Житомирський апеляційний суд
Справа №293/1188/25 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О. М.
Категорія 44 Доповідач Борисюк Р. М.
02 грудня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 293/1188/25 за матеріалами позовної заяви керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої вчиненим кримінальним правопорушенням,
за апеляційною скаргою керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Збаражського О.М. у селищі Черняхові,
У жовтні 2025 року керівник Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення в сумі 37 731,00 грн, на користь Черняхівської селищної ради та судові витрати.
Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.
У поданій апеляційній скарзі керівник Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві прокурора відповідачем у справі визначено Матвійчука М.А. без зазначення його статусу як фізична особа - підприємець.
Вказує, що позов заявлявся не у зв'язку із станом виконання договору підряду, який був укладений із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 із Черняхівською селищною радою, а у зв'язку із наявністю ухвали Черняхівського районного суду від 03 квітня 2025 року № 293/1316/22 у кримінальному провадженні № 12018060310000331, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.
У позовній заяві вказано, що вона пред'явлена для забезпечення виконання деліктних зобов'язань заподіяювача шкоди у кримінальному провадженні і зазначено вимогу про стягнення із ОСОБА_1 збитків в сумі 37 731 грн на користь селищної ради, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Наведене свідчить, що обставини виконання договору підряду, який був укладений із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Черняхівською селищною радою, встановлені ухвалою Черняхівського районного суду від 03 квітня 2025 року № 293/1316/22, тому за предметною юрисдикцією спір до відповідача ОСОБА_1 повинен бути вирішений саме в порядку цивільного судочинства.
З урахування наведеного, прокурор вважає, що висновки суду викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні, представник Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області - Зименко Л.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити та надала пояснення, які відповідають змісту скарги.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Швець А.А. апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволенні, а ухвалу місцевого суду - залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд виходив з того, що за суб'єктним складом та характером спірних відносин, даний спір віднесений до юрисдикції господарського суду, тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Як було встановлено судом першої інстанції, 19 жовтня 2017 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Черняхівською селищною радою в особі голови сільської ради Бабицького І.В. було підписано договір підряду № 5 щодо виконання капітального ремонту будинку культури по АДРЕСА_1 .
Коростишівською окружною прокуратурою Житомирської області здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному проваджені №12018060310000331 від 07 серпня 2018 року відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 191 та частиною 1 статті 336 КК України.
Досудовим розслідуванням було встановлено, що у період з 19 жовтня 2017 року до 26 грудня 2017 року у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на привласнення, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, частини бюджетних коштів Черняхівської селищної ради, які призначалися для оплати за виконані будівельні роботи по об'єкту «Капітальний ремонт будинку культури по вулиці Мирона Верещака 3, в селі Новосілки Черняхівського району Житомирської області», згідно з умовами договору № 5 від 19 жовтня 2017 року.
З цією метою у жовтні-грудні 2017 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не виконано у повному обсязі роботи, передбачені проектно-кошторисною документацією по об'єкту: «Капітальний ремонт будинку культури по вулиці Мирона Верещака 3, в селі Новосілки Черняхівського району Житомирської області», завищені ціни на деякі роботи порівняно з договірною ціною та діючими ресурсними елементними кошторисними нормами.
Загальна сума завищень та невідповідностей у вигляді неякісно виконаних будівельних робіт, включених до акту приймання виконаних будівельних робіт № 1 (КБ-2в) за грудень 2017 року складає 37 731,00 грн.
У той же час, після досудового слідства, ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2025 року у справі № 293/1316/22 у кримінальному провадженні № 12018060310000331 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 191 та частиною 1 статті 366 КК України у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) мас право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Фактичними підставами позову керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради є договір підряду, який був укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та юридичною особою Черняхівською селищною радою.
Так, відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року по справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що: «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Враховуючи те, що спір виник між юридичною особою та фізичною особою, яка була та є підприємцем, колегія суддів вважає, що його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення прокурором, як обставин справи, так і норм діючого процесуального законодавства, також направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради залишити без задоволення, а ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 04 грудня 2025 року.