Справа № 554/9189/25 Номер провадження 33/814/781/25Головуючий у 1-й інстанції Лизенко А. В. Доповідач ап. інст. Захожай О. І.
05 грудня 2025 року м. Полтава
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Захожай О.І.
при секретарі - Лисенко О.Ю.
за частю:
захисника-адвоката Рвачова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Полянчука В.Б., подану в інтересах особи, відносно якої складено протокол ОСОБА_1 , на постанову судді Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 липня 2025 року,
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 17 000 грн. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір.
Постановою судді ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 13 червня 2025 року, приблизно о 00:06 год, в м.Полтаві по вул.Довженка,107 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN TOURAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку проводився зі згоди водія за допомогою приладу Драгер Alcotest 6820 ARHK-0089, результат становить 1,32 проміле алкоголю у видихуваному повітрі, чим порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись з вказаним рішенням судді, адвокат Полянчук В.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити на підставі ст.247 КУпАП або ж призначити більш м'яке покарання у вигляді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд розглянув справу без надання стороні захисту можливості ознайомитись з матеріалами справи та всупереч клопотанням про відкладення розгляду, чим допустив порушення вимог ст.368 КУпАП та обмежив право ОСОБА_1 в доступі до правосуддя та праві на захист.
Зазначає, що ОСОБА_1 своєї вини не визнає та проти складеного протоколу заперечує.
Зауважує, що перед продуванням приладу Драгер ОСОБА_1 палив цигарки, що і обумовило в подальшому хибний результат вказаного приладу.
Стверджує, що працівники поліції примусово вимикали відеореєстратори та не зафіксували всі обставини події, а саме: факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та весь процес спілкування учасників.
Повідомляє, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_3 на посаді водія-електрика і 13.06.2025 в момент зупинки транспортного засобу він виконував обов'язки військової служби, оскільки отримав наказ від свого військового командування щодо організації ремонту транспортного засобу, який він доставляв.
Наголошує, що за невиконання наказу командування, передбачена кримінальна відповідальність, тому за неведених обставин ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, оскільки виконував наказ щодо забезпечення оборони України, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності.
Наголошує, що направлення на проведення огляду на стан сп'яніння військовослужбовців не належить до повноважень працівників поліції.
Відзначає, що право керування потрібне ОСОБА_1 для проходження військової служби, в зв'язку з чим вважає за необхідне призначити більш м'яке покарання.
В судове засідання, особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Полянчук В.Б., не з'явилися, про день та час судового засідання повідомлялися своєчасно та належним чином.
З урахування викладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу без участі ОСОБА_1 та адвоката Полянчука В.Б., що узгоджується з положеннями ст.294 КУпАП.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши адвоката Рвачова О.О. на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до таких висновків.
Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Вказані вимоги закону суддею місцевого суду під час розгляду матеріалу щодо ОСОБА_1 були виконані в повному обсязі.
Відповідно до п.2.9 (а) ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Працівники патрульної поліції, у разі наявності ознак, проводять огляд водія на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, які дозволені до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (спільний наказ МОЗ і МВС від 09.11.2015 р. №1452/735 «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Відповідно до цієї Інструкції, ознаками алкогольного сп'яніння є:запах алкоголю з порожнини рота;порушення координації рухів;порушення мови;виражене тремтіння пальців рук;різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Тобто, встановивши вказані ознаки, працівники поліції зобов'язані запропонувати водієві пройти огляд.
На підставі п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суддя суду першої інстанції послався на докази, які були досліджені у повному обсязі, зокрема : протокол серії ЕПР1 №360065 про адміністративне правопорушення від 13 червня 2025 року, який складено відносно ОСОБА_1 , який не містить зауважень щодо його змісту, у протоколі в графі для пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення зазначено «відмовився» (а.с.1); результат алкотесту (чек Drager Alcotest 6820 ARHK - 0089) від 13 червня 2025 року результат 1,32‰ (а.с.3); акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобі; відеозапис подій (а.с. 5).
Разом з цим суддя вказав, що вказані докази є належними та допустимими, оскільки зібрані в установленому законом порядку, і в своїй сукупності, взаємозв'язку, достатності та достовірності повністю підтверджують фактичні обставини вчинення даного адміністративного правопорушення та винуватість в ньому ОСОБА_1 .
Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суддя дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
З відеозапису, долученого до матеріалів справи вбачається, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . В ході спілкування з працівниками поліції у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме-запах з порожнини рота. На пропозицію поліцейських пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу водій ОСОБА_1 відразу погодився, результат вказаного огляду позитивний-1,32 %. Права водієві роз'яснено, про що мається підпис у протоколі.
З вказаним результатом огляду ОСОБА_1 ознайомився, протокол про адміністративне правопорушення підписав без будь-яких зауважень. З результатами огляду на стан алкогольного сп'яніння погодився, що повністю підтверджується наявним відеозаписом та спростовує твердження адвоката стосовно хибності результату огляду.
Доводи сторони захисту щодо розгляду судом першої інстанції за відсутності учасників та без врахування клопотання про відкладення, в зв'язку з чим було порушено вимоги ст.368 КУпАП, апеляційний суд враховує, та вважає за необхідне зауважити, що право ОСОБА_1 в доступі до правосуддя та на захист було поновлено шляхом виклику його до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції належним чином повідомив учасників про судові засідання та надав їм можливість бути присутніми під час апеляційного перегляду, надавати пояснення і користуватися, передбаченими чинним законодавством правами.
Вказівка апелянта на порушення поліцейськими безперервності відеофіксації, у зв'язку з чим відеозапис неможливо вважати допустимим доказом, є непереконливими, оскільки відеозапис проводився на місці вчинення правопорушення і на ньому зафіксовано увесь розвиток подій, що передували складанню протоколу про адміністративне правопорушення.
Щодо доводів апелянта про необхідність закриття провадження за п.4 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 виконував наказ командира, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Судова практика Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами зазначає про те, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини, але стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій» (постанова від 21.12.2018 у справі №686/5225/17).
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виконував наказ командира і виконання його було неможливе в інших спосіб чи іншими особами, аніж поїздка у стані сп'яніння ОСОБА_1 стороною захисту не надано.
Із дослідженого судом відеозапису вбачається, що поліцейські зупинили водія ОСОБА_1 13 червня 2025 року, приблизно о 00:06 год, в м.Полтава по вул.Довженка,107, тобто поза межами території будь-якої військової частини.
Так, відповідно до ст.266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Згідно з п.1 розділу І Інструкції про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 10.10.2016 №515, дана інструкція визначає основні завдання, механізм організації та несення патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України, права та обов'язки патрулів і посадових осіб Служби правопорядку під час несення служби, порядок застосування ними заходів адміністративного примусу до військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів під час проходження зборів (далі - військовозобов'язані), а також працівників Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків.
Таким чином, положення даної Інструкції поширюються тільки на взаємовідносин щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України.
Нормою законодавства визначено чіткий перелік обставин, за яких огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного сп'яніння проводиться особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, зокрема якщо є підстави вважати, що військовослужбовці у стані алкогольного сп'яніння: перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.
Даний порядок визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КУпАП передбачають порядок огляду військовослужбовців. Водночас статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця-пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку. Таким чином, під час процедури огляду на стан сп'яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні запрошуватись.
В свою чергу, згідно ч.1ст.15 КУпАП, за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу, тобто спеціальним суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, працівники поліції мали відповідні повноваження щодо зупинки зазначеного транспортного засобу, проведення відповідно до ст.266 КУпАП огляду водія на стан сп'яніння та складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Інших тверджень, які б слугували підставою для закриття провадження апеляційна скарга не містить.
Вимоги апелянта щодо призначення більш м'якого покарання, так як ОСОБА_1 військовослужбовцем Збройних сил України, і право керування йому потрібне для проходження військової служби, апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Так, санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто безальтернативне стягнення, яке судом не може бути проігнороване.
У відповідності до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
За змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч. 1 ст.130КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.
При цьому, у даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст.33 КУпАП не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, які виконують покладені на них службові обов'язки.
У даному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, апеляційний суд також вважає за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, тому наведені доводи адвоката в апеляційній скарзі про пом'якшення покарання, не відповідають вимогам Закону.
З огляду на вказане, постанова судді місцевого суду є законною і підстав для її зміни чи скасування немає.
За таких підстав, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.293,294 КУпАП, суддя,
Апеляційну скаргу захисника Полянчука В.Б., подану в інтересах особи, відносно якої складено протокол ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 липня 2025 року щодо ОСОБА_1 -без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського
апеляційного суду Захожай О.І.