Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/760/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 115 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
02.12.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, неодруженого, на утриманні малолітніх дітей не має, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 17.01.2026 року включно, без визначення розміру застави,
В проваджені Фортечного районного суду м. Кропивницького перебувають матеріли кримінального провадження 12019120230000227 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
В судовому засіданні Фортечного районного суду м. Кропивницького прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу.
Клопотання мотивовано тим, що наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а також тяжкістю покарання, що може загрожувати ОСОБА_7 , в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. Прокурор вважає, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 .
Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19 листопада 2025 року продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Судове рішення мотивовано тим, що кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_7 є: умисними, особливо тяжкими, закінченими, корисливими, одне з яких вчинене з особливою жорстокістю та посягає на найвищі соціальні цінності - життя і здоров'я потерпілого, що значно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки. Крім того, хоча ОСОБА_7 раніше не судимий, офіційно працевлаштований, однак не одружений та не має на утриманні малолітніх дітей, тобто не має стійких соціальних зв'язків, а тому у суду є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений може продовжити вчиняти інші злочини, ухилятись від суду, перешкоджати подальшому кримінальному провадженню. В ухвалі слідчого судді про застосування відносно обвинуваченого міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка набрала законної сили, ретельно та докладно наведені підстави та ризики застосування саме цього виду запобіжного заходу, у теперішній час обставини справи та особистість обвинуваченого змін не зазнали.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт із носінням електронних засобів контролю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що ризики мають зменшитися.
На сьогоднішній день він тримається під вартою 6 років 8 місяців.
На думку апелянта у справі вістуні наявні реальні ризики.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримали апеляційну скаргу та просили обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтовано обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 120291202230000227 від 22.03.2029 та повинно бути перевірено в ході судового розгляду справи.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій пред'явлено обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочинів, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Доводи обвинуваченого про перевірку доказів на підтвердження його вини, колегією суддів не можуть бути враховані, оскільки вина може бути встановлена виключно під час розгляду матеріалів кримінального провадження по суті.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність наведених прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задоволення клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
Доводи обвинуваченого про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини, та тяжкість злочину у якому обвинувачуєтсья ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 розуміючи, що злочини передбачені п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України є умисними, особливо тяжкими може вчинити спроби направленні на переховування від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для ОСОБА_7 від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення ОСОБА_7 спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від суду.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки всі свідки та потерпілі не допитані судом першої інстанції, оскільки розгляд справи розпочато спочатку з об'єктивних причин, ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, у тому числі які проживають зща місцем його реєстрації. з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що свідків та потерпілих добре зазнає свідків та потерпілих, у тому числі потерпілу, яка є його дочкою, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інших подібних кримінальних правопорушень, оскільки останньому інкримінують вчинення кримінального правопорушення вчиненого з особливою жорстокістю.
Крім того, не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Необхідно зазначити про те, що у ОСОБА_7 не має міцних соціальних зв'язків, які є достатнім стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого, оскільки останній не працює, не одружений.
При цьому, немає відомостей, які підтверджують можливість іншої особи забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків обвинуваченого.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи захисника на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Доводи апеляції про те, що судом першої інстанції не враховано особу ОСОБА_7 колегією судді не можуть бути враховано, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності, наявний ризик впливу на свідків, а також за відсутності коштів ризик вчинення нового кримінального правопорушення.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків.
Доводи про не доведеність ризиків колегією суддів не може бути враховано оскільки ОСОБА_7 на даний час становити високу суспільну небезпеку для оточуючих та у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, останній з високою імовірність може вчинити новий особливо тяжкий злочин.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення, що суддя застосував найсуворіший запобіжний захід виключно на суворості можливого покарання.
А тому, колегія суддів погоджується з доводами судді про застосування запобіжного задуху саме у вигляді тримання під вартою та вважає необґрунтованими доводи про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_8 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Доводи про можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою не можуть бути враховані, оскільки по-перше відсутні докази належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а по-друге враховуючи санкцію статті закону, у виді довічного позбавлення волі, обвинувачений з високою імовірністю може вчинити спроби направлені на переховування від суду в тому числі на територію іншої держави.
Доводи апеляції щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими та передчасними, оскільки не досліджені всі матеріали та докази надані стороною обвинуваченого.
Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагатися переховуватися в іншій країні, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19 листопада 2025 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 17.01.2026 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4