Провадження № 22-ц/803/9760/25 Справа № 202/2967/24 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Павелко Сергій Михайлович, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 липня 2025 року у складі судді Доценко С.І. по цивільній справі № 202/2967/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення фактів проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки до дня смерті військовослужбовця та перебування на його утриманні, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою звернулась до суду в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання її однією сім'єю із ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також факту перебування її на його утриманні з 15 грудня 2021 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , обгрунтовуючи це тим, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 з грудня 2021 року як чоловік та жінка. Вони вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки. Весь час вона перебувала на його утриманні, тому що не працювала, свого доходу не мала. З 24 квітня 2022 року ОСОБА_2 перебував в лавах ЗСУ. ІНФОРМАЦІЯ_2 він загинув, захищаючи територіальну цілісність держави.
Заявник зазначає, що встановлення фактів необхідно їй тому, що вона, як член сім'ї загиблого військовослужбовця, і особа, що перебувала на його утриманні, має право на отримання грошової допомоги пов'язаної із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно до ст.16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та отримання пенсії у разі втрати годувальника.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 липня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та перебування на його утриманні з 15 січня 2004 року по день його смерті, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України (а.с.75-79 Том ІІ).
Рішення суду мотивовано недоведеністю заявником того, що заявник та загиблий ОСОБА_2 за його життя проживали за однією адресою. Також суперечить вимогам ОСОБА_1 і той факт, що відповідно до даних паспорту ОСОБА_2 та документів, що підтверджують його смерть, народився він ІНФОРМАЦІЯ_4 , а станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 він не досяг повноліття та шлюбного віку, встановленого ст.22 СК України, а тому суд критично оцінив такі твердження заявника, що у період з 15 грудня 2021 року по 15 серпня 2023 року вона разом із ОСОБА_2 проживала як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Перебування ОСОБА_1 на повному утриманні ОСОБА_2 за його життя також є недоведеним, адже перерахування грошових коштів різними сумами в період з 16 травня 2022 року по 17 серпня 2023 року відбувалось тоді, коли ОСОБА_2 вже перебував у лавах ЗСУ, що не можна розцінювати як перерахування коштів для потреб сім'ї та на утримання заявниці у зазначений нею період, враховуючи, що остання підтвердила факт зайняття волонтерською діяльністю та не будучи працевлаштованою. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що заявниця не перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі та на момент судового розгляду з 10 грудня 2024 року вона вже перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . Інші документи, надані заявницею, не підтверджують мотивів заяви та суперечать встановленим фактичним обставинам справи, а доказування заявника ґрунтується на припущеннях.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у серпні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Павелка С.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви повністю, обґрунтовуючи це тим, що спільне її проживання разом із ОСОБА_2 , тобто, ведення із ним спільного побуту, бюджету, наявність між ними взаємних прав та обов'язків, на думку скаржника, було підтверджено як письмовими доказами, так і показаннями свідків, чого суд першої інстанції не узяв до уваги. Крім того, суд першої інстанції невірно застосував ст. 16-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановивши мету встановлення цього факту для заявниці, як отримання одноразової допомоги, натомість, зазначена стаття Закону на момент смерті ОСОБА_2 мала іншу редакцію та інше визначення кола осіб, які мають на таку допомогу право. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що підстав для задоволення заяви немає, натомість не всебічно та повно оцінив надані до заяви докази(а.с.86-91 Том ІІ).
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом судового розгляду є встановлення в порядку окремого провадження фактів проживання заявниці із загиблим військовослужбовцем однією сім'єю як чоловіка та жінки та перебування заявниці на його утриманні.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що встановлення фактів, про які просить заявниця, не породжує для неї юридичних наслідків у вигляді права на отримання одноразової грошової допомоги, як члена сім'ї загиблого військовослужбовця, відповідно до ст.16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, як і не є вона членом сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», який також має виключний перелік осіб, які можуть отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами, так і з висновками суду першої інстанції.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 серпня 2023 року 19 серпня 2023 року настала смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до копії повідомлення про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_6 солдат ОСОБА_2 загинув внаслідок військових дій, під час захисту територіальної цілісності України.
Причина смерті ОСОБА_2 також підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №5811 від 21 серпня 2023 року. Також, п.7 лікарського свідоцтва містить місце проживання померлого АДРЕСА_1 .
З'ясовуючи характер спірних правовідносиін, суд першої інстанції зазначив, що дані правовідносини щодо отримання прав і гарантій члена сім'ї загиблого військовослужбовця регулюються положеннями Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку із смертю військовослужбовця, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, відповідно до п.2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в редакції, яка діяла на момент смерті військовослужбовця, було визначено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Суд першої інстанції вірно вважав, що нормативно визначено день виникнення права на отримання одноразової допомоги, яким є дата загибелі військовослужбовця, а у даному випадку така дата є 19 серпня 2023 ркоу.
За змістом положень ст.16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла на час виникнення права, отримувачами одноразової грошової допомоги, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого. Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена у новій редакції, відповідно до якої до кола осіб, які мають право на отримання одноразової допомоги включено жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Разом з тим, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 3 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону і застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності лише у випадках пов'язаних з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.
Тобто, зазначений Закон не має зворотної сили до правовідносин, що виникли раніше, окрім виключення що стосується дітей загиблої особи, народжених після його смерті.
Доводи скаржника щодо помилкового застосування положень ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , адже до переліку осіб, визначених цим Законом, заявник, зокрема, станом на день загибелі ОСОБА_2 , не відносилась. Посилання її на висновки Верховного Суду, що “цивільні дружини» військовослужбовців мають право на одноразову грошову допомогу, не зважаючи на те, що станом на момент загибелі зазначена вище стаття Закону не передбачала такої категорії осіб, але які перебували у фактичному шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як судом першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги доказів існування фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_2 скаржник не надала, що виключає і застосування в цьому випадку зазначеної вище статті Закону.
Разом з цим, відповідно до положень ст.31 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» утриманцями вважаються члени сім'ї померлого, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Членами сімї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, за ст.30 цього Закону мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
За змістом ст.30 цього Закону непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Судом першої інстанції встановлено, що у підтвердження своїх доводів проживання однією сім'єю з загиблим військовослужбовцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та перебування на його утриманні заявницею надано: довідку №452 від 31 серпня 2023 року про те, що ОСОБА_4 з 2022 року навчався в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ на заочному відділенні, копію паспорту ОСОБА_5 , свідоцтво про зміну заявницею прізвища з ОСОБА_6 на ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 26 грудня 2023 року (після загибелі ОСОБА_5 ), акт про проживання, виданий ОСББ «Слобожанський-Батумська» від 02 лютого 2024 року про те, що ОСОБА_2 проживав за одною адресою з заявницею з 15 грудня 2021 року до 15 серпня 2023 року, довідку про задеклароване місце проживання ОСОБА_7 , яке збігається з адресою, зазначеною в акті ОСББ, відомості про наявність банківських рахунків ОСОБА_7 і ОСОБА_2 та платіжні інструкції про перекази коштів на рахунок заявниці з банківських карток ОСОБА_2 в період з 16 травня 2022 року по 17 серпня 2023 року, чеки на придбання ігрової консолі Nintendo Switch та стаціонарної комп'ютерної системи, спільні фотографії та розпечатку переписки в мессенджері.
З наданих заявницею документів суд першої інстанції встановив, що заявниця та ОСОБА_2 офіційно мали різні задекларовані місця проживання. Вона мала зареєстроване місце проживання у м. Дніпро, а він - в Херсонській області. Військовослужбовець ОСОБА_2 , відповідно до повідомлення про смерть, був призваний на військову службу 06 квітня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_7 , що свідчить про те, що він перебував станом на 06 квітня 2022 року за межами м.Дніпра.
До вищого навчального закладу в Дніпрі був зарахований з вересня 2022 року, тобто, після призову на військову службу.
Колегія суддів наголошує, що скаржник не наводила жодного обґрунтованого доказу на підтвердження заявленого нею періоду проживання ОСОБА_2 разом із нею з 15 грудня 2021 року, а наведені вище фактичні письмові докази такі її твердження спростовують.
При таких обставинах суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що акт ОСББ та самі твердження заявниці про проживання ОСОБА_2 з заявницею однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, з 15 грудня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , спростовуться ще і тим, що ОСОБА_2 , відповідно до даних його паспорту та документів, що підтверджують його смерть, народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а на ІНФОРМАЦІЯ_5 він не досяг повноліття та шлюбного віку, встановленого ст.22 СК України, що взагалі унеможливлює встановлення факту проживання однією сімєю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та військовослужбовця ОСОБА_2 за його життя.
Зазначених фактичних обставин скаржник не спростувала як в суді першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги.
Разом з цим суд першої інстанції правомірно вважав, що грошові кошти ОСОБА_2 розпочав перераховувати заявниці різними сумами з 16 травня 2022 року по 17 серпня 2023 року, коли вже перебував в лавах ЗС, те, що ці кошти витрачались на утримання заявниці, яка витрачала їх в інтересах сім'ї із ОСОБА_2 , доказів надано не було.
Надані заявником чеки на придбання портативної ігрової консолі та стаціонарної комп'ютерної системи не можуть бути підтвердженням проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, тому що оплата проведена карткою, але ж відомості про картку не збігаються з зазначеними картками заявниці та ОСОБА_2 , з чим повніст погоджується і колегія суддів.
Суд першої інстанції вірно вважав, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а інших допустимих доказів скаржником не надавалось.
Натомість, як встановлено судом першої інстанції, представником заявника було надано пояснення, що заявниця не працювала, тому що займалась волонтерською діяльністю.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів сімейного стану встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на момент виникнення правовідносин та смерті військовослужбовця в шлюбі не перебували, спільне проживання заявницею не доведено належними та допустимим доказами, а на момент судового розгляду ОСОБА_1 вже перебуває в шлюбі з 10 грудня 2024 року з ОСОБА_3 .
Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції, проаналізувавши надані докази, що підтверджують факт смерті військовослужбовця ОСОБА_2 та норми законодавства, що діяли на момент настання його смерті, з чим законодавець пов'язує час виникнення права, правомірно дійшов висновку про те, що встановлення фактів, про які просить заявниця, не породжує для неї юридичних наслідків у вигляді права на отримання одноразової грошової допомоги, як члена сім'ї загиблого військовослужбовця, відповідно до ст.16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таких висновків суду першої інстанції скаржник не спростувала жодним доказом при розгляді її апеляційної скарги.
Разом з цим суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, з'ясувавши фактичні обставини справи, та дійшов цілком обґрунтованого висновку, що законодавство, яке діяло на момент смерті ОСОБА_2 , містить виключне коло осіб, які мають право на таку виплату і до цього кола осіб, на момент виникнення права, не була віднесена жінка, з якою загибла особа проживала однією сім'єю без укладення шлюбу. Внесення змін до Закону не має зворотної дії в часі.
Доводи скаржника про те, що судом невірно було застосовано номи матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді її апеляційної скарги.
Разом з цим суд першої інстанції наголосив, що заявниця, яка є працездатною особою за віком, не може бути визнана особою, яка перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця, тому що відповідно до ст.16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», який також має виключний перелік осіб, які можуть отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника, до яких відносяться непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців.
Скаржниця не довела будь-якими доказами, що вона перебувала на повному утриманні військовослужбовця ОСОБА_2 у будь-який заявлений нею період та вона має статус такої особи за наведеним вище Законом.
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника про породження для неї юридичних наслідків у вигляді права на звернення до органів Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги не знайшли свого підтвердження, а, відтак, і не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи, що заявлені вимоги заявника не ґрунтуються на письмових доказах, як це вірно встановлено судом першої інстанції, та вона не відноситься до кола осіб, яким за наведеними вище Законами України належить право на звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовозобов'язаного, як члена їх сім'ї, чи право на отримання іншої допомоги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні даної заяви ОСОБА_5 .
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що скаржник не наводить достатніх мотивів та не надала належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які не були досліджені судом першої інстанції та яким не надавалась належна правова оцінка.
Інші доводи скаржників не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Павелко Сергій Михайлович - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “26» листопада 2025 року.
Повний текст постанови складено “04» грудня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна