Справа № 308/5256/25
26.11.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу з доповненнями ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. судового збору.
Відповідно до постанови суду, - 04.04.2025, о 18.05 год., в с. Холмок, вул. Свободи, 12, ОСОБА_1 керував скутером «SP150S-16», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вважає, що грубо порушені його права, передбачені ст. 268 КУпАП, так як не надали йому можливості зв'язатися з адвокатом та його дружиною, а він не мав на рахунку коштів для дзвінка. Стверджує, що відмова від проходження огляду не була добровільною, на цьому наполягали поліцейські; порушено процедуру відеофіксації: записи неповні та переривчасті, що порушує вимоги МВС і позбавляє його можливості довести свою позицію; після формального відсторонення, поліцейські дозволили ОСОБА_1 поїхати далі, цим визнали відсутність реальних ознак сп'яніння.
В доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що він є діючим військовослужбовцем, тому через виконання бойових завдань у зону активних бойових дій не має фізичної можливості бути присутнім на засіданні та просить врахувати, що протокол був складений на іншу особу, тобто особу не встановлено. Зазначає, що не перебував у стані сп'яніння, оскільки медичного висновку не надано, огляд не проводився у встановленому законом порядку, таким чином вважає, що доказова база ґрунтується лише на формальному рапорті, що не може вважатися достатнім доказом відповідно до вимог ст. 251 КУпАП. Стверджує, що його не було повідомлено належним чином про право на захисника, всупереч вимогам ст. 268 КУпАП та ст. 59 Конституції України. Зазначає, що дійсно керував транспортним засобом без шолома та без посвідчення водія категорії А1 і це стало формальною підставою для зупинки поліцією. Посилається на те, що він діяв в умовах крайньої необхідності, керуючись принципом пріоритету порятунку життя та здоров'я близької людини, оскільки прямував на допомогу своїй вагітній дружині ОСОБА_2 , яка перебувала на пізньому терміні вагітності і застрягла на дорозі у волонтерському автомобілі і спричиняла аварійну ситуацію. Вважає, що суддя першої інстанції не з'ясував, хто саме вчинив правопорушення, не перевірив його документи, не з'ясував мотивацію його дій, не дослідив надані докази, не викликав його для надання пояснень, не врахував обставин крайньої необхідності, його військовий статус, а лише формально підтримав версію поліції. Просить суд скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі за п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - у зв'язку з не доведенням участі особи у правопорушенні.
Будучи неодноразово належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги (шляхом надіслання тексту судової повістки про виклик до суду у додаток«Viber»), ОСОБА_1 на розгляд справи не з'явився.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 , враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги з доповненнями до неї, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. ст. 251, 252 КУпАП, зобов'язані з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом і правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Ці вимоги закону, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №290774 від 04.04.2025, вбачається, що 04.04.2025, о 18.05 год., в с. Холмок, вул. Свободи, 12, ОСОБА_1 керував скутером «SP150S-16», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 своїми підписами в протоколі підтвердив, що права та обов'язки йому роз'яснені, зі змістом протоколу ознайомлений, його копію отримав, що до протоколу внесені правильні дані щодо його особи, від надання пояснень по суті порушення відмовився згідно зі ст. 63 Конституції України.
Незважаючи на заперечення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4426583 від 04.04.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_1 поліцейським притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та піддано стягненню; направленням на огляд ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в заклад охорони здоров'я та актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 04.04.2025; рапортом поліцейського СРПП ВП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Бринько І. від 04.04.2025; наявними у матеріалах справи та дослідженим відеозаписами з нагрудної камери (відеореєстратора) поліцейського із місця події, що містяться на оптичному диску DVD+R, доданому до протоколу про адміністративне правопорушення.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, не з'ясував усі обставини справи, та ухвалив постанову з істотними порушеннями закону- є необґрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що протокол був складений на іншу особу, тобто особу не встановлено, так як у матеріалах справи зазначений паспорт серії, який йому не належить, не приймаються до уваги апеляційного суду, з огляду на те, що зазначене є нічим іншим як опискою.
