Іменем України
04 грудня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/1302/25
провадження № 22-ц/4809/1618/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Мурашко С. І., Письменний О. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року (суддя Волоткевич А.В.).
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулось до Подільського районного суду міста Кропивницького з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 1331682 від 07 грудня 2023 року у розмірі 79 200,00 грн, з яких: 9 000,00 грн - борг за тілом кредиту, 70 200,00 грн - борг за відсотками.
В обґрунтування позову вказує, що 07 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» (далі - ТОВ «Слон Кредит») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» № 1331682, на підставі якого відповідачка отримала у користування кредитні кошти та зобов'язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування ним й виконати інші обов'язки, передбачені договором. Відповідно до договору факторингу від 14 жовтня 2024 року № 14102024, укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 07 грудня 2023 року № 1331682 у сумі 79200,00 грн, де 5500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15812,50 грн - сума заборгованості за відсотками.
У зв'язку із невиконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1331682 від 07 грудня 2023 року у розмірі 79200,00 грн.
Задовольняючи вимоги позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачкою укладено договір, на умовах якого відповідачці надано кредит зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та зі встановленими строками їх повернення.
Судом враховано, що відповідачка доказів оплати боргу до суду не надала, позов не заперечила, контррозрахунок суми заборгованості не подала.
На підставі викладеного суд вважав, що зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, щоп. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики N 55 від 07 квітня 2003 року «ДСТУ 4163-2003» визначений порядок засвідчення копій документів. До позовної заяви позивачем додано додатки № 22, 23, 24, 38-42, які у вказаному порядку не засвідченні. Суд першої інстанції не надав цьому значення під час відкриття провадження у справі, а позивач не усунув цей недолік. Вважає, що за цих обставин суд не мав права посилатися на ці докази при прийнятті рішення.
Також зауважує, що матеріали справи не містять первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідача за Договором.
Вказує, що у справі відсутні докази наявності у первинного кредитора права на здійснення фінансової діяльності.
На думку скаржниці, оскільки про укладений договір факторингу відповідачка не була письмово повідомлена, то між нею і позивачем був відсутній спір на день звернення до суду.
Звертає увагу також на те, що кредитний договір з боку позикодавця в електронному вигляді не підписаний.
Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу
Відповідно до відзиву позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що надані разом з позовною заявою докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження надання/перерахування коштів Позичальнику та обґрунтування розміру заборгованості відповідачки за Кредитним договором. Наголошує, що заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані на підтвердження своїх доводів, маючи безперешкодний та повний доступ до відповідної інформації на відміну від Кредитодавця та позивача, які не є банківськими установами. Також відповідачка мала право подати до суду власний розрахунок заборгованості. Звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає обов'язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги (а.с. 113-119).
Згідно з додатковими поясненнями у справі відповідачка наполягає на своїй правовій позиції, викладеній у апеляційній скарзі, а також вказує на те, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги у частині підписання договору електронним підписом відповідачки, керується лише припущеннями та не може надати суду відповідних доказів. Звертає увагу на описку в апеляційній скарзі щодо номерів незасвідчених копій додатків до позову, які фактично відповідають аркушу матеріалів позовної заяви з додатками (а.с. 134-135).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду від 09 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 18 вересня 2025 року за заявою ОСОБА_1 зупинено дію оскаржуваного рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року.
Згідно з ухвалою апеляційного суду від 19 вересня 2025 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі відповідних наказів голови Кропивницького апеляційного суду, головуючий суддя Дьомич Л. М. у період з 24 жовтня 2025 року по 05 листопада 2025 року перебувала у службовому відрядженні, з 06 листопада по 07 листопада 2025 року та 10 листопада 2025 року - у відпустці.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 грудня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» (далі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» № 1331682 (далі - Кредитний договір, а.с. 5-11), умовами якого передбачено, зокрема: сума кредиту - 9000,00 грн; строк кредиту - 360 днів; стандартна процентна ставка - 2,50% в день.
Кошти кредиту надаються Кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1.Кредитного договору).
Сторонами погоджено, що детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком до цього договору. Згідно з зазначеним додатком до Кредитного договору реальна річна процентна ставка складає 90465,53% річних, а загальна вартість кредиту - 90000,00 грн. Також передбачено, що кількість платежів за кредитом - 12; перший платіж за кредитом складає 27,00 грн зі сплати процентів за перший період та 10 платежів по 6750,00 грн зі сплати процентів; останній платіж - 15750,00 грн, який включає: проценти - 6750,00 грн, кредит - 9000,00 грн.
Кредитний договір, додаток до договору та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачкою електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Довідкою ТОВ «Пейтек Україна» від 04 листопада 2024 року № 20241104-1375 підтверджується успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 07.12.2023 22:34:13 на суму 9000,00 грн; призначення платежу - зарахування на картку НОМЕР_1 (а.с. 12).
14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (Фактор) укладено договір факторингу №14102024, за умовами якого Клієнт передає (відступає) Фактору за плату належні йому права вимоги, а Фактор приймає належні Клієнту права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 15-17).
Підписанням 14 жовтня 2024 року акту прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу Клієнт та Фактор засвідчили перехід до позивача права вимоги до боржників, а також передачу у повному об'ємі реєстру боржників (а.с. 18).
Відповідно до сформованого позивачем витягу з Реєстру боржників до договору факторингу від 14 жовтня 2024 року№14102024 та здійсненого ТОВ «Слон Кредит» розрахунку заборгованості за Кредитним договором, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки в сумі 79200,00 грн, з яких: 9000,00 грн - борг за тілом кредиту, 70200,00 грн - борг за відсотками (а.с. 19, 13-14).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На переконання апеляційного суду, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає у повній мірі.
Так, переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідачки, колегії суддів видаються безпідставними доводи останньої щодо помилковості врахування судом першої інстанції незасвідчених належним чином копій доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Саме для цього та для забезпечення прав протилежної сторони на інформування про справу ЦПК України передбачає, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
При цьому ЦПК України також містить правила засвідчення та подачі письмових доказів (ч.ч. 1-6 ст. 95 ЦПК України). Відповідно до зазначеної норми письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Аналізуючи зміст цієї статті, слід дійти висновку, що: 1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; 5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи.
Зазначена норма не містить вимог щодо будь-якого засвідчення копій документів, оригіналів яких позивач не має, а загальне правило щодо подачі копій, засвідчених належним чином, слід тлумачити у контексті усієї зазначеної норми ЦПК України.
Щодо викладеного апеляційний суд керується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21.
Як убачається з матеріалів справи, що переглядається, позивачем до позовної заяви додано незасвічені копії наступних документів: довідки ТОВ «Пейтек Україна» (а.с. 12), роздруківки розрахунку заборгованості, здійсненого в електронній формі ТОВ «Слон Кредит» (а.с. 13-14), виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Слон Кредит» (а.с. 23), свідоцтва про реєстрацію фінансової установи - ТОВ «Слон Кредит» (а.с. 24), розпорядження про видачу ТОВ «Слон Кредит» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (а.с. 25).
Аналіз змісту наведених копій вказує на те, що відповідні документи не були виготовлені позивачем й не стосуються його господарської діяльності чи надання йому дозвільної документації, що є свідченням того, що оригінали цих документів не мають та не можуть знаходитися у позивача.
Оскільки позивач повинен був надати засвідчені копії лише тих письмових доказів, оригінали яких у нього є, надавши незасвідчені копії письмових доказів, оригінали яких у нього відсутні, позивач не допустив порушення вимог щодо належності доказів.
Відповідно не допущено порушення вимог процесуального права місцевим судом, яким надана належна правова оцінка наявним у справі доказам.
Варто зауважити, що випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Слон Кредит», свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи - ТОВ «Слон Кредит» та розпорядженням про видачу ТОВ «Слон Кредит» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг спростовуються доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів наявності у первинного кредитора права на здійснення фінансової діяльності.
При цьому, в матеріалах справи відсутні, а відповідачкою не надані до апеляційного суду докази анулювання виданої ТОВ «Слон Кредит» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг станом на дату укладення Кредитного договору.
У частині доводів апеляційної скарги про безпідставність доводів позивача щодо підписання Кредитного договору електронним підписом відповідачки та відсутності доказів отримання нею кредитних коштів, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки відповідачка виконала послідовні дії в інформаційній системі, яка використовується ТОВ «Слон Кредит», вважається, що сторони Кредитного договору досягли згоди щодо істотних умов цих Договорів.
Апеляційним судом враховано, що відповідачка не заперечила проти самого факту укладення нею Кредитного договору та отримання кредитних коштів, а наполягала саме на недоведеності цих фактів позивачем.
У контексті викладеного, колегією суддів зважено на те, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).
Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Разом з тим, заперечуючи доведеність факту отримання коштів за Кредитним договором, відповідачка доказів оспорення зазначеного договору у судовому порядку не надала.
При цьому, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Колегією суддів зважено на те, що відповідачка не надала жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що вона отримала кошти за Кредитним договором, зокрема, того, що 07 грудня 2023 року на її банківський рахунок, платіжним засобом до якого є картка № НОМЕР_1 , не надходили грошові кошти у сумі 9000,00 грн.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачкою кредитних коштів за Кредитним договором.
Щодо доводів про неповідомлення відповідачки про відступлення прав вимоги за Кредитним договором на підставі укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та позивачем договору факторингу, апеляційний суд керується висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц, де зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Таким чином, саме по собі неповідомлення Позичальника про уступку права вимоги, на що, зокрема, посилається скаржниця, не припиняє зобов'язань сторін за Кредитним договором, не свідчить про відсутність у відповідачки зобов'язань перед новим кредитором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за Кредитними договором на користь нового кредитора.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором не виконала, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі пред'явленої до стягнення суми.
Апеляційним судом враховано, що скаржниця не вказувала на необґрунтованість наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, у тому числі - у частині нарахованих та несплачених нею відсотків за користування кредитом.
При цьому, наявний у справі розрахунок заборгованості за Кредитним договором повністю узгоджується з його умовами та здійснений у межах погодженого сторонами договору строку кредитування.
За викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Решта викладених в апеляційній скарзі доводів скаржниці не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду, а зводяться до власного суб'єктивного розуміння як спірних правовідносин, так і їх нормативно-правового регулювання.
Так, скаржницею не враховано, що учасниками спірних правовідносин з відповідачкою є не банки, а фінансові установи, нормативно-правове регулювання та діяльність яких має свої особливості. Зокрема, це стосується як того, що безпосереднє перерахування коштів на платіжну картку відповідачки здійснювалось оператором онлайн - послуг платіжної інфраструктури, а не первісним кредитором, так і того, що вимоги про організацію бухгалтерського обліку в банках України не поширюються на оформлення первинної документації у спірних правовідносинах.
Оскільки наявності визначених ЦПК України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено, у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року, - без змін.
Дію рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 червня 2025 року, яка була зупинена на підставі ухвали Кропивницького апеляційного суду від 18 вересня 2025 року, - поновити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді С. І. Мурашко
О. А. Письменний