Справа № 320/17063/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Сас Є.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просив (з урахуванням уточнення позовних вимог):
1. Визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремих його положень, а саме:
- визнати протиправними вручення мобілізаційного розпорядження до ЗСУ та скасувати його, оскільки на момент видачі даного мобілізаційного розпорядження позивач перебував на військовій службі в навчальному підрозділі Національної академії Служби безпеки України відповідно до абзацу 4 пункту 6 статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ зі змінами), який здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов'язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни;
2. Визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, а саме:
- визнати рішення щодо відмови у наданні відстрочки протиправною, оскільки відповідно до Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», в редакції до 11.04.2024 року, позивач мав право на відстрочку та поновити його право на подання документів на відстрочку;
3. Визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, а саме:
- визнати, що вилучення тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 було незаконним та здійснено з порушеннями та прошу суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути військово-обліковий документ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року повернуто позовну заяву, особі яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 , відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України.
Приймаючи рішення про повернення позивачу позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, у суду відсутні підстави для його поновлення.
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 , залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Підставою залишення позовної заяви без руху судом першої інстанції зазначено, що позивачу необхідно:
- уточнити позовні вимоги та/або викласти обставини протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача;
- подати заяву про поновлення строку звернення до суду, із зазначенням поважних причин пропуску строку та доказів на їх підтвердження.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року, через підсистему «Електронний суд» 28.04.2025 року, від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків та заява про поновлення процесуального строку (а.с.9-12).
Щодо пропущеного строку для звернення до суду позивач вказує про відсутність у позивача відповідної спеціалізованої освіти та практичного досвіду в адміністративному судочинстві, тому з нормою частини 2 статті 122 КАС України про встановлення шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів останній не був ознайомлений.
Також, позивач повідомив, що звернувся за захистом своїх прав, свобод та інтересів лише через рік після вчинення представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправних дій, на думку позивача, оскільки позивач сподівався, що йому повернуть військово-облікові документи або видадуть новий військово-обліковий документ.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначив, що 18.02.2025 звертався до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправним рішення щодо мобілізації, за адресою АДРЕСА_1 . Проте, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року по справі № 320/7866/25 позовну заяву ОСОБА_1 було повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
На думку позивача, зазначені обставини є поважними для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, суд апеляційної інстанції доходить висновку про пропуск строку позивачем позовних вимог в частині:
- визнати протиправними вручення мобілізаційного розпорядження до ЗСУ та скасувати його, оскільки на момент видачі даного мобілізаційного розпорядження позивач перебував на військовій службі в навчальному підрозділі Національної академії Служби безпеки України відповідно до абзацу 4 пункту 6 статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ зі змінами), який здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов'язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни;
- визнати рішення щодо відмови у наданні відстрочки протиправною, оскільки відповідно до Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», в редакції до 11.04.2024 року, позивач мав право на відстрочку та поновити його право на подання документів на відстрочку.
Вказані обставини пропуску строку звернення позивача з даним позовом до суду не спростовано останнім, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Частина 1 статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративною суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, під поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині позовних вимог про визнання протиправними вручення мобілізаційного розпорядження до ЗСУ та скасувати його, та визнання рішення щодо відмови у наданні відстрочки протиправною.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У свою чергу, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
У розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що наведені неї обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку для звернення з даним позовом до суду є неповажними, що не може бути поважною причиною для поновлення строку, відповідно до норм адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначені правові положення та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у суду першої інстанції були законні підстави для повернення позовної заяви позивача в частині позовних вимог про визнання протиправними вручення ОСОБА_1 мобілізаційного розпорядження до ЗСУ та скасувати його, та визнання рішення щодо відмови у наданні відстрочки протиправною.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.
Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, про визнання протиправними вручення позивачу мобілізаційного розпорядження до ЗСУ та скасувати його, та визнання рішення щодо відмови у наданні відстрочки протиправною, оскільки підстави, на які посилається апелянт, для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування строку звернення в частині позовних вимог про визнання бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, а саме: визнати, що вилучення тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 було незаконним та здійснено з порушеннями та зобов'язання відповідача повернути військово-обліковий документ ОСОБА_1 .
Так, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додано численні звернення до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 для врегулювання спірних правовідносин позасудовим шляхом.
Проте, під час розгляду даної справи, судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки діям відповідача, які носять триваючий характер, а саме: вилучення у ОСОБА_1 тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказана позовна вимога була заявлена без пропущення строків, встановлених законодавством для оскарження дій суб'єктів владних повноважень, які носять триваючий характер, а тому адміністративний позов із такою позовною вимогою не підлягав поверненню.
Отже, судом першої інстанції не надано правову оцінку та не ухвалено рішення щодо однієї із позовних вимог, а саме: про вилучення у ОСОБА_1 тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є підставою для скасування в цій частині ухвали Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року про повернення позовної заяви та направлення в цій частині на продовження розгляду.
Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладені обставини, за наслідком розгляду апеляційної скарги, враховуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності визначених ч.2 ст.123 КАС України підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог про вилучення у ОСОБА_1 тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно доводи апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм права є частково обґрунтованими, а тому оскаржувана ухвала підлягає частковому скасуванню.
У зв'язку з вищезазначеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - частковому скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись ст.ст. 169, 242, 308, 310, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про вилучення у ОСОБА_1 тимчасового військово-облікового документу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
О.М. Оксененко
Повний текст виготовлено 03.12.2025 року