Провадження № 22-ц/803/10150/25 Справа № 201/10978/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Целік Віктор Віталійович, на ухвалу Соборного районного суду м.Дніпра від 04 вересня 2025 року про забезпечення позову, у складі судді Федоріщева С.С. по цивільній справі № 201/10978/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов Максим Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, пред'явленим до ОСОБА_1 , визначивши третіми особами приватного нотаріуса ДМНО Вдовіну Л.Л., приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О., на предмет визнання виконавчого напису, вчиненого 27 серпня 2025 року приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л., зареєстрованого у реєстрі №1007, таким, що не підлягає виконанню, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вже стягнутих за цим виконавчим написом грошових коштів (вид. мат. а.с. 1-5).
Також у вересні 2025 року ОСОБА_2 подав суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачки в межах ціни позову, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів тим, що виконавчий напис нотаріуса № 1007 від 27 серпня 2025 року, вчинений приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л., став підставою для відкриття виконавчого провадження № 