Справа № 580/4764/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати за період з 01 липня 2021 року ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ) та відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 та відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати щомісячно ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішень від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії, виходячи з розміру вісім мінімальних пенсій за віком, однак відповідач протиправно відмовив у такому перерахунку.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за період з 01.07.2021 до 29.10.2024 залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу про залишення без розгляду частини позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції припустився помилкового тлумачення щодо застосування в даній категорії справ положень статті 268 ЦК України, та не надав будь-якої оцінки щодо положенням частини першої статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», і не спромігся надати будь-яку оцінку, що призвело до прийняття незаконного рішення, яке не узгоджується з основними засадами законодавства України в частині вішкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
17 березня 2025 року позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії в розмірі вісім мінімальних пенсій за віком на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням рішень Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 і від 07 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024.
Листом від 14.04.2025 № 3882-3135/Н-02/8-2300/25 пенсійним органом проінформовано, що із 01.07.2021 набрали чинності положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX, згідно з якими розмір пенсії по інвалідності 2 групи, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим за 4800,00 грн. Отже, на думку пенсійного фонду, чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема по 2 групі інвалідності, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Залишаючи позовні вимоги в частині без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки саме з 07 квітня 2021 року у позивачки виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення в суд, втім остання звернулась до суду лише 17 березня 2025 року, тому наявні підстави для залишення позовних вимог без розгляду за період з 01.07.2021 до 29.10.2024.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У даному випадку, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Слід наголосити на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись 17 березня 2025 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у період з 01.07.2021 розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем не у відповідності до вимог чинного законодавства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від від 14.04.2025 № 3882-3135/Н-02/8-2300/25 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 3 роки після отримання пенсії за липень 2021 року.
Аналогічна правова позиція була висловлена Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Апелянт вважає строк звернення не пропущеним та зазначає, що цій категорії справ процесуальні правовідносини, що їх передбачено ст. 122 КАС України, мають застосовуватися з врахуванням норм матеріального права, зокрема норм пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України (на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи, строк звернення до суду (позовна давність) не поширюється.
Крім того, позиція скаржника грунтується на тому, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди.
Разом з тим, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.04.2022 у справі № 540/5397/21 слід дійти до висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати саме з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
З огляду на викладене, саме з 07 квітня 2021 року у позивачки виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення в суд.
У даному випадку, вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом та вимоги щодо перерахунку пенсії є різними за своєю правовою природою, у зв'язку із чим на спірні правовідносини не можуть бути поширені положення ст. 268 ЦК України.
Крім того, апелянт посилається на статтю 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 № 39/95-ВР, якою встановлено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
Разом з тим, враховуючи, що предметом даного позову є перерахунок та виплата додаткової пенсії передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тоді як наведена норма Закону №39/95-ВР регулює відносини, пов'язані з відшкодуванням ядерної шкоди, у зв'язку з чим такі положення не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду лише 30 квітня 2025 року, тому позовні вимоги з огляду на застосування шестимісячного строку звернення до суду підлягають задоволенню тільки з 30 жовтня 2024 року.
У свою чергу, позовні вимоги за період саме з 01 липня 2021 року по 29 жовтня 2024 року включно заявлені позивачем з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення, тому за цей період позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко