Провадження № 22-ц/803/2883/25 Справа № 210/6948/19 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 23
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року у складі судді Сільченко В.Є.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права спадкування за законом, -
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 28 квітня 2005 року до 17 травня 2019 року разом з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обв'язки, але не встигли звернутися до державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 17,1 кв.м.
Зазначає, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, адже проживала однією сім'єю зі спадкодавцем протягом 15 років на підставі чого звернулася до приватного нотаріуса Перекопської І.С. із заявою про прийняття спадщини.
Окрім неї, із заявою про прийняття спадщини звернувся усиновлений син покійного чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_1 , який теж подав до нотаріальної контори аяву про прийняття спадщини.
Враховуючи викладене вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та просити встановити факт її проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 28 квітня 2005 року до 17 травня 2019 року та визнати за нею право на спадкування за законом у першу чергу після смерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт проживання спадкоємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 28 квітня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на спадкування за законом у першу чергу після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі частини другої статті 1259 ЦК України та статті 1261 ЦК України.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 потребував постійного догляду, позивач постійно піклувалася та доглядала останнього, купувала йому ліки та інші засоби для покращення його здоров'я. Також за свої кошти робила ремонт у квартирі, що підтвердили свідки у судовому засідання, матеріально допомагала спадкодавцеві, оскільки він отримував малу заробітну плату, виплату, яку інколи затримували, що є достатньої підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнати за позивачем право на спадкування за законом у першу чергу після смерті ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту проживання з його батьком на протязі 14 років, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового про задоволення позову. Окрім того, його батько не був людиною похилого віку, у нього не було тяжкої хвороби, каліцтва. Вказує, що батько не перебував у безпорадному стані, не потребував сторонньої допомоги, працював до самої своєї смерті, вже будучи пенсіонером і отримував пенсію, що спростовує доводи позивача про безпорадний стан його батька, а тому відсутні підстави для задоволення позову, який не доведений та є безпідставним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до копії паспорта, виданого на ім'я ОСОБА_2 , остання з 24 квітня 1984 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , 1954 року народження, відомості про розірвання шлюбу матеріали справи не містять. Доказів, які б надавали підтвердження, що померлий ОСОБА_3 був у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування, суду не надано. Отже, позивач не довела належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за наявності яких у неї могло виникнути право на спадкування за першою чергою, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані. З огляду на те, що встановлення позивачу факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем як чоловік та жінка без шлюбу (четверта черга) необхідно їй, як наслідок, лише для отримання в подальшому права на спадщину за законом разом із спадкоємцем першої черги, та такий факт самостійно не породжує юридичних наслідків, тому цей факт не підлягає встановленню в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована відсутністю в матеріалах справи відомостей щодо належного повідомлення апеляційним судом позивача ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 10 липня 2024 року, в якому апеляційний суд ухвалив оскаржене рішення, що свідчить про порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.
Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Після його смерті відкрилася спадщина спадщина у вигляді однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 14 лютого 2001 року.
ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Перекопської І.С. з заявою про видачу на підставі положень статті 1264 ЦК України, свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким проживала однією сім'єю.
Постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Перекопської І.С. від 25 листопада 2019 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі відповідного свідоцтва, оскільки останньою не надано документів підтверджуючих факт родинних або інших відносин спадкоємцем ОСОБА_2 із спадкодавцем.
Крім того, у постанові нотаріусом зазначено, що ОСОБА_3 має спадкоємця, а саме сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який має право на спадкування у розумінні положень статті 1261 ЦК України та спадщину прийняв.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для задоволення позову та встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 однією сім'єю із ОСОБА_3 у період з 28 квітня 2005 року до 17 травня 2019 року та визнання за останньою право на спадкування за законом у першу чергу після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі положень частини 2 статті 1259 ЦК України та статті 1261 ЦК України.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Поняття «проживання однією сім'єю» та «член сім'ї» не є тотожними, оскільки особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю.
Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В свою чергу, за положеннями частини 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та інше.
Разом з тим, згідно статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Предметом доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, передусім складає сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків.
Відповідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність, як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії паспорта, виданого на ім'я ОСОБА_2 , остання з 21 серпня 2007 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно сторінки 10 «сімейний стан» у паспорті позивача ОСОБА_2 зазначено, що 24 квітня 1984 року нею зареєстровано шлюб із ОСОБА_4 , 1954 року народження. Відомості про розірвання шлюбу матеріали справи не містять.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
На підставі наведеного вище колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 однією сім'єю з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зазначений позивачем період, так і з тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Системне тлумачення приписів статей 1258, 1259 та Книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як одержання права на спадкування наступною чергою (частина 2 статті 1258 ЦК України) та зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина 2 статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина 3 статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п'ятої черги.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
Відповідно статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Під час вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Подібні за змістом висновки висловив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).
Під безпорадним станом необхідно розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 372/3988/20-ц.
Доказів, які б надавали підтвердження, що померлий ОСОБА_3 був у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування, суду не надано.
Той факт, що ОСОБА_3 в 2007 році переніс операцію на очах та мав певні проблеми із сечовивідною системою, не свідчать про його безпорадний стан відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України.
При цьому відповідач у справі стверджує, що його батько працював лікарем стоматологом ортопедом у ортопедичному відділенні КЗ стоматологічна поліклініка № 7 до 14 травня 2019 року і отримував заробітну плату. ІНФОРМАЦІЯ_1 батькові стало погано, а вже через три дні він помер.
Отже, позивач не довів належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за наявності яких у останньої могло виникнути право на спадкування за першою чергою, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.
Тлумачення поняття «безпорадний стан» Верховний Суд України провів в справі №200/21452/15-ц від 17 жовтня 2018 року: «Безпорадний стан - такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги, піклування. У випадку існування спору за спадок, безпорадний стан спадкодавця повинен довести позивач, заявляючи вимогу про усунення спадкоємця від права спадкування. При цьому лише одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Повинні бути певні медичні документи, яких у матеріалах справи немає і це є підставою для відмови в позові».
Досліджені судом докази свідчать про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, оскільки остання не надала суду доказів на підтвердження обставин, які у відповідності до положень частини 2 статті 1259 ЦК України, є підставою для зміни черговості одержання права на спадщину.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Схожі висновки наведені Верховним Судом у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18).
Позивачем не доведено права на зміну черговості одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом, який своєчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини.
Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Схожі висновки наведені Верховним Судом у постанові від 30 травня 2019 року у справі №346/1178/17 (провадження №61-48393св18).
З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем як чоловік та жінка без шлюбу (четверта черга) необхідно ОСОБА_2 лише для отримання в подальшому права на спадщину за законом разом із спадкоємцем першої черги, та такий факт самостійно не породжує юридичних наслідків, тому факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в цій конкретній справі, не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивача.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за наявності яких у неї могло виникнути право на спадкування за першою чергою, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 2096,89 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2096,89 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 26 листопада 2025 року
Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна