Номер провадження: 22-ц/813/6919/25
Справа № 521/10202/24
Головуючий у першій інстанції Роїк Д. Я.
Доповідач Лозко Ю. П.
02.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
встановив:
28 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з державного підприємства «Адміністрація морських портів України» суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01 квітня 2024 року по день фактичного розрахунку у розмірі 65330,53 грн з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків і зборів.
Позов обґрунтовано тим, що згідно з наказом від 21 березня 2024 року за №175-к позивача було звільнено 01 квітня 2024 року з посади провідного аналітика консолідованої інформації відділу аналізу та оцінки діяльності відокремлених підрозділів служби аналізу та управління ризиками апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України», за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно п.2 наказу централізованій бухгалтерії апарату управління наказано провести зі мною повний розрахунок у відповідності з законодавством України.
Разом з наказом його направлено також повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (далі - Повідомлення).
Проаналізувавши вказане повідомлення ним було встановлено, що ДП «АМПУ» (далі - Підприємство) провело не повний розрахунок усіх сум, що йому належать, оскільки не були виплачені перераховані суми середньої заробітної плати для оплати за час відпусток та тимчасової непрацездатності з урахуванням часу оплати вимушеного прогулу за рішенням суду виходячи із середньої заробітної плати, яка включається до розрахункового періоду.
Зважаючи на те, що у період з 01 травня 2024 року (день відновлення дії трудового договору) по 01 квітня 2024 року (день звільнення) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки та тимчасової непрацездатності здійснювалось без врахування нарахованої за час вимушеного прогулу оплати в розрахунковому періоді, тому в такому разі має здійснюватися її перерахунок, що підтверджується роз'ясненням Міністерства економіки України від №4707-05/48366-07, яке наявне у ДП «АМПУ».
Після його заяв, адресованих голові ДП «АМПУ» щодо не повного розрахунку від 06 травня 2024 року, відповідач донарахував не виплачені суми 07 травня 2024, тобто після дня звільнення.
Таким чином, з 01 квітня 2024 року (дня звільнення) по 07 травня 2024 (день фактичного повного розрахунку) сталась затримка з розрахунку тривалістю 37 днів, тому з урахуванням середньоденної заробітної плати у розрахунковому періоді (лютий-березень 2024) 1 765,69 грн день, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 1 765,69 грн х 37 дня = 65 330,53 грн, який зважаючи на положення ст.ст. 116,117 ЦПК України, роботодавець має сплатити на користь звільненого працівника.
Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, ототожнивши «день звернення працівника» із «моментом виникнення обов'язку роботодавця щодо розрахунку». Однак відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, обов'язок провести розрахунок виникає в день звільнення, незалежно від стану здоров'я працівника. Той факт, що працівник перебував на лікарняному, не змінює моменту виникнення зобов'язання щодо повного розрахунку.
У даному випадку скаржника звільнено 01 квітня 2024 року та цього ж дня здійснено розрахунок, однак не у повному обсязі, тоді як повний розрахунок проведено лише 07 травня 2024 року. У такий спосіб підприємство порушило обов'язок щодо повного розрахунку в день звільнення, взявши на себе відповідальність за таку дію.
Суд першої інстанції вважав, що вимога про розрахунок була пред'явлена ним лише 06 травня 2024 року, однак ще 30 березня 2024 року він подав до ДП «АМПУ» заяву з вимогою провести повний розрахунок у день звільнення, тобто 01 квітня 2024, з урахуванням рішення суду щодо вимушеного прогулу.
Оскільки він заздалегідь повідомив роботодавця про свою відсутність у день звільнення, і вже тоді надав вимогу провести розрахунок, вважати пред'явлення вимоги лише з 06 травня 2024 року юридично хибно.
Здійснення перерахунку лише після заяви від 06 травня 2024 року є прямим свідченням того, що розрахунок був неповним саме з вини відповідача, що свідчить про наявність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивача також посилається на постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, від 04 березня 2020 року у справі №682/3952/18, від 24 квітня 2019 року 607/14495/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, від 22 вересня 2020 року у справі №127/19264/19.
На вказану апеляційну скаргу, ДП «АМПУ» подало відзив у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність затримки розрахунку при звільненні працівника, оскільки позивач у день звільнення не працював (з 29 березня 2024 року по 02 квітня 2024 року знаходився на лікарняному за листком непрацездатності 11706222-2021922390-1), пред'явлення позивачем вимоги про розрахунок відбулося 06 травня 2024 року, та вже наступного дня, тобто 07 травня 2024 року, відповідачем проведено розрахунок. Наведені скаржником в апеляційній скарзі висновки Верховного Суду не є релевантними, оскільки зроблені за інших фактичних обставин, які є відмінними від цієї справи.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що відповідач визнав настання строку повного розрахунку 01 квітня 2024 року і провів його неповно, подальша доплата 07 травня 2024 року не усуває відповідальність за період затримки, суд першої інстанції помилкового ототожнив лікарняний із відсутністю відповідальності за неповний розрахунок.
ДП «АМПУ» подало заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у яких зазначає, що порушення прав та інтересів позивача могло статися з наступного дня після отримання від нього відповідної вимоги, а не з моменту його звільнення, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (65330,53 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову (90840 грн).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, виходячи з такого.
Судом встановлено, що згідно наказу №11 від 23 березня 2021 року позивача прийнято на роботу в ДП «АМПУ» (а.с. 14).
У період часу з 29 березня 2024 року по 02 квітня 2024 року позивач знаходився на лікарняному (номер лікарняного листа №11706222-2021922390-1) (а.с. 61).
30 березня 2024 року ОСОБА_1 , який працював провідним аналітиком консолідованої інформації відділу аналізу та оцінки діяльності відокремлених підрозділів служби аналізу та управління ризиками, звернувся до голови ДП «АМПУ» із заявою наступного змісту: «у зв'язку з моїм звільненням 01 квітня 2024 року за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) та відсутністю на роботі з поважних причин (перебування на лікарняному 01 квітня 2024 року), не маю можливості отримати особисто копію наказу про звільнення, повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні та трудову книжку у день звільнення. Враховуючи зазначене, прошу надіслати фотокопію наказу про звільнення, повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні йому за допомого месенджеру WhatsApp за номером телефону НОМЕР_1 , після чого копії документів направити за адресою: АДРЕСА_1 . Повідомлення щодо особистого ознайомлення мною з наказом про звільнення та повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні буде направлено у формі текстового повідомлення із застосуванням месенджеру WhatsApp провідному спеціалісту з питань персоналу сектору кадрової роботи служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» Котовій Е.Г. за номером: НОМЕР_2. Одночасно надаю згоду на пересилання моєї трудової книжки за адресою: 65033, м. Одеса, вул. Райдужна, 17а (а.с. 48).
Цього ж дня, тобто 30 березня 2024 року, позивач звернуся із заявою до заступника голови з економіки ДП «АМПУ» Мозгової М.В., у якій серед іншого зазначив, що до обов'язкової виплати на день звільнення 01 квітня 2024 року йому належить і суми згідно постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року. Враховуючи зазначену вище інформацію просив здійснити повний розрахунок усіх виплат, що належать йому на день звільнення у відповідності до законодавства, включаючи судові рішення, що набрали законної сили (а.с. 88-90).
Наказом ДП «АМПУ» від 21 березня 2024 року № 175-к звільнено ОСОБА_1 , провідного аналітика консолідованої інформації відділу аналізу та оцінки діяльності відокремлених підрозділів служби аналізу та управління ризиками апарату управління, за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Централізованій бухгалтерії апарату доручено провести з ОСОБА_1 повний розрахунок у відповідності з законодавством України, виплатити вихідну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків, відповідно до підпункту 3.2.3 пункт 3.2 Розділу III Колективного договору трудового колективу апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на 2016-2018 роки (зі змінами) та утримати грошову компенсацію за 1 календарний день щорічної відпустки. Підстава: заява ОСОБА_3 (а.с. 13,49).
Згідно повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, борг ДП «АМКУ» перед позивачем станом на початок березня 2024 року складав 12633,56 грн, на кінець цього місяця - 2842,76 грн, на початок квітня 2024 року - 2842,76 грн, відомості про наявність боргу на кінець цього місяця відсутні (а.с. 16, 50).
Зазначені вище документи (наказ про звільнення та повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні) були надіслані позивачу у обраний ним спосіб, а саме засобами мобільного зв'язку (а.с. 51,52).
Платіжними інструкціями від 01 квітня 2024 року підтверджується факт сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів в розмірі 417834,59 грн (призначення платежу- виплата за рішенням суду №521/17826/22, податки сплачено) та 91378,38 грн (виплата заробітної плати у зв'язку зі звільненням, податки сплачено 01 квітня 2024 року (а.с. 54,55). Згідно платіжної інструкції від 09 квітня 2024 року відповідач сплатив позивачу лікарняні в сумі 5374,10 грн (а.с. 56).
06 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача зі заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплатити перераховані суми середньої заробітної плати для оплати за час відпусток та тимчасової непрацездатності з урахуванням часу оплати вимушеного прогулу за рішенням суду виходячи із середньої заробітної плати, яка включається до розрахункового періоду (а.с. 16-20).
Згідно платіжних інструкцій від 07 травня 2024 року відповідач сплатив на користь позивача заробітну плату за травень 2024 року в розмірі 22757,06 грн, та заробітну плату за квітень 2024 року в розмірі 1118,44 грн (а.с. 58,59).
21 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив здійснити йому виплату середнього заробітку за весь час затримки (37 днів) по день фактичного розрахунку (а.с. 21-28).
Листом від 03 липня 2024 відповідач повідомив позивача про те, що 07 травня 2024 року на підставі його заяви від 06 травня 2024 року здійснено перерахунок середньої заробітної плати з урахуванням оплати часу вимушеного прогулу за судовими рішеннями у справі №521/17826/22 та невідкладно перераховано відповідні кошти (а.с. 57).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у день звільнення не працював, оскільки з 29 березня 2024 року по 02 квітня 2024 року знаходився на лікарняному, з вимогою про розрахунок звернувся 06 травня 2024 року, яка була задоволена наступного дня, тобто 07 травня 2024 року, тому суд дійшов висновку, що у такому випадку в розумінні положень ст. 116 КЗпП України відсутня затримка розрахунку при звільненні працівника, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц.
З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Отже, із загального правила про обов'язок роботодавця провести працівнику в день його звільнення виплату всіх сум, що йому належать, законодавець зробив виняток, зазначивши, що зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок у тому разі, якщо працівник в день звільнення не працював.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі N 127/22449/20 (провадження N 61-7769св21) зазначено, що: «виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ураховуючи зазначені положення законодавства України, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі N 682/3060/16-ц (провадження N 61-23170сво18)».
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , посилався на те, що станом на день його звільнення (01 квітня 2024 року) відповідач не у повному обсязі здійснив виплату всіх сум, що передбачені при звільненні, тоді як фактично повний розрахунок ДП «АМКУ» провело 07 травня 2025 року, у зв'язку з чим утворилася затримка з розрахунку тривалістю 37 днів, тому відповідач має сплатити на його користь грошові кошти в сумі 65330,53 грн з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків і зборів.
Відповідач, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, зазначає, що станом на день звільнення позивача, ОСОБА_1 не працював, оскільки з 29 березня 2024 року по 02 квітня 2024 року знаходився на лікарняному, після пред'явлення ним 06 травня 2024 року вимоги про розрахунок, вже наступного дня, тобто 07 травня 2025 року ДП «АМКУ» здійснено розрахунок з позивачем.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається також і на те, що 30 березня 2024 року, тобто до його звільнення, він звертався до ДП «АМКУ» із заявою, у якій серед іншого, просив здійснити повний розрахунок усіх виплат, що йому належать.
З матеріалів справи убачається, та не заперечується сторонами, що станом на день звільнення позивача (01 квітня 2024 року), ОСОБА_1 не працював, оскільки, починаючи з 29 березня 2024 року по 02 квітня 2024 року знаходився на лікарняному.
В день звільнення позивач, у обраний ним спосіб (засобами телефонного зв'язку), отримав від відповідача копію наказу про звільнення та повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, що також не заперечується сторонами.
Вимогу про розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать, як звільнений працівник, ОСОБА_1 , який станом на день звільнення не працював, пред'явив ДП «АМКУ» лише 06 травня 2025 року та вже наступного дня, тобто 07 травня 2025 року, вказані грошові кошти були виплачені позивачу, що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться у матеріалах справи, ця обставина скаржником не заперечується.
Врахувавши наведене, встановивши усі обставини справи та оцінивши відповідно до статті 89 ЦПК України надані учасниками справи докази, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що відповідач у порядку, передбаченого ч.1 ст. 116 КЗпПУ, здійснив розрахунок з позивачем, сплативши на користь останнього суму грошових коштів, не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Посилання скаржника на те, що до моменту його звільнення, а саме у заяві від 30 березня 2024 року він порушував питання про здійснення повного розрахунку, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку, визначальним є та обставина, що станом на день звільнення ОСОБА_1 не працював, відтак роботодавець мав виплатити на користь звільненого працівника всі суми, що йому належать, не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, як то передбачено ч.1 ст. 116 КЗпП України, що фактично було виконано ДП «АМКУ».
Наведене вище свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, з підстав заявлених позивачем.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова