Провадження № 22-ц/803/9808/25 Справа № 209/5778/25 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
26 листопада 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Служба у справах дітей Кам'янської міської ради про визнання батьківства
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 21 серпня 2025 року,-
30 липня 2025 року до Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Служба у справах дітей Кам'янської міської ради про визнання батьківства, відповідно до якої просить ухвалити рішення, яким встановити факт батьківства та внести відповідні зміни до актового запису ДРАЦС (а.с. 1-4).
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 21 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Служба у справах дітей Кам'янської міської ради про визнання батьківства - визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала (а.с. 30-32).
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив, ухвалу суду першої інстанції скасувати, та направити справу до Дніпровського районного суду м. Кам'янського для продовження розгляду (а.с.35-37).
Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу судді першої інстанції без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 31 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, та надано позивачеві строк - десять днів з дня отримання ухвали суду, для виправлення недоліків позовної заяви шляхом оформлення її належним чином відповідно до мотивувальної частини цієї ухвали.
04 серпня 2025 року на виконання вимог вищевказаної ухвали суду першої інстанції, позивач через підсистему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої, зазначив, що станом на дату народження ОСОБА_2 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не перебувала у зареєстрованому шлюбі. Факт реєстрації дитини на підставі ст. 135 СК України може підтвердити третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). До Дніпровського районного суду м. Кам'янського позивач звернувся за наполегливою рекомендацією посадових осіб органів відділу ДРАЦС за результатом усної консультації, отриманої в приміщенні зазначеного відділу. Крім того, ОСОБА_1 (відповідач, інші відомості про нього, які б могли ідентифікувати його, невідомі позивачу) ймовірно внесений до актового запису про народження ОСОБА_2 помилково, а всі інші учасники цивільної справи (позивач, треті особи, дитина) відносяться до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Кам'янського. У зв'язку з чим, позов про визнання батьківства, відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України, може пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Повертаючи позовну заяву на підставі ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ухвали від 31 липня 2025 року не усунуті в строк, встановлений судом, а саме позивачем не надано суду доказів на підтвердження внесення запису про батька дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України та відсутність підстав про належність даної справи до підсудності Дніпровського районного суду міста Кам'янського.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, згідно зі ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Положеннями статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.
Так, згідно із ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Відповідно до ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно із ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 СК України, відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України). Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України.
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21).
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви та вирішенні питання судом про відкриття провадження у справі позивач не подав доказів того, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.
15 вересня 2025 року до Дніпровського апеляційного суду через підсистему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Однак, на момент повернення позовної заяви, а саме 21 серпня 2025 року, наданий позивачем доказ не досліджувався судом першої інстанції, оскільки був відсутній в матеріалах справи, тому не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Враховуючи викладене, оскільки позивач не виконав вимоги ухвали судді від 31 липня 2025 року в повному обсязі, суддя першої інстанції прийшов до висновку, що подана позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, оскільки не усунуті в повному обсязі недоліки, що зазначені в ухвалі про залишення позову без руху.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що, згідно з ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 21 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Судді: