Справа № 161/15699/25
Провадження № 2/161/5267/25
(заочне)
01 грудня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Олексюка А.В.,
при секретарі судових засідань - Опальчук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, -
04.08.2025 до суду надійшла вищевказана позовна заява.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачка ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 .
Вказує, що її син та його дружина - відповідачі по справі, зареєстровані адресою АДРЕСА_1 , виїхали з України на постійне місце проживання у ФРН 16 років тому, у 2024 році набули громадянства ФРН.
Оскільки відповідачі не проживають понад рік за адресою: АДРЕСА_1 , вона, як власник будинку за вказаною адресою звернулась до ЦНАПУ у м.Луцьк Луцької міської ради з метою зняти реєстрації відповідачів, однак в усній формі їй повідомлено, що право власності на житловий будинок зареєстровано за нею за адресою: АДРЕСА_1 , однак будинкова книга, у якій зазначено місце реєстрації відповідачів - за адресою: АДРЕСА_1 . У зв?язку з такими розбіжностями неможливо зняти відповідачів з місця реєстрації
Зазначає, що будь-яких домовленостей між сторонами по справі щодо користування будинком немає. Відповідачі не беруть участі у витратах на утримання будинку. Наявність реєстрації відповідачів у будинку покладає на позивачку додаткові витрати з оплати комунальних послуг.
А тому просить суд усунути перешкоди у користуванні належним позивачці будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з цього будинку, судові витрати просила залишити за позивачкою.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.08.2025 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
03.09.2025 на адресу суду надійшла заява позивачки про долучення до матеріалів справи належним чином завірену заяву відповідачів та копії паспортів відповідачів - громадян ФРН.
Позивачка ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позов задовольнити, щодо постановлення заочного рішення не заперечує, судові витрати просила залишити за позивачкою.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися. До матеріалів справи долучена завірена нотаріусом заява відповідачів про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги визнали, не заперечують проти їх задоволення. Підтвердили, що ОСОБА_2 проживає у ФРН з 2009 року, а ОСОБА_3 з 2012 року, з 21.05.2024 набули громадянства ФРН.
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.
Судом з'ясовано, що відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2006 року у справі №2-3456/06, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_4 , на частини житлового будинку з надвірними спорудами, щ знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
28.09.2006 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на частини вказаного будинку, що стверджується копією витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.13).
Згідно з державним актом на право на земельну ділянку серії ЯК №208062, виданого головою Луцької міської ради 11.07.2011 року вбачається, що право власності видано на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання власника державного акту, вказано АДРЕСА_2 (а.с.14).
Відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2021 року у справі №161/5838/21, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування після смерті двоюрідної сестри - ОСОБА_5 , на частини житлового будинку з надвірним спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.10.2011 та копії витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 є власницею будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18-19).
У вказаному житлі зареєстровані ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що стверджується копією будинкової книги НОМЕР_1 (а.с.20).
Згідно копії паспортів: ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5-10).
Як встановлено судом в ході судового розгляду, відповідачі проживають у ФРН та у 2024 році набули громадянства ФРН, що підтверджується копіями їх ID карток (а.с.43-44).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є сусідами позивачки, підтвердили, що відповідачі вже більше року не проживають за адресою АДРЕСА_1 , не цікавляться станом житлового приміщення, не сплачують комунальні послуги.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачі виїхали з України до ФРН на постійне місце проживання, втрата відповідачами права користування будинком, не призведе до жодних негативних наслідків для них.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).
Згідно з ч.1 статті 405 ЦК України набули сервітуту, який полягав у праві користування житловим приміщенням, оскільки вони були членом сім'ї власника житлового приміщення (будинку). Водночас член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У пункті 44 рішення від 02.12.2010 у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності" , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі N?569/4373/16-ц сформувала висновки про основні принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції та зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 червня 2022 року, прийнятій у справі N?161/20415/19, провадження N?61-14025св21.
Таким чином, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, - задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду Волинської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк