Справа № 314/894/24
Провадження № 2/314/109/2025
(повне)
04.12.2025 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Капітонова Є.М.,
секретар судового засідання Дерко В.Р.,
розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
за участю
представника позивача ОСОБА_3 ,
представник відповідача ОСОБА_4 ,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який був батьком ОСОБА_6 , яка на час смерті батька була малолітньою.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1 , який належав померлому на праві власності. Право власності підтверджується договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 03.03.1980 року.
Позивач посилається що, статтею 6 Сімейного кодексу України, встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 31 ЦК України).
На час смерті батька ОСОБА_6 була малолітньою.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦКУ) у зв'язку з чим ОСОБА_6 прийняла спадщину.
В матеріалів інвентаризаційної справи стало відомо, що 27.02.2002 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом АЕР 3 115556 відповідно до якого спадкоєцями житлового будинку АДРЕСА_1 , який за життя належав ОСОБА_5 є ОСОБА_7 (дружина) та ОСОБА_8 (донька) в рівних долях.
Після чого, 13.07.2002 року було укладено договір між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про купівлю вказаного будинку.
На час укладення вищевказаного договору ОСОБА_6 була неповнолітньою, а її мати ОСОБА_7 була позбавлена батьківських прав на підставі судового рішення Вільнянського районного суду № 2-84398 від 10.11.1998 року.
Водночас, на дату укладення договору за яким ОСОБА_2 набув права власності на будинок (12.04.2003) ОСОБА_6 мала статус дитини позбавленої батьківського піклування та навчалась в ГЗ «Матвіївська школа - інтерната для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків Запорізької області» ЗОР, яку закінчила у 2004 році. Опікуном було призначено директора школи ОСОБА_11 .
З урахуванням зазначеного, позивач в позові просить витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в межах якого сформовано заяву про застосування строків позовної давності, де в задоволенні позову просить відмовити обґрунтовуючи відзив, зокрема добросовісністю набуття відповідачем права власності на спірне майно.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом АЕР 3 115556 ОСОБА_5 є ОСОБА_7 (дружина) та ОСОБА_8 (донька) набули право власності в рівних долях (1/2 частки), житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (а.с.39-40, Т.1).
13.07.2002 року було укладено договір між ОСОБА_9 , (діяла від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на підставі рішення №78 Вільнянської міської ради від 26.05.2002) та ОСОБА_10 про купівлю вказаного будинку (а.с.41-42, Т.1).
26.03.2003 року відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , відповідач набув право власності на спірне майно.
На час укладення вищевказаних договорів ОСОБА_6 була неповнолітньою, а її мати ОСОБА_7 була позбавлена батьківських прав на підставі судового рішення Вільнянського районного суду № 2-84398 від 10.11.1998 року.
Відповідно до ст.128 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції на час виникнення правовідносин) опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка і піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.
За визначенням ст.136 Кодексу про шлюб та сім'ю України якщо у особи, над якою встановлена опіка чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном встановлюється органами опіки і піклування за місцем знаходження майна.
Опіка над майном може також встановлюватись в інших окремо передбачених законом випадках.
Згідно зі ст.48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час виникнення правовідносин) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до ст.144 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час виникнення правовідносин) власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.
За наслідками дослідження доказів за матеріалами цивільної справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не був стороною угоди від 13.07.2002, а отже вирішувати питання та надавати оцінку угоді в контексті дефініцій визначених ст.41,48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час виникнення правовідносин) суд не має повноважень, у зв'язку з поданням позову до відповідача, який не був стороною угоди, а отже відповідно ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.
Крім того, позивач в обґрунтування позову посилається на застосування інституту цивільного права - нікчемності правочинів, що на переконання суду є помилковим, та відповідно неналежним способом захисту.
Так, відповідно до ч.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року (Постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 № 336/6023/20 (61-11523сво23).
Об'єднана палата в вищезазначеній зазначає що:
вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини вчинені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 205/1783/20 (провадження № 61-480св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2023 року в справі № 203/4638/20 (провадження № 61-4402ск23));
Цивільний кодекс Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили аж у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21)).
Підстава недійсності правочину має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року в справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19)).
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та відмову в його задоволенні.
Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Постанови КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 19/49-10, посилання http://reyestr.court.gov.ua/Review/89183088.
Отже, з урахуванням зазначеного суд не вирішує питання застосування строків позовної давності, наслідків спливу строку позовної давності, як самостійної підстави для відмови у позові.
Відносно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
В межах розгляду цивільної справи відповідачем доведено підстави та обсяг понесених судових витрат в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп., а саме Актом приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 28.03.2024 за №57, платіжними інструкціями та інформацією про наявність рахунку (а.с.250-254, Т.1).
З боку позивача жодних заперечень відносно розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача до суду не надходило.
З урахуванням зазначеного, суд, керуючись ст.141 ЦПК України, приходить до висновку про покладення витрат відповідача на професійну правничу допомогу на позивача.
Питання застосування заходів забезпечення позову суд вирішує в порядку визначеному ст.158 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 141, 158, 263 - 265, 268, 273, 293, 294 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп.
Заходи забезпечення позову - заборонити суб'єктам державної реєстрації прав речових прав на нерухоме майно за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у тому числі, але не виключно виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям проводити/вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності, інших речових прав (окрім обтяжень) щодо об'єкта нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно -335013, застосовані Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.03.2024 (справа № 314/894/24; провадження № 2-з/314/5/2024) скасувати.
В порядку визначеному ч.10 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішення суду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
День складення повного судового рішення - 04.12.2025.
Суддя Євген Миколайович Капітонов
04.12.2025