Справа № 642/3562/25 Головуючий суддя І інстанції Грінчук О. П.
Провадження № 33/818/1774/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
01 грудня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою,
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп на користь держави.
Постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 07.06.2025 о 08 год 07 хв. за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 82, керував транспортним засобом «скутером» з ознаками наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, неприродня блідість). Від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ, на пропозицію поліцейського, водій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху чим порушив вимоги ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено усіх обставин, які підлягали дослідженню, а також порушено вимог матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вважає, що в матеріалах справи відсутні докази перебування його у стані сп'яніння, а також надання ним відмови від проведення медичного огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я. Крім того, апелянт вважає, що зібрані працівниками поліції у цій справі матеріали про адміністративне правопорушення мають процесуальну непослідовність, а тому є підставою для закриття провадження у цій справі. Також, ОСОБА_1 вважає, що відсутність конкретних відомостей про транспортний засіб (марка, модель, тощо) позбавляє можливості встановити факт керування ним транспортним засобом. Крім того, апелянт вважає, що у цій справі було порушено його право на справедливий судовий розгляд, оскільки в судовому засіданні відеозапис, доданий до матеріалів справи не досліджувався в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Просив суд апеляційної інстанції надати належну оцінку доводам, зазначеним в його апеляційній скарзі. Крім того, зазначав, що суд першої інстанції у судовому засіданні відеозапис, доданий до протоколу про адміністративне правопорушення в його присутності не оглядав, чим порушив право ОСОБА_1 на ознайомлення з матеріалами справи, а також можливості захищати себе шляхом надання пояснень та зауважень по суті справи.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.5 «» Правил дорожнього руху.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 354044 від 07.06.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 07.06.2025 о 08 год 07 хв. за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 82, керував транспортним засобом «скутером» з ознаками наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, неприродня блідість). Від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ, на пропозицію поліцейського, водій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху чим порушив вимоги ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №354044 від 07.06.2025 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «не згоден», що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено із змістом протоколу, який своїм правом надати пояснення по суті порушення скористався, висловивши свою незгоду щодо складеного протоколу (а.с.1).
З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я також не проводився у зв'язку із відмовою водія (а.с.4).
З відомостей рапорту поліцейського Д. Сірика вбачається, що 07.06.2025 під час патрулювання у складі екіпажу було зупинено транспортний засіб «скутер» не визначеної марки, не визначеного типу, водій якого рухався без шолому. Під час проведення процесуальних дій, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, у водія було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, неприродна блідість. Від виконання законної вимоги працівника поліції пройти медичний огляд у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився чим порушив вимоги п. 2. 5 Правил дорожнього руху.
Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП В. Бурикіної встановлено, що ОСОБА_1 не отримав посвідчення водія.
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу ЕПР1№354044, встановлено, що транспортний засіб невстановленої марки та без номерних знаків рухався дорогою загального користування та був зупинений працівниками поліції у зв'язку із керуванням транспортного засобу без шолому. Про причину зупинки було повідомлено водію, особу, якого було встановлено за допомогою застосунку «Дія». Водій ОСОБА_1 на питання працівника поліції щодо походження транспортного засобу повідомив, що це є малопотужний самокат електричного типу. Після чого працівниками поліції було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, які були перевірені шляхом поверхневого огляду, а також виконанням нескладних вправ. Про зазначені ознаки ОСОБА_1 повідомив поліцейських, що не спав всю ніч, а також про вживання медичних засобів (відеофайл export-7zx4u 4 хв 30 с - 5 хв -40 с). Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння водій відмовився (відеофайл export-7zx4u 7 хв 10 с - 7 хв -50 с). Після чого водію були роз'ясненні наслідки відмови від проведення огляду, зокрема щодо складення протоколу про адміністративну відповідальність та додатково запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я. Від повторної вимоги поліцейського пройти огляд у встановленому законом порядку ОСОБА_1 також відмовився, про що повідомив працівників поліції (відеофайл export-7zx4u 8 хв 30 с - 8 хв -50 с). Водія було ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та 268 КУпАП, а також ознайомлено із протоколом про адміністративне правопорушення.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння. Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. При цьому, відмова від проведення огляду може надаватись водієм у вербальній або не вербальній формах, а також шляхом вчинення дій, які надають об'єктивних підстав сторонньому спостерігачу сприймати дії особи, як відмову від проведення огляду.
Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід'ємному взаємозв'язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп'яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв'язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв'язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.
За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу ЕПР1 №354044 та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять відомостей щодо транспортного засобу (марка, модель, тощо), що, на думку апелянта, свідчить про відсутність відомостей про керування ОСОБА_1 транспортним засобом належить зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правовим аналізом вищезазначеної норми встановлено, що законодавець встановив відповідальність за керування будь-якими транспортними засобами, а також за відмову від проведення огляду на стан сп'яніння водіїв будь-яких транспортних засобів.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що транспортними засобами є пристрої, призначені для перевезення людей, тобто обладнані хоча б одним місцем для сидіння, і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Таким чином, термін «транспортний засіб» означає сукупність усіх механічних і немеханічних засобів, які можуть використовуватись для руху дорогами загального користування. До немеханічних транспортних засобів належать зокрема, причепи, напівпричепи, велосипеди, мопеди, в тому числі обладнані електродвигунами до 3 кВт, а також гужові повозки, сані та інші пристрої для перевезення людей, які здатні пересуватися дорогами загального користування.
Мопедом, згідно того ж пункту Правил дорожнього руху, є двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Тобто, термін «мопед» позначає в Правилах дорожнього руху категорію двоколісних транспортних засобів, які за своїм технічними характеристиками поступається більш швидким двоколісним транспортним засобам і перевищують велосипеди. Разом з тим, мопед незалежно від його зовнішнього вигляду має такі характерні ознаки: двигун об'ємом до 50 куб. см та/або електродвигун потужністю до 4 кВт та може розвивати швидкість до 60 км/год. Крім того, якщо обладнано електродвигуном колісний транспортний засіб, за своїми технічними характеристиками призначений для перевезення людей, тобто обладнаний хоча б одним місцем для сидіння, то він прирівнюється до мопеда.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» містить визначення електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Також, у вищезгаданому Законі наведено визначення низько швидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Отже, за змістом наведених норм законодавства України електоскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка цим Законом офіційно визнаються транспортними засобами.
Таким чином законодавець встановлює, що для керування двоколісними транспортними засобами, які приводяться в рух електродвигунами та призначені для перевезення людей і (або) вантажів водій мусить мати відповідну категорію, яка дозволяє йому керувати такими транспортними засобами, оскільки такі транспортні засоби визначені правилами дорожнього руху, як «мопед».
Щодо терміну «водій» слід зазначити, що у цій справі його слід використовувати у розширеному значенні, яке прямо передбачене Конвенцією «Про дорожній рух», ратифікованою із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.74.
Згідно, п. v ст. 1 цієї Конвенції водій (погонич) - це будь-яка особа, яка керує транспортним засобом, автомобілем та тому подібне (включно з велосипедами) або веде за собою по дорогам худобу, стадо, упряжених чи в'ючних тварин.
Розширене тлумачення терміну «механічні транспортні засоби» також передбачено Конвенцією та означає будь-який самохідний дорожній транспортний засіб за виключенням велосипедів з підвісним двигуном, якщо вони не прирівняні національним законодавством до мотоциклів, а також за виключенням рельсових транспортних засобів (п. о ст. 1 Конвенції).
Застосування такого, розширеного, підходу до визначення терміну «водій» є цілком виправданим, оскільки в протилежному випадку особи, які керують транспортними засобами і не мають посвідчення водія відповідної категорії (в цьому випадку водій не має посвідчення водія категорії А1) мали б змогу ухилитись від відповідальності, встановленої законом.
Разом з тим, правовою позицією Верховного Суду №278/3362/15-к від 01.03.2018 встановлено, що будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об'єму належить до механічних транспортних засобів. Отже, коли мопед, обладнаний електродвигуном служить для перевезення осіб, зокрема і самого водія чи його вантажу - він є транспортним засобом.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об'єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди, як собі так і іншим учасникам дорожнього руху. Використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи, як учасника дорожнього руху вочевидь є джерелом підвищеної небезпеки.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за належне зазначити, що водії, які не мають посвідчення водія (як в цьому випадку) перед тим, як керувати будь-якими транспортними засобами та рухатись дорогами загального користування мають ознайомитись з правилами дорожнього руху, зокрема в частині обов'язків і прав водіїв, та дотримуватись їх під час руху. Не виконання цих дій вочевидь може становити загрозу безпеці дорожнього руху.
З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за керування ним без захисного шолому. Хоча на питання поліцейського щодо походження транспортного засобу водій повідомив, що пересувається на самокаті з електродвигуном, однак з відеозапису вбачається, що цей транспортний засіб призначений для перевезення людей, оскільки обладнаний місцем для сидіння та підпадає під визначення, передбачене Правилами дорожнього руху, - «мопед». Таким чином, пояснення надані водієм працівникам поліції належить вважати суб'єктивними та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи відомостей щодо марки, моделі транспортного засобу з точки зору стороннього спостерігача само по собі не може свідчити про те, що ОСОБА_1 ним не керував. Натомість, факт керування цим транспортним засобом підтверджується відомостями відеозапису. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що транспортні засоби мають бути зареєстровані в порядку, встановленому законом на підставі письмової заяви його власника. Не виконання цього обов'язку вочевидь не може об'єктивно переконати стороннього спостерігача стосовно того, що відсутність марки, моделі, державного номеру свідчить про відсутність факту керування транспортним засобом, оскільки такі доводи позбавлені критерію «здорового глузду». Натомість неспростовані та беззаперечні відомості відеозапису об'єктивно надають підстав сторонньому спостерігачу стверджувати, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тобто виконував функцій водія під час руху такого засобу, який рухався своїм ходом. При цьому марка, модель, державний реєстраційний номер не має значення для кваліфікації вчиненого ОСОБА_1 правопорушення.
З урахуванням особливостей фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції також зазначає, що у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Матеріали справи містять відомості, щодо вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність про яке визначено ст. 130 КУпАП. Усі відомості зібраних доказів оцінюються у їх сукупності та є достатніми для того, щоб сторонній спостерігач поза розумним сумнівом міг стверджувати про те, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом порушив вимоги п. 2 .5 Правил дорожнього руху.
За таких обставин, доводи апеляційної інстанції в цій частині належить вважати суб'єктивними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що відомості матеріалів справи містять часові розбіжності належить вважати суб'єктивними, оскільки вони спростовуються фактичними відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, а також доданих до нього доказів.
Так, з відомостей протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений о 08 год 07 хв. Направлення на огляд водія транспортного засобу складено о 08 год 15 хв, що є логічно узгодженим, оскільки після зупинки транспортного засобу для проведення процесуальних дій необхідний час, а зазначене направлення є одним із результатів проведених процесуальних дій. Сам протокол про адміністративне правопорушення є остаточним документом, в якому викладаються всі фактичні обставини по суті справи та вочевидь його дата та час складання мають бути останніми за хронологією зібраних документів та доказів.
За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб'єктивними та розцінювати їх, як обрани спосіб захисту ОСОБА_1 .
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні відомості, що перебування водія у стані сп'яніння, а також його відмови від проведення огляду суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Вимогами ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, законодавець встановлює окремо адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані сп'яніння та за відмову від проведення огляду водія на стан такого сп'яніння.
З відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом та будучи зупиненим працівниками поліції відмовився від проведення медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння. Тому доводи апеляційної скарги щодо перебування його в стані сп'яніння є неспроможними, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складено за порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху, тобто за відмову від виконання законної вимоги поліцейського. Водночас, під час складання матеріалів про адміністративну відповідальність за порушення цього пункту Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачене ст. 130 КУпАП відповідно до вимог п. 6 розділу ХХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, а також відеозапису, доданого до протоколу, встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння про що повідомив працівників поліції під відео фіксацію. Про це, зазначено також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 (а.с. 28). У протоколі про адміністративне правопорушення зазначені ознаки наркотичного сп'яніння, які були встановлені у водія на місці зупинки та перевірені в об'єктивний спосіб, що підтверджується відомостями відеозапису.
Таким чином, працівники виконали вимоги вказаної інструкції та дотримались порядку проведення огляду водіїв, передбаченого ст. 266 КУпАП.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб'єктивними та безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про порушення права ОСОБА_1 на захист та права на справедливий судовий розгляд є суб'єктивними та безпідставними з огляду на наступне.
Приписами ст. 280 КУпАП зокрема встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З відомостей матеріалів справи вбачається що суд першої інстанції розглянув справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Свої правові висновки суд першої інстанції виклав у своїй постанові від 07.10.2025.
ОСОБА_1 не погодившись з зазначеним судовим рішенням, скористався своїм правом на апеляційне оскарження, передбачене ст. 294 КУпАП, подавши апеляційну скаргу на зазначену постанову суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та мав змогу надати пояснення по суті справи без обмеження у часі, однак обмежився проханням перевірити доводи викладені в його апеляційній скарзі, що відповідає вимогам ст. 268 КУпАП. Разом з тим, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було оглянуто відеозапис в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що на думку, ОСОБА_1 , позбавило його можливості надати пояснення та спростувати відомості протоколу та долучених до нього доказів.
Вимогами ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. А відповідно до вимог ст. 252 КУпАП докази у справі оцінюються у їх сукупності.
При цьому, належить врахувати, що, відповідно до чинного КУпАП, суд будь-якої інстанції не позбавлений процесуальної можливості здійснювати підготовчі дії, зокрема і щодо огляду відеозапису, оскільки такий огляд об'єктивно займає певний час. Водночас, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності також має право ознайомитись із всіма матеріалами про адміністративне правопорушення, зокрема і з відеозаписом, до початку судового розгляду та звернути увагу суду на певні обставини, зафіксовані на цьому відеозапису з якими вона не погоджується. Разом з тим, належить зазначити, що суди позбавлені можливості наперед висловлювати думку щодо певних доказів, зокрема і відеозапису, а оцінку їм може надати лише в нарадчій кімнаті.
Таким, чином матеріали справи не містять відомостей того, що суд першої інстанції не дослідив докази, додані до протоколу про адміністративне правопорушення, а також формально розглянув справу
Натомість, з відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до початку судового розгляду судом першої інстанції ознайомився з матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно нього, про що свідчить відомості розписки на його заяві (а.с. 16А) та посилався в апеляційній скарзі на його наявність на двох дисках. Тому в судовому засіданні, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції він мав об'єктивну можливість звернути увагу суду на обставини по суті правопорушення, які, на його думку, є суперечливими чи з якими він не погоджується. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 просив суд апеляційної інстанції надати належну оцінку його апеляційним доводам, що вочевидь є формою реалізації права на захист, яка не суперечить вимогам ст. 268 КУпАП.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає дотриманим право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист, а також право на розгляд незалежним та компетентним судом та розцінює апеляційні доводи в цій частині, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .
Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков