Справа № 357/19835/25
Провадження № 2-о/357/498/25
05 грудня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., заявниці - ОСОБА_1 , представника заявниці - адвоката Яремчук Т.Л., заінтересованої особи - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису,
03.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою, мотивуючи тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 13 лютого 2021 року з громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дітей у шлюбі вони не мають. Починаючи з вересня 2025 року їхні шлюбні відносини фактично припинено, вони проживають окремо і на даний час в процесі розлучення. Так, після одруження вони з чоловіком проживали у її мами за адресою: АДРЕСА_1 . У середині 2021 року чоловік, будучи військовим, поїхав у відрядження на Схід України, де і застав там повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. З 2022 року її дядько, ОСОБА_4 , запропонував їм жити в його будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де вона проживає й на сьогоднішній день. До 2024 року їхні відносини з чоловіком були нормальні. Під час служби її чоловік отримував контузії, проходив лікування та відбував відпустки за місцем їхнього проживання. Вона всіляко намагалася допомагати та підтримувати його, вони також планували майбутнє сім'ї, проте з часом, незважаючи на всі її зусилля, з 2024 року її чоловік почав зловживати спиртними напоями та поводити себе агресивно. Протягом півтора року вони постійно сварилися, розходилися та мирилися, їхнє сімейне життя не ладиться і постійно погіршується. На фоні постійних незгод в них почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка її чоловіка почала бути занадто агресивною. Він почав погрожувати її фізичною розправою. З вересня 2025 року вони з чоловіком проживають окремо. Він постійно телефонує їй, принижує, приходить до її місця проживання, вчиняє сварки, трощить меблі, б'є вікна та погрожує фізичною розправою, у зв'язку з чим вона не може почувати себе в безпеці. Так, останні його візити були зафіксовані поліцією 02.11.2025 та 13.11.2025 та щоразу винесенням Терміновим заборонним приписом стосовно її чоловіка ОСОБА_2 .. Підставою задля винесення обумовлених документів слугували протиправні дії ОСОБА_2 по відношенню до неї, які полягали в тому, що останній вчиняв домашні насильства психологічного характеру. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності (згідно інформації з єдиного реєстру судових рішень України справи №357/19145/25 від 26.11.2025 та №357/19389/25 від 02.12.2025). Протягом 2025 року вона зазнавала постійного психологічного тиску з боку чоловіка. Всі їхні сварки призвели до депресії, яку вона лікує по сьогоднішній день у лікаря-психіатра. Нажаль, їм не вдалося створити міцну сім'ю. Кожен з них має протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Щоб припинити такі відносини вона подала на розлучення, що ще більше розлютило її чоловіка. Розгляд справи про розлучення має відбутися 19 грудня 2025 року. На даний час вона має реальні та цілком обґрунтовані підстави для страху за свою безпеку, оскільки ОСОБА_3 жодних дій щодо вибачень не здійснив, більше того, він і надалі займає агресивну позицію відносно неї.Таким чином, з огляду на дані обставини щодо наявності психологічного насильства, що чинить її чоловік ОСОБА_3 відносно неї, а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, вважає, що вона, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Тому, просила видати обмежувальний припис ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк шість місяців із заборонами, а саме: 1) наближатися на відстань 500 метрів до її місця фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; 2) особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею; 3) вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.
03.12.2025 судом прийнято до розгляду заяву, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду заяви по суті на 05.12.2025 - 10:45.
Заявник - ОСОБА_1 у судовому засіданні заяву підтримала у повному обсязі.
Представник заявниці - адвокат Яремчук Тетяна Леонідівна у судовому засіданні заяву підтримала у повному обсязі та зазначила, що вказаний у заяві захід буде на користь обом сторонам.
Заінтересована особа - ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що він не стежить за заявницею, вона сама вигнала його із хати і викликала поліцію, однак він згоден із вимогами заяви та подав до суду відповідну заяву.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Згідно ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана, зокрема, особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
3) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
6) кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
7) обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
8) особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;
9) оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи;
14) психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
17) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно ст.2 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо недопущення насильства.
За ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється, зокрема, на осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
За ст.5 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є: 1) запобігання домашньому насильству; 2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством; 4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.
Згідно ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають, зокрема, постраждала особа або її представник.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19, провадження № 61-21971св19 вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав є помилковим, оскільки позбавляє заявника гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 643/20534/20, провадження № 61-8017св21, вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства; домашнє насильство може проявлятися у формі фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства; тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Крім цього, з практики ЄСПЛ, що стосується розгляду справ з аналогічними правовідносинами вбачається таке: Суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI). Надалі, Суд нагадує, що в силу взятих разом положень статей 1 і 3, держави повинні приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке звернення з боку приватних осіб (див. A. проти Сполученого Королівства від 23 вересня 1998 року, § 22, Звіти постанов і рішень 1998 VI і вищенаведене рішення у справі Опуз, § 159). В зобов'язання влади, крім іншого, входило зробити все, що можна було розумно очікувати від них, щоб уникнути безпосередньої і прямої загрози для життя встановленої особи або осіб від кримінально-забороненого діяння з боку третіх осіб, про який вони знали або повинні були знати (див ., серед багатьох інших, Осман проти Сполученого Королівства від 28 жовтня 1998 року, § 116, Звіти 1998 VIII; E. та інші проти Сполученого Королівства, № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 роки; і Й.Л. проти Латвії, № 23893/06, § 64, 17 квітня 2012 року). У роль Суду не входить субституція собою національних органів влади при виборі можливих запобіжних заходів, які слід було призначити для забезпечення виконання позитивних зобов'язань, взятих на підставі статті 3 Конвенції (див., Серед багатьох інших, Беваква і С. проти Болгарії, № 71127 / 01, § 82, 12 червня 2008 року). У той же час, на підставі статті 19 Конвенції та відповідно до принципу, що полягає в тому, щоб не теоретично або ілюзорно, а практично гарантувати ефективні права, Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов'язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в його юрисдикції (див . Ніколова і Величкова проти Болгарії, № 7888/03, § 61, 20 грудня 2007 року). Надалі, стаття 3 зобов'язує Держави приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке поводження з боку приватних осіб (див. MC проти Болгарії, № 39272/98, § 151, ЄСПЛ 2003 XII, і Денис Васильєв проти Росії, № 32704/04, §§ 98-99, 17 грудня 2009 року). Для того щоб розслідування могло вважатися «ефективним», воно повинно, в принципі, бути здатне забезпечити з'ясування фактів, встановлення особистості та покарання винних у вчиненні злочину осіб. Зобов'язання розслідувати - це «не зобов'язання отримати результат, а зобов'язання вжити заходів». У справах, які зачіпають статті 2 і 3 Конвенції, в яких ставилося під сумнів ефективність офіційного розслідування, Суд часто оцінював, чи реагували влади на скарги невідкладно. Надавалося значення порушенню кримінальної справи, затримкам отримання показань і тривалості початкового розслідування (див. Вищенаведене постанову по справі Денис Васильєв , § 100 з подальшими посиланнями; і Стойка проти Румунії, № 42722/02, § 67, 4 березня 2008 року). Втручання влади в приватне або сімейне життя може стати необхідним для охорони здоров'я і захисту прав особи або з метою попередження незаконних дій при певних обставинах (див. Вищенаведене справу Опуз, § 144). У підсумку, Держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідну законодавчу базу і застосовувати її для надання захисту від жорстокого поводження з боку приватних осіб (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, § 22 і 23, Серія A № 91; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; Д.П. і Ж.С. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; вищенаведене справу MC проти Болгарії, § § 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; вищенаведене справу Беваква, § 65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05, § 45, 5 березня 2009 року ).»
Що стосується поваги приватного життя, суд раніше стверджував в різних контекстах, що поняття приватного життя включає фізичну і психологічну цілісність особи, і зобов'язанням Держави є захистити його, навіть якщо небезпека відбувається в результаті дій інших осіб. У цьому напрямку, Держави повинні мати у своєму розпорядженні і застосовувати на практиці відповідну законодавчу базу, яка надає захист проти насильницьких дій з боку приватних осіб (див. Вищенаведене рішення у справі X та Y проти Голландії, §§ 22 і 23; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства, 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; DP і Ж.C. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; MC проти Болгарії, № 39272/98, §§ 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; A. проти Хорватії, № 55164/08, § 60, 14 жовтня 2010 року; і вищенаведене справу Хаждуова, § 46). В даному контексті Суд зазначає, що особлива вразливість жертв домашнього насильства і необхідність активного втручання держави щодо їх захисту підкреслені в різних міжнародних документах (наприклад, див. Вищенаведене справу Беваква, §§ 64-65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05 , §§ 44-45, 5 березня 2009 року).» У цій справі, Суд зазначив, що фізична і моральна цілісність заявниці, складова предмет поняття приватного життя (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 23, серія A № 91), була порушена періодичними зловживаннями з ОСОБА_5 . У цьому сенсі, Суд посилається на свої констатування з вищенаведених параграфів 54-58 стосовно страждання і занепокоєння, перенесених першої заявниці в її власній квартирі, коли вона стикалася з реальною загрозою жорстокого поводження. У роль Суду не входить підміна собою національних органів влади, однак Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов'язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в її юрисдикції. Тому, Суд вивчить, чи державні органи, особливо судові інстанції, при розгляді справи порушили своє позитивне зобов'язання, взяте на підставі статті 8 Конвенції (див. Вищенаведене справу Сандра Янкович, § 46).
Вказане є цитатами рішення ЄСПЛ від 16 липня 2013 року «Б. проти Республіки Молдова» (скарга № 61382/09).
Судом встановлено, що заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з 13.02.2021 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Заявник, обґрунтовуючи вимоги посилається на письмові докази, а саме: термінові заборонні приписи стосовно її чоловіка ОСОБА_2 та постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 26.11.2025 у справі №357/19145/25 та від 02.12.2025 у справі №357/19389/25.
З постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 26.11.2025 у справі №357/19145/25, яка перевірена судом за даними з сайту суду та ЄДРСР вбачається, що 26.11.2025 щодо ОСОБА_2 було розглянуто адміністративні матеріали, про притягнення його до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення ним 02.11.2025домашнього насильства психологічного характеру відносно своєї дружини, а саме словесно ображав, погрожував фізичною розправою, демонструючи ніж, чим завдав шкоди її психологічному здоров'ю, та ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
З постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 02.12.2025 у справі №357/19389/25, яка перевірена судом за даними з сайту суду та ЄДРСР вбачається, що 02.12.2025 щодо ОСОБА_2 було розглянуто адміністративні матеріали, про притягнення його до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення ним12.11.2025домашнього насильства психологічного та фізичного характеру стосовно своєї дружини, а саме: словесно ображав, принижував, погрожував фізичною розправою та штурхав у плече, чим завдав шкоди психічному та фізичному здоров'ю постраждалої особи та ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Також, вказаною постановою встановлено, що окрім визнання своєї винуватості самим правопорушником, винуватість ОСОБА_2 вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП повністю підтверджується змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 968545 від 12.11.2025 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 12.11.2025 прийнятою від ОСОБА_1 ; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 12.11.2025; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_2 від 12.11.2025, відповідно до якої рівень небезпеки кривдника високий; терміновим заборонним приписом стосовно ОСОБА_2 від 12.11.2025, відповідно до якого кривднику заборонено контактувати із постраждалою особою та заборонено входити та перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи строком на 5 діб починаючи з 11:45 год 12.11.2025 та діє до 11:45 год 17.11.2025.
Разом з тим, вказані постанови станом на дату розгляду справи ще не набрали законної сили, тому не є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалені постанови, згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України.
Суд враховує, що згідно положень ст. 24, 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис стосовно кривдника є спеціальним заходом щодо протидії домашньому насильству, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
А тому, винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінових заборонних приписів стосовно ОСОБА_2 , з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, свідчить про існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи.
Висновок Верховного Суду викладений у постанові від 09 червня 2022 року у справі №216/4309/21 вказує, що заявнику слід зазначити обставини, що свідчать про необхідність видачі обмежувального припису та докази, що Їх підтверджують ( за наявності). Докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді, це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника. Докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і є необхідність застосування обмежувального припису.
Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року у справі №640/23804/18, від 30 січня 2020 року у справі №545/744/19, від 06 лютого 2020 року у справі №753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі №755/5273/19, від 02 вересня 2020 року у справі №635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі №761/49109/19, від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питання застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі №753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року).
Крім того, метою реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.
Отже, з вказаних доказів вбачається доцільність вжиття заходу тимчасового обмеження для ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 , оскільки, за вказаними даними мало місце заподіяння насильства щодо заявника.
Заінтересована особа - ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги заяви щодо видачі обмежуваного припису визнав та не заперечував проти вказаних обмежень.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, про задоволення заяви у повному обсязі.
Вказані у заяві заходи, як вбачається із наведених вище норм закону та практики ЄСПЛ є виправданими, оскільки будь-яких своїх прав заінтересована особа ОСОБА_3 не позбавляється, а лише законно тимчасово обмежуються з метою забезпечення реалізації та захисту прав потерпілої особи, а саме права на життя, здоров'я, безпеку, житло, тощо, що слід вважати мають у даному випадку пріоритет.
Також, вказані заходи є законними, переслідують законну мету та є пропорційними до мети, що переслідується, а також є необхідними в демократичному суспільстві з метою виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття та запобігання вчиненню нових правопорушень.
При цьому, суд вважає за доцільне встановити строк дії обмежувального припису - шість місяців. Саме такий строк дії обмежувального припису, на переконання суду, в повній мірі відповідає характеру обставин у даній справі та такий строк забезпечить заявниці від потенційних проявів насильства збоку заінтересованої особи, а також матиме належний ефект стосовно самої заінтересованої особи з метою усвідомлення ним негативної поведінки та унеможливлення такої поведінки в майбутньому.
За заявою осіб, визначених ст. 350-2 ЦПК України, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого даним судовим рішенням, згідно із ч. 2 ст. 350-6 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 82, 89, 263-265, 293, 294, 315-317, 350-1-350-8, 430 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Видати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис на строк шість місяців та заборонити ОСОБА_2 :
1) наближатися на відстань 500 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
2) особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею;
3) вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_1 через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.
Повідомити про прийняте рішення Білоцерківське районне управління поліції Головного управління національної поліції у Київській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи віднести на рахунок держави.
Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа - ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_4 .
Рішення складено та проголошено 05.12.2025.
Суддя: О. В. Бондаренко