Провадження № 22-ц/803/7599/25 Справа № 199/2975/25 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
26 листопада 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунвоої О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2025 року, -
07.03. 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що 21.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №114113 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума кредиту: 1 500,00 грн.; дата надання кредиту: 21.02.2020; строк кредиту: 16 днів; стандартна процентна ставка: 2 % в день або 730% річних. 28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 . Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №114113 від 21.02.2020, станом на 04.12.2024 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 7 410,00 грн., з яких: 1 500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 5 910,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами. У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №114113 від 21.02.2020, а також судові витрати по справі (а.с.1-10).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволенні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №114113 від 21.02.2020 в сумі 7 410 грн. 00 коп., з яких: 1 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 910,00 грн. - заборгованість за процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп., а всього 7 422 грн. 40 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовлено (а.с.66-68).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 73-76).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №114113 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надало позичальнику кредит в розмірі 1 500,00 грн., строком на 16 днів (але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором), а відповідач зобов'язалася його повернути в строк та на умовах, передбачених у договорі.
У п. 1.3 кредитного договору №114113 від 21.02.2020 сторони погодили, що за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (проценти) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно п. 2.3 кредитного договору №114113 від 21.02.2020 обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Кредитний договір №114113 від 21.02.2020 укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL1432.
Факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача у розмірі 1 500,00 грн. підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 10.01.2025 за вих. № 631/01.
28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №114113 від 21.02.2020 на суму 7 410,00 грн., з яких: 1 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 910,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що що відповідачка не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість підлягає стягненню з неї на користь позивача.
Проте колегія суддів не повністю погоджується із такими висновками з огляду на таке.
Так, відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України).
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.
Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Як встановлено матеріалами справи, позичальниця ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL1432, зазначивши номер особистого електронного платіжного засобу, тобто НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк єбанківською таємницею.
Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність'банківською таємницею,зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.
Пунктом 64 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року №164, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Отже, відповідачкою при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Крім того, згідно з нормами ст.46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердилися, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.
На підтвердження виконання Товариством п. 2.4 Кредитного договору, позивач надав інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 10.01.2025 року, відповідно до якої 21.02.2020 року на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 1500,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Водночас, відповідачкою ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів на спростування позиції позивача.
Так, відповідачкою не подано обґрунтування про те, за яких обставин позикодавець мав можливість отримати її персональні дані або що ці персональні дані належать не їй. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідачка не подала суду жодних доказів, що такі кошти, на зазначену нею платіжну картку не надходили або що ця картка їй не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідачки або все ж якщо зазначена платіжна картка їй належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачкою ОСОБА_1 .
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою ОСОБА_1 кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які мають відповідати Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Водночас, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідачки і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідачка, як клієнт банку.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).
В матеріалах справи містяться інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн», яка надає відомості щодо суми перерахованих коштів та реквізитів рахунку позичальника.
В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 1500,00 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Стягуючи відсотки в сумі 5910,00 грн. за договором про надання фінансового кредиту № 114113 від 21.02.2020 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зробила висновок про те, що «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання».
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 114113 від 21.02.2020 року був погоджений сторонами та становив 16 днів, тобто до 07 березня 2020 року.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту № 114113 від 21.02.2020 року передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальниця ініціювала продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідачки, становить 480,00 грн. за період з 20.01.2020 року по 07 березня 2020 року, виходячи з розрахунку: 1500,00 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 16 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 16 днів до 07.03.2020 року (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», відповідно до статті 1048 ЦК України, має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідачки, становить 480,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в розмірі 7410,00 грн. суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачки процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору позики, строку кредитування.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Так, 28 жовтня 2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Таким чином, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» є новим кредитором у зобов'язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору, що був укладений між первісним кредитором та ОСОБА_2 й доказів протилежного суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 170278 від 02 січня 2021 року з відповідачки підлягає стягненню заборгованість у розмірі 1 980,00 грн, а саме: 1 500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 840,00 грн. нараховані проценти.
За таких обставин, враховуючи викладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ».
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п.8 ч.2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позові позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, укладений між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчук С.В., довіреність від 30.12.2024 року про уповноваження адвоката Пархомчука С.В. представляти інтереси ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», акт про отримання правової допомоги від 31.03.2025 року, платіжна інструкція №3 7165 від 31.03.2025 про оплату за правничу допомогу у сумі 10 500 грн та рахунок.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Враховуючи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, також враховуючи, що відповідач заперечувала проти стягнення з неї на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подачу апеляційної скарги відповідачкою 3 633,60 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 647,258 грн., а з позивача на користь відповідачки 970,92 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2025 року - скасувати, ухваливши нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ: 42228158) заборгованість за кредитним договором №114113 від 21 лютого 2020 року в сумі 1 980,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 1500,00 грн., прострочена заборгованість за процентами в розмірі 480,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ: 42228158) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 647,28 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн., а всього 5 647,28 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ: 42228158) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати у виді судового збору у розмірі 970,92 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Судді: