Єдиний унікальний номер 642/5050/23
Номер провадження 22-ц/818/4104/25
05 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року в складі судді Пашнєва В.Г. по справі № 642/5050/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду,-
У вересні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання та гарячої води.
Позов мотивовано тим, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та, на думку позивача, є споживачами послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання, що надавалися КП «Харківські теплові мережі». У порушення вимог чинного законодавства та умов надання житлово-комунальних послуг відповідачі належним чином не виконували свій обов'язок щодо оплати отриманих послуг, унаслідок чого за період з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2022 року, за твердженням позивача, утворилася заборгованість у сумі 48 133,98 грн.
Посилаючись на викладені обставини, КП «Харківські теплові мережі» просило суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у сумі 48 133,98 грн, а також витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року у справі № 642/5050/23 позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» було задоволено повністю. Суд першої інстанції стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання за період з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2022 року в розмірі 48 133 грн 98 коп. Крім того, суд стягнув у рівних частках з кожного відповідача судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп. тобто по 671 грн 00 коп. з кожного.
Рішення суду було мотивовано тим, що між КП «Харківські теплові мережі» та відповідачами існували фактичні правовідносини щодо надання та споживання послуг з централізованого опалення та гарячої води, а матеріали справи, на думку суду першої інстанції, підтверджували наявність у відповідачів солідарної заборгованості за вказаний період. Суд дійшов висновку, що відповідачі не виконували обов'язок із належної та своєчасної оплати житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року скасувати в частині стягнення з неї солідарної заборгованості та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до неї відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Апелянт зазначала, що вона не є власником 50/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 наголошувала, що у зазначений позивачем період, за який заявлено до стягнення заборгованість (з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2022 року), вона не була зареєстрована в вказаній квартирі та не проживала в ній, оскільки зареєстрована за цією адресою лише з 13 грудня 2018 року. На її думку, позивач не надав жодних доказів отримання нею житлово-комунальних послуг, не підтвердив факту її користування централізованим опаленням та гарячою водою, а також не обґрунтував покладення на неї солідарної відповідальності, враховуючи, що квартира перебуває у частковій, а не спільній сумісній власності, і договір, який би встановлював солідарний обов'язок, між сторонами не укладався.
Апелянт також зазначила, що особовий рахунок, відкритий на її ім'я лише у 2015 році, не містить жодної заборгованості, що свідчить про відсутність у неї обов'язку сплачувати заборгованість за попередні періоди, а висновки суду першої інстанції у частині стягнення з неї заборгованості є необґрунтованими та суперечать вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просила скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким у позові до неї відмовити.
Учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 13 грудня 2018 року (а.с. 5).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 40), квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 у розмірі 50/100 часток (дата державної реєстрації: 12 жовтня 2015 року). Відомості про наявність частки у праві власності ОСОБА_1 у зазначеному реєстрі відсутні.
Згідно з довідкою наданою начальником Холодногірської філії КП «Харківські теплові мережі» від 26 травня 2025 року за № 60-60/228, 01 листопада 2015 року на ім'я ОСОБА_5 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 з опалювальною площею 36 м2, зі складом сім'ї: 2 особи. Станом на дату видачі довідки заборгованість за послуги теплопостачання відсутня (а.с. 41).
Крім того, відповідно до довідки про нарахування та оплату за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5 (а.с.42).
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою.
Як вбачається з відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_2 , відкритого на ім'я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилась заборгованість, яка за період з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2022 року складає 48 133, 98 грн (а.с. 4).
За змістом статей 67, 68 ЖК України наймач житлового приміщення зобов'язаний своєчасно сплачувати квартирну плату та плату за комунальні послуги, а повнолітні члени його сім'ї несуть майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із договору найму, у порядку, встановленому законом. Разом з тим, сама по собі реєстрація місця проживання особи у житловому приміщенні не є безумовною та самостійною підставою для виникнення в неї грошового зобов'язання з оплати комунальних послуг за відсутності права власності на відповідне майно чи належним чином доведеного факту користування такими послугами.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, а споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати відповідні послуги. Відповідно до статті 5 цього Закону послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води віднесено до комунальних послуг, а стаття 7 визначає права та обов'язки індивідуального споживача, зокрема обов'язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені договором або законом. Частина 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні з ним житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати таких послуг, проте зазначена норма підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи, статусу осіб (власник, наймач, член сім'ї), наявності чи відсутності між ними договірних відносин та доведеності факту реального споживання послуг.
За приписами статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна. Власник несе витрати на утримання належного йому майна, у тому числі витрати, пов'язані з оплатою житлово-комунальних послуг, якщо інше не встановлено договором чи законом. Водночас покладення обов'язку з утримання майна та оплати комунальних послуг на особу, яка не є власником відповідного об'єкта нерухомості, можливе лише за умови наявності між такою особою та власником або виконавцем послуг відповідного зобов'язального правовідношення (наприклад, договору найму, оренди, управління тощо) або за умови належного доведення факту реального користування послугами та виникнення з цього приводу грошового зобов'язання.
Правова позиція про те, що обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається саме на власника майна або на особу, яка фактично отримує відповідні послуги, підтверджується сталою судовою практикою Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зазначено, що реєстрація місця проживання особи у житловому приміщенні не є достатньою та самостійною підставою для покладення на неї обов'язку з оплати житлово-комунальних послуг у разі відсутності права власності або фактичного користування житлом. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22), у якій суд вказав, що обов'язок сплачувати комунальні платежі виникає у власника майна або особи, з якою виконавець послуг перебуває у зобов'язальних відносинах, а не у будь-яких зареєстрованих у приміщенні осіб.
Положеннями статей 526, 610, 611 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а порушення зобов'язання (його невиконання або неналежне виконання) тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги позивач повинен довести існування між сторонами зобов'язання, факт надання відповідачеві послуг, їх обсяг, вартість та невиконання відповідачем обов'язку з оплати, а також належність відповідача до кола осіб, на яких покладається відповідний обов'язок.
Відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України саме на сторону, яка заявляє вимоги, покладається обов'язок доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, а суд оцінює їх у сукупності, виходячи з принципів всебічності, повноти та об'єктивності дослідження обставин справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи відсутність у ОСОБА_1 будь-якої частки у праві власності на спірну квартиру, факту відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 саме на ім'я ОСОБА_5 з 01 листопада 2015 року та відсутності за цим рахунком заборгованості, колегія суддів доходить висновку, що позивач не довів існування у ОСОБА_1 грошового зобов'язання з оплати послуг теплопостачання і гарячої води за період, заявлений до стягнення.
Сама по собі реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 13 грудня 2018 року, за відсутності права власності на це майно, відсутності доказів фактичного користування послугами та будь-яких нарахувань або заборгованості за її особовим рахунком, не може розцінюватися як достатня та належна підстава для покладення на неї обов'язку сплачувати заборгованість за комунальні послуги, нараховану КП «ХТМ» за період з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2022 року.
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033св20) суд наголосив, що набуття особою права власності на майно не покладає на неї обов'язку сплачувати борги попереднього власника за отримані ним житлово-комунальні послуги, якщо в договорі відчуження не було прямо встановлено такого обов'язку. Верховний Суд також зазначив, що договори про надання житлово-комунальних послуг не обтяжують майно, а отже, зобов'язання не переходять до іншої особи лише через зміну власника.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Аналогічна правова позиція закріплена у статті 303 ЦПК України, відповідно до якої апеляційний суд не має права виходити за межі апеляційної скарги та переглядати ті частини рішення суду першої інстанції, які не були оскаржені. Таким чином, повноваження апеляційного суду обмежені предметом та підставами, визначеними особою, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення саме з неї солідарної заборгованості, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» у частині, яка стосується її особисто. Жодних вимог щодо перегляду рішення стосовно інших відповідачів апелянт не заявляла, а інших апеляційних скарг у справі не надходило.
У зв'язку з цим апеляційний суд не має процесуальної можливості виходити за межі поданої апеляційної скарги та переоцінювати правомірність стягнення заборгованості з інших співвідповідачів.
Оскільки встановлено, що ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а матеріали справи не містять будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували виникнення у неї грошового зобов'язання з оплати послуг теплопостачання та гарячого водопостачання у спірний період, правові підстави для покладення на неї відповідальності за заявлену позивачем заборгованість відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Суд першої інстанції стягнув судовий збір у розмірі 2684,00 грн у рівних частках з чотирьох відповідачів, тобто по 671,00 грн з кожного. Оскільки апеляційним судом встановлено відсутність підстав для покладення на ОСОБА_1 будь-якого грошового зобов'язання за спірними правовідносинами стягнення з неї 671,00 грн судового збору є безпідставним.
У зв'язку з виключенням ОСОБА_1 із числа боржників судовий збір у сумі 2684,00 грн має бути перерозподілений між трьома відповідачами, щодо яких рішення суду першої інстанції не оскаржувалося. З урахуванням такого перерозподілу кожен із трьох відповідачів повинен сплатити по 894 грн 67 коп. (2684,00/3) судового збору, що відповідає пропорційному розподілу загальної суми судового збору між трьома особами.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1612 грн 10 коп., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 23, 47). У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України зазначена сума судового збору підлягає стягненню з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на її користь.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2023 року у справі № 642/5050/23 в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду - відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп., тобто по 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 67 коп. з кожного.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1612 (одна тисяча шістсот дванадцять) грн 10 коп.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова