно.
Судом встановлено, що 30.06.2022 та 21.03.2023 ФОП ОСОБА_1. було надано заяви-анкету про зміну умов договору, підписану із використанням електронного цифрового підпису, з проханням здійснити реструктуризацію заборгованості за послугою «КУБ» кредитний договір №б/н від 15.09.2022 на наступних умовах:
- п. 10.2. Заяви-анкети від 30.06.2022: продовження строку кредиту на 8 місяців (з поточної дати закінчення договору). Нараховані та несплачені до дати реструктуризації проценти/комісії: сплата рівними частинами протягом 3 місяців. Погашення основного боргу: рівними частинами щомісяця, починаючи з 4-го місяця. Нарахування процентів: відповідно до п. 1.4 Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги. Проценти, що будуть нараховуватись з дати реструктуризації, сплачуються в повному обсязі щомісяця.
-6.2 Заяви-анкети від 21.03.2023: строк кредиту: продовжується до 01.09.2025 року; графік погашення: 2022 рік - по 0,5 % від сальдо щомісячно, 2023 - по 2% від сальдо щомісячно, далі - рівними частинами щомісячно; нараховані та несплачені до дати реструктуризації проценти/комісії: сплата рівними частинами протягом 12 місяців; проценти, що будуть нараховуватись з дати реструктуризації, сплачуються в повному обсязі щомісяця; розмір процентної ставки: 0,0001% до 31.12.2022 року (включно); надалі починаючи з 01.01.2023 року - діючий відповідно до п. 1.4 Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги.
Як зазначає позивач та свідчать матеріали справи, вказана реструктуризація заборгованості відповідача була погоджена банком, що підтверджується протоколами рішень про короткострокову реструктуризацію від 30.06.2022 року та 22.02.2023 року відповідно.
Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно п.п.3.2.8.3.1 Умов та правил повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві.
Строк користування кредитом зазначено у Заяві про приєднання. Максимальний строк користування кредитом не може перевищувати 12 місяців з дати видачі кредитних коштів (п.п.3.2.8.3.1.2 Умов та правил).
Клієнт доручає банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованості за послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі. Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту (пункт 3.2.8.3.1.4 Умов та правил).
При цьому, на підтвердження факту здійснення позичальником оплат за Кредитним договором позивачем надано виписки за період 15.09.2021 - 04.09.2024 по рахункам № 2063036223882, через який здійснювалось погашення за тілом кредиту, №20688026237881 - щодо погашення відсотків за кредитом, №20689016234688 - щодо погашення комісії за користування кредитом, а також рахунку №29092026223244.
Зокрема, позивачем під час визначення розміру заборгованості відповідача за Кредитним договором враховані здійснені останнім погашення тіла кредиту в сумі 89 129,01 грн. та процентів в сумі 41637,37 грн.
Факт здійсненої оплати, її розмір та порядок зарахування банком з боку відповідача як позичальника не заперечувався.
Таким чином, з рахуванням здійснених відповідачем оплат за Кредитним договором за твердженням позивача у відповідача станом на 03.09.2024 року утворилась заборгованість за Кредитним договором в сумі 110870,99 грн. по тілу кредиту та по процентам за користування кредитом в сумі 50 362,63 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В той же час, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Кредитним договором позивачем було направлено на адресу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 повідомлення-вимогу №L9FK7KUB0UGL9 від 15.05.2024 року, у якій банк вимагав від позичальника сплатити прострочену заборгованість, на умовах та порядку, що встановлені кредитним договором, що призведе до втрати чинності цієї вимоги; достроково повернути кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом та неустойку.
Факт надсилання вказаної повідомлення-вимоги №L9FK7KUB0UGL9 від 15.05.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку ДП «Укрпошта» від 20.05.2024 року, списку згрупованих поштових відправлень від 20.05.2024 року та опису вкладення у цінний лист від 20.05.2024 року.
Проте, станом на час звернення позивача до суду вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді і задоволення, заборгованість за Кредитним договором погашена не була.
Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві, свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків і комісії за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору та Умов відповідач не виконав, внаслідок чого за Кредитним договором утворилась прострочена заборгованість по тілу кредиту в сумі 110 870,99 грн., заборгованість за відсотками в сумі 50 362,63 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача як позичальника в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору б/н від 15.09.2021 року, Умов та правил надання банківських послуг та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Кредитного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо розрахунку позивача та за умови ненадання контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає відповідні суми заборгованості, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем позовних вимог.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Кредитним договором, зокрема, в частині заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої перевірки заявлених до стягнення сум судом встановлено, що з урахуванням терміну кредитування заборгованість відповідача зі сплати відсотків за користування кредитом за період кредитування, тобто за період з 15.09.2021 року по 15.05.2024 року, розмір заборгованості відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Кредитного договору та є арифметично вірним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентами підлягають задоволенню у заявлених сумах - 110 870,99 грн. заборгованості за кредитом та 50 362,63 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частини 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) 110 870 (сто десять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 99 коп. заборгованості за кредитом, 50 362 (п'ятдесят тисяч триста шістдесят дві) грн. 63 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом та 2422,40 грн. (від тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 04 грудня 2025 року
Суддя А.М. Селівон