Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/6288/25
Провадження № 1-кп/650/981/25
про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
04 грудня 2025 року селище Велика Олександрівка
Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Велика Олександрівка клопотання заступника начальника відділу протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 62024080200000960 від 25.06.2024 року, про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Попівка Конотопського району Сумської області, українця, громадянина України, має професійно-технічну освіту, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на час вчинення кримінального правопорушення - розвідника-навідника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , матроса,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Заступник начальника відділу протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням, про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 по кримінальному провадженню № 62024080200000960 від 25.06.2024 року, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_5 , обвинувачується в тому, що будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, матрос ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, забезпечувати додержання особовим складом відділення військової дисципліни, вживати заходів для запобігання вчиненню правопорушень військовослужбовцями відділення, постійно працювати над удосконаленням особистого стилю роботи, бути взірцем для особового складу відділення щодо виконання службових обов'язків, виховувати поважне ставлення особового складу відділення до військової служби та свого військового фаху, розвивати в них патріотичні почуття та моральну готовність до захисту держави.
Разом з цим, матрос ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, матрос ОСОБА_5 , проходячи військову службу за мобілізацією, будучи забезпеченим речовим, грошовим, продовольчим та іншими видами забезпечення, 27 травня 2024 року вирішив тимчасово ухилитися від військової служби та самовільно залишити місце служби, мотивуючи свої дії особистими обставинами, не пов'язаними із проходженням військової служби.
Реалізуючи свій злочинний умисел, матрос ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, 27 травня 2024 року самовільно залишив місце служби, а саме позиції підрозділу військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , та, як наслідок, ухилився від проходження військової служби на період більше трьох діб.
06 листопада 2024 року матрос ОСОБА_5 прибув до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі.
Таким чином, в період з 27 травня 2024 року по 06 листопада 2024 року, тобто понад три доби, матрос ОСОБА_5 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. При цьому, матрос ОСОБА_5 документів, підтверджуючих поважність та законність відсутності на військовій службі, до військової частини не надавав.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
06.11.2024 матросу ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
07 жовтня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 05 грудня 2025 включно.
Вина ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними досудовим розслідуванням доказами:
- повідомленням військової частини НОМЕР_1 про виявлення кримінального правопорушення від 10.06.2024;
- висновком службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем від 01.06.2024;
- показаннями свідка ОСОБА_6 від 10.12.2024;
- показаннями свідка ОСОБА_7 від 10.12.2024;
- показаннями свідка ОСОБА_8 від 10.12.2024;
- іншими матеріалами вказаного кримінального провадження, які у своїй сукупності узгоджуються між собою та обґрунтовують повідомлену підозру ОСОБА_5 .
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити, вказавши, що на даний час ризики передбачені ст. 177 КПК України об'єктивно наявні та не зменшились, продовжують мати місце, а відтак виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого.
У судовому засідання обвинувачений, захисник, не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши прокурора, думку обвинуваченого, захисника, дослідивши додані до клопотання матеріали, суд вважає, що воно підлягає задоволенню із наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 131, 177 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження, метою застосування якого є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою звернення до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є раніше заявлені ризики, передбачені у статті 177 КПК України, які до цього часу продовжують існувати та не зменшились і не втратили своєї актуальності (п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України).
Підставою звернення до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ризики, передбачені у статті 177 КПК України.
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і передбачене покарання за його вчинення, умисно ухилявся від явки до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді та переховувався від органів досудового розслідування та суду, чим може в подальшому перешкоджати встановленню істини по справі. Про вказані наміри ОСОБА_5 , вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх грубе порушення, вчинивши військовий злочин, а саме вчинивши самовільне залишення місце служби в умовах воєнного стану.
Зазначені обставини свідчать про необхідність його ізоляції, задля припинення можливості переховуватися від суду і слідства та перешкоджати виконанню процесуальних рішень, що є вагомою підставою вважати, що єдиним дієвим у даному випадку запобіжним заходом для ОСОБА_5 буде саме тримання під вартою.
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показаннями інших осіб, у тому числі військовослужбовцями його підрозділу, які визнані свідками у справі або іншими підозрюваними, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема, перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі тощо.
Поряд з цим, обвинувачений ОСОБА_5 враховуючи попереднє знайомство, спільне проходження служби в лавах Збройних Сил України, шляхом вмовлянь, підкупу, погроз, іншим чином може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні із числа військовослужбовців, маючи на меті примусити їх до відмови від надання показів, дачі завідомо неправдивих показів при наступних допитах в якості свідків, у тому числі в суді, проведенні з ними інших слідчих дій, безпідставному наданні показів на користь підозрюваного. Дані обставини можуть перешкодити встановленню істини під час досудового розслідування та судового слідства;
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_5 вчинив військовий злочин в умовах воєнного стану, що може свідчити про відсутність у останнього бажання підкорятися наказам командування та проходження подальшої служби у Збройних силах України, що як наслідок може призвести до вчинення ним нових військових злочинів або продовжувати вчиняти інші подібні злочини.
Суд вважає, що зазначені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які стали підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 на даному етапі провадження не зменшились та продовжують існувати.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється суддею за правилами цієї статті.
У справі «Яблонський проти Польщі» №33492/96, пункт 83 від 21.12.2000 Суд зауважує, що відповідно до пункту 3 статті 5 органи влади, приймаючи рішення про те, чи слід звільняти чи затримувати особу, зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення його появи на суді. Дійсно, ця стаття передбачає не лише право на «судовий розгляд упродовж розумного строку або звільнення до розгляду», але також передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями його явки до суду».
При цьому, відповідно до практики ЄСПЛ у справах «Штепа проти України» від 24.10.2019 за заявою № 16349/17, «Войкін проти України» від 27.03.2018 за заявою № 47889/08, в ухвалі про неприйнятність « ОСОБА_9 проти України» від 05.07.2018 повторне зазначення в ухвалі тих самих ризиків з обгрунтуванням продовження їх існування не становитиме порушення права на свободу та особисту недоторканність.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Виходячи із вищезазначеного, з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого, уникнення настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились, а також з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, строк застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає продовженню.
Вирішуючи питання про розмір застави суд дійшов таких висновків.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти заставодавця у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.
Суд враховує всі підстави та обставини, передбачені статтею 178 КПК України, а саме відомості про особу та наявні докази, про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачених статтею 177, 178 КПК України, згідно з якими суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та визначає достатній розмір застави щодо обвинуваченого у розмірі 80 прожиткових мінімумів працездатних осіб. Ця сума, з урахуванням майнового стану обвинуваченого, не є явно непомірною для нього. В той же час вона є значною та цілком здатною забезпечити виконання належної процесуальної поведінки з боку обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розміром застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, є вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застава в меншому розмірі не здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
У разі внесення застави, ураховуючи вищевикладене, є підстави покладання на обвинуваченого наступних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України: не відлучатись із населеного пункту, місця служби де військовослужбовець проходить військову службу без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (місця проходження служби); утримання від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою.
Враховуючи те, що строк дії ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07.10.2025 року закінчується 05.12.2025 року, ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу продовжують існувати, що виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні чи вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились. Суд дійшов висновку, що вищеперераховані обставини, дають достатні підстави вважати, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створити необхідні умови для встановлення істини у вказаній кримінальній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 183, 194, 197, 199, 314-316 КПК України, суд,
Клопотання заступника начальника відділу протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 62024080200000960 від 25.06.2024 року, про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080200000960 від 25.06.2024 року відносно ОСОБА_5 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, строком на 60 днів, тобто до 01 лютого 2026 року включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 , заставу - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у вказаному розмірі, протягом строку дії ухвали.
При внесенні визначеної судом суми застави, обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави, на обвинуваченого покласти такі обов'язки:
1) не відлучатись із населеного пункту, місця служби де військовослужбовець проходить військову службу без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (місця проходження служби);
3) утримання від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
4) прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою.
З моменту звільнення з-під варти у разі внесення застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі якщо він не з'явиться за викликом до суду без поважних причин, або порушить інші покладені на нього обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Копію ухвали для її виконання направити начальнику Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор», прокурору - для відома.
Копію ухвали вручити обвинуваченому для відома.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом п'ять днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала, яка набрала законної сили, обов'язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Суддя ОСОБА_10