Справа № 946/2354/25
05 грудня 2025 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області
у складі:
головуючого судді - Балан М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Урсул Г.К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами
цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
до
ОСОБА_1
про
стягнення заборгованості за кредитним договором
Позивач, ТОВ «Споживчий центр» звернулось до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування поданого позову зазначено, що 24.05.2024 року, між TOB «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник), укладено Кредитний договір (оферти) № 24.05.2024-100000531. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 11000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 24.05.2024, строком на 210 днів.
Відповідно до заявка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року, Позичальнику надається Кредит на наступних умовах : - дата надання/видачі кредиту - 24.05.2024 року; - Сума Кредиту: 11000 грн. 00 коп.; - строк, на який надається Кредит - 210 днів з дати його надання; - дата повернення (виплати) кредиту - 19.12.2024 року.
24.05.2024 року ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 11000 грн., а отже акцептовано умови Договору. Позичальником під час укладення кредитного № 24.05.2024-100000531 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи ВапкID) Національного банку. Під час ідентифікації Позичальника - ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року, станом на 19.12.2024 року утворила заборгованість у розмірі 41 800, 00 гривень, яка складається з: - 11000, 00 заборгованість по тілу кредиту; - 23100, 00 гривень, заборгованість по процентам; - 2200, 00 гривень, заборгованість по комісії; - 5500, 00 гривень, заборгованість по неустойці.
На підставі вищевикладеного, представник позивача просить суд:
- стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року в розмірі 41800, 00 гривень;
- судові витрати по справі.
Ухвалою судді Кілійського районного суду Одеської області від 23.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони.
25.06.2025 року від представника відповідача по справі - адвоката Ошаріна Даніїла Сергійовича надійшов відзив по справі, в якому зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). В абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У своїй заяві до суду представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Заявляючи вимогу про стягнення кредитної заборгованості, стороною позивача не надано доказів на підтвердження її існування, тобто до позову не долучено розрахунок заборгованості та виписку з особового рахунку відповідачки. При цьому, за відсутності розрахунку заборгованості за договором позики, суд позбавлений можливості перевірити інформацію, щодо існування боргу, оцінити в сукупності та взаємозв'язку проведений розрахунок, у разі його долучення до позову, з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року за №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідачки за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року у справі за №200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі за №554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі за №204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі за №209/3046/20, від 26.10.2022 року у справі за №333/5483/20. Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі за №61-28582ск18. Зазначене призводить до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальниці перед ТОВ «Споживчий центр» та дійсний розмір такої заборгованості, у разі її наявності. Отже, позивачем не доведено вимог, заявлених в позові, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком (ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України), а тому підстави для задоволення позову - відсутні. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 року, справа за №755/18920/18.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову.
30.06.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що відповідно до реєстраційної картки вхідного документу в системі ЄСІТС дана ухвала була надіслана 24.05.2025 року, в той час як відзив було надіслано 25.06.2025 року, тобто через 33 днів, з дня надходження ухвали. Окрім того, відповідачем не було вчинено жодних процесуальних дій, передбачених статтею 127 ЦПК України, для поновлення пропущених строків, передбачених ухвалою суду від 23 травня 2025. Відповідно до чинного законодавства України, автоматичне поновлення процесуальних строків у зв'язку з «ознайомленням представником відповідача з матеріалами справи» не передбачене. Враховуючи вищевикладене, відповідачем не було дотримано процесуальних строків для подачі відзиву на позовну заяву. Разом з тим, як вбачається з копії сторінки веб-сайту «track.ukrposhta.ua» відповідач особисто отримав позовну заяву з додатками від позивача з номером реєстрованого поштового відправлення 0505279877076 - 03.04.2025 року. Відповідач не подав заяви про продовження строку на подання відзиву впродовж 15-ти днів. Відтак, як правові, так і фактичні підстави для поновлення строку для подання відзиву відсутні.
У постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20. Відтак, відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору.
Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0988562235. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 24.05.2024. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Квитанцією №2466439334 від 24.05.2024р., яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Liqpay; що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору Відповідач не заявляла.
На підставі вищевикладеного, представник позивача просив суд, позов задовольнити у повному обсязі.
04.08.2025 року та 08.09.2025 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що позивач в якості обґрунтування своїх вимог надає копію пропозиції про укладання Кредитного договору від 24.05.2024 року (далі - Пропозиція) та заявку на отримання кредиту (далі - Заявка). Наведене, на думку позивача свідчить про укладання між сторонами кредитного договору в письмовій формі. Однак, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт укладення саме цього договору на зазначених умовах, а також те, що ОСОБА_1 ознайомилася з усіма умовами договору та надала свою згоду на них, зокрема шляхом особистого підписання електронно-цифровим підписом через одноразовий ідентифікатор, адже про наведені позивачем проценти за користування кредитом, розміру комісії та неустойки, відповідач дізналась лише з позовної заяви. При цьому, Відповідачу не було надано жодного документу в письмовій формі та навіть копії Заявки на отримання кредиту, що унеможливлюють перевірити на які саме істотні умови договору кредитування (в тому числі відсотки за користування, комісії, строк повернення) нібито погодилась Відповідач. Відповідно до процесуального законодавства, обов'язок доведення факту укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань покладається на позивача. Отже, саме позивача повинен довести, що конкретні умови договору були зрозумілі та погоджені споживачем на момент його укладення. Проте, Позивачем не надано й доказів, що підтверджують здійснення електронного цифрового підпису ОСОБА_1 на документі, який би містив саме ті умови, на які посилається Позивач, зокрема не надано протоколу формування електронного підпису, витягу з реєстру кваліфікованих електронних довірчих послуг, або будь-яких інших документів, які б підтверджували належне застосування та підписання Пропозиції Відповідачем. Особисте зазначення Позивачем на сторінках Пропозиції та Заявки про підписання Позичальником такого договору - не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи та не може бути належним підтвердженням укладення Договору між сторонами.