При цьому апеляційний суд зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує, що дійсно в цей день він керував транспортним засобом без шолома та без посвідчення водія категорії А1 і це стало формальною підставою для зупинки поліцією, окрім того зазначена описка не впливає на кваліфікацію дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Доводи ОСОБА_1 про те, що його не було повідомлено належним чином про право на захисника, всупереч вимогам ст. 268 КУпАП та ст. 59 Конституції України, є безпідставними.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення, у ньому міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Також, ОСОБА_1 під час складення протоколу стосовно нього скористався своїм конституційним правом, яке передбачене ст. 63 Конституції України та відмовився надавати будь-які пояснення по суті порушення.
Крім того, відсутність захисника при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не свідчить про порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення не вирішується питання про його адміністративну відповідальність, а лише фіксується факт правопорушення, висновок щодо якого вправі зробити суд.
Щодо тверджень ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, так як він діяв в стані крайньої необхідності, оскільки прямував на допомогу своїй вагітній дружині ОСОБА_2 , яка перебувала на пізньому терміні вагітності і застрягла на дорозі у волонтерському автомобілі - не є переконливими, з огляду на таке.
Апеляційний суд не погоджується з доводами про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений можливості залучити тверезу особу, яка має посвідчення водія відповідної категорії, для керування транспортним засобом. Тоді б відпала і крайня необхідність у ОСОБА_1 сідати за кермо скутера з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду не встановлено та до апеляційній скарзі не додано.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 працівникам поліції не повідомляв, що їде на допомогу своїй вагітній дружині ОСОБА_2 , яка перебувала на пізньому терміні вагітності і застрягла на дорозі у волонтерському автомобілі, і не вказував, що діяв у стані крайньої необхідності, що має місце на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського.
Разом з тим, апеляційний суд констатує, що транспортний засіб - це джерело підвищеної небезпеки, а на водія покладається величезна відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя невизначеного кола учасників дорожнього руху та цілісність майна інших осіб. А тому посилання апелянта на те, що він діяв керуючись принципом пріоритету порятунку життя та здоров'я близької людини,є абсолютно непереконливими.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Тож, ОСОБА_1 , як і ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них - погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Відтак, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується й апеляційний суд.
Також апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_1 про те, що відмова від проходження огляду не була добровільною, на цьому наполягали поліцейські, оскількижодних заяв або клопотань, або інших пояснень ОСОБА_1 з приводу незаконних дій працівників поліції матеріали справи не містять, а незгода з діями працівників поліції була висловлена ним лише під час подачі апеляційної скарги, що можна розцінювати, як спосіб захисту останнього.
Інші доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення працівниками поліції складено з порушеннями ст. 256 КУпАП, нічим не підтверджуються. Всі матеріали справи зібрані працівниками поліції, які діяли в межах своїх повноважень, а протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1ст. 130 КУпАП щодо водія ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. Більш того, такі доводи не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення, оскільки не є такими, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п. 2.5 ПДР України, що покладають на водія обов'язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тому, доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 , як особи, що керувала транспортним засобом, від проходження огляду був причиною притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, докази здобуті працівниками поліції, згідно встановленого законом порядку і перевірені під час розгляду в суді апеляційної інстанції в своїй сукупності дають належні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, сумніву у їх достовірності, законності та належності у суду апеляційної інстанції не має.
У зв'язку з наведеним, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, є безпідставними та такими, що повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Всі інші доводи, наведені в апеляційній скарзі були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять.
Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб'єктивними, у зв'язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.
При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення та є способом його самозахисту.
Істотних порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки судді першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Судом першої інстанції були встановлені дійсні обставини справи, дана належна оцінка особі ОСОБА_1 , правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права та зроблено обґрунтований висновок про доведеність його вини у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накладене на ОСОБА_1 стягнення відповідає вимогам ст. 33 КУпАП, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень.
З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага