Справа № 357/19852/25
1-кп/357/1386/25
04 грудня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючий суддя - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши в м. Біла Церква, у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, без виклику учасників судового провадження, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025116030000766 від 11 листопада 2025 року стосовно:
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Бурилово Кривоозерського району Миколаївської області, громадянин України, неодружений, з професійно-технічною освітою, офіційно не працює, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України, раніше не судимий,
за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України,
учасники кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
потерпіла - ОСОБА_5 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
захисник - ОСОБА_6 , установив таке.
І. Встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження і визнані судом доведеними.
08 листопада 2025 року близько 20 години 38 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи в приміщенні залізничного вокзалу, що по вулиці Привокзальна, 34 в місті Біла Церква Київської області, на стільцях, які розташовані в залі очікування, помітив портфель червоного кольору та білий поліетиленовий пакет. Підійшовши до вказаного портфеля ОСОБА_3 помітив, що в ньому знаходиться офіційний документ потерпілої ОСОБА_5 , а саме - банківська картка банку «Приват Банк» № НОМЕР_1 , після чого у ОСОБА_3 виник протиправний умисел на заволодіння вказаним офіційним документом, а саме - його викрадення.
В подальшому, з метою незаконного заволодіння (викрадення) офіційним документом, який він помітив у портфелі, що знаходився на стільці в залі очікування, а саме банківською карткою банку «Приват Банк» № НОМЕР_1 , що в силу вимог ст. 1 Закону України «Про інформацію» та ст. ст. 1, 34, 38 Закону України «Про платіжні послуги» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківських рахунків, та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи, що вказаний документ є офіційним документом, втрата якого істотно ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод та законних інтересів, ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, викрав вказаний офіційний документ - банківську картку банку «Приват Банк» № НОМЕР_1 , належний ОСОБА_5 , який в подальшому залишив зберігати при собі, розпорядившись ним на власний розсуд.
Отож, за викладених обставин ОСОБА_3 викрав офіційний документ, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальний проступок, передбачений частиною першою статті 357 КК України.
ІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого не здійснювався.
Згідно із ч. 2 ст. 382 КПК України, замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
ІІІ. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає: щире каяття.
Обставини передбачені ч. 1 ст. 67 КК України, прокурором не заявлялися.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Отже, якщо в обвинувальному акті прокурором не заявлені обставини, які обтяжують покарання, суд позбавлений можливості їх установлювати на власний розсуд, оскільки це погіршує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
ІV. Мотиви призначення покарання.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до практики Верховного Суду, що міститься в постанові від 23 червня 2020 року, у справі № 171/8/17, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення повинна враховуватися судом як загальна засада призначення покарання не лише на підставі належності відповідного правопорушення до певного виду (ст. 12 КК України), але і з обов'язковим урахування конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що санкція ч. 1 ст. 357 КК України, передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.
З наявних у матеріалах справи доказів, судом установлено, що ОСОБА_3 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий (а.с. 72); на обліку в органі з питань пробації не перебуває (а.с. 76); медичну допомогу у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не отримує (а.с. 74).
Отже, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком, конкретні обставини його вчинення (форму вини, кількість епізодів, мотив тощо), установлені вище дані про особу ОСОБА_3 , з огляду на обставини, які пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, відсутність претензій з боку потерпілої, суд вважає, що досягнення мети визначеної у ст. 50 КК України, а саме виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення, як ним, так і іншими особами нових кримінальних правопорушень можливе шляхом призначення йому покарання, у межах санкції ч. 1 ст. 357 КК України, у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 5 Перехідних положень ПК України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.
Отже, розмір штрафу становить 50 х 17 = 850 гривень.
V. Мотиви ухвалення інших рішень.
У ході судового розгляду установлено, що речовими доказами визнані:
-мобільний телефон марки «Redmi» моделі «9С NFC» та банківська картка «ПриватБанк» № НОМЕР_1 (а.с. 60-61).
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.
Вказане питання вирішується судом за правилами частини дев'ятої статті 100 КПК України, а саме: (1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю); (2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються; (3) майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується; (4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання; (5) гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; (6) гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються; (6-1) майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов'язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно. (7) документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Отже, з огляду на викладене, суд вирішує мобільний телефон марки «Redmi» моделі «9С NFC» та банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , - залишити власнику ОСОБА_5 , як такі що повернуті за розпискою від 26 листопада 2025 року.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 177 КПК України для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, судом не встановлено.
Керуючись ст. 100, 368, 374, 381-382, 395, 475, 532 КПК України, суд
визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України та призначити йому покарання, передбачене санкцією вказаної норми, у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази: мобільний телефон марки «Redmi» моделі «9С NFC» та банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , - залишити власнику ОСОБА_5 .
Роз'яснити, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу.
Строк сплати штрафу рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, протягом тридцяти днів з дня отримання його копії, але не з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя
Білоцерківського міськрайонного суду ОСОБА_7
Київської області