Отже, хоча електронні договори є дійсними і не можуть бути визнані недійсними виключно через їх електронну форму, укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора в особистому кабінеті на веб- сайті вимагає належного доказування з боку Кредитодавця.
При цьому, Позивач посилається на п.1.2 Договору факторингу, де сторони між собою погодили, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржника відбувається з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Між тим, Відповідач не отримувала від Позивача повідомлення про заміну кредитора, відтак у відповідності до ст. 1082 ЦК України, Боржник не зобов'язаний здійснити платіж факторові, тому ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем у справі.
Позивач стверджує, що Відповідачу надано кредит у розмірі 12000 гривень з процентною ставкою 2,5% за один день користування кредитом. Загальну суму яку просить стягнути позивач становить 30000 гривень. (12000 грн. - тіло боргу, 18000 грн. - нараховані проценти). Однак, Позивачем не надано детального розрахунку заявленої заборгованості. Позивач лише наводить загальні суми за кожною складовою, не надаючи методології нарахування, періодів, за які здійснено нарахування, та підтвердження отриманих платежів. Відсутність такого розрахунку є суттєвим процесуальним та матеріальним порушенням. Лише зазначення заборгованості, на який посилається позивач у позові, не є первинним документом, що підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві. Отже, відсутність деталізації розрахунку заборгованості унеможливлює перевірку судом та відповідачем правильності нарахувань, що суперечить принципам змагальності сторін та об'єктивності судового розгляду.
Таким чином умови кредитного договору №49053-02/2024 від 01.03.2024 р. є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін кредитного договору, оскільки Позивач має більшу вигоду та заінтересованість у неналежному виконанні кредитного договору ніж у виконанні. Також такі дії Позивача приносять шкоду Відповідачу, оскільки Позивач намагається накласти досить великий фінансовий тягар на Відповідача.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З досліджених доказів суд встановив наступні фактичні обставини:
24.05.2024 року, між TOB «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник), укладено Кредитний договір (оферти) № 24.05.2024-100000531. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 11000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 24.05.2024, строком на 210 днів.
Відповідно до заявка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року, Позичальнику надається Кредит на наступних умовах : - дата надання/видачі кредиту - 24.05.2024 року; - Сума Кредиту: 11000 грн. 00 коп.; - строк, на який надається Кредит - 210 днів з дати його надання; - дата повернення (виплати) кредиту - 19.12.2024 року.
Згідно п. 3.1. За цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Пунктом 4.1. Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-9422.
Згідно п. 4.3. Днем надання Кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця.
Відповідно до п. 6.1. Позичальник зобов'язується використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій. І
Відповідно до п. 9.1. У разі несплати Кредиту та/або Процентів та/або Комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов'язань по погашенню Кредиту та/ або Процентів та/або Комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених Договором. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми Кредиту та/або несплати нарахованих Процентів та/або Комісії до Позичальника може бути застосована неустойка згідно п.7.6. кредитного договору. Також Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу Кредитодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у Заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
Як вбачається з квитанції № 2466439334 від 24.05.2024 року, були перераховані кошти в розмірі 11000, 00 гривень за договором кредиту № 24.05.2024-100000531.
В обгрунтовання підтвердження звернення відповідача до позивача з метою укладення кредитного договору, представником позивача надано роздруківку анкети позичальника, в якій зазначені паспортні дані відповідача, місце проживання, ідентифікаційний номер, номер особистого електронного платіжного засобу.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року, станом на 19.12.2024 року утворила заборгованість у розмірі 41 800, 00 гривень, яка складається з: - 11000, 00 заборгованість по тілу кредиту; - 23100, 00 гривень, заборгованість по процентам; - 2200, 00 гривень, заборгованість по комісії; - 5500, 00 гривень, заборгованість по неустойці.
При ухваленні рішення судом застосовано наступні норми права:
Згідно п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексуУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексуУкраїни якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексуУкраїни зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, статтею 204 Цивільного кодексуУкраїни встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення неустойки за невиконання кредитного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 р.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тому вимога в частині стягнення неустойки та комісії з ОСОБА_1 за кредитним договором підлягає відмові.
Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення заборгованості за відсотками за невиконання кредитного договору № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 р.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором становить 11000 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 23000 грн., тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 23000 гривень до 15000 грн.
Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку суд дійшов висновку що з відповідача має бути стягнуто 26000 гривень за Кредитним Договором № 24.05.2024-100000531 від 24.05.2024 року та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1506, 76 грн.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони по справі, як на підстави своїх вимог, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.
Судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 611, 624, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 4,18, 19, 76-81, 95, 141, 206, 211, 247, 258-259, 263-265, 288, 289 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а), - 26000,00 гривень заборгованості за кредитним договором та 1506, 76 гривень судових витрат, всього 27506, 76 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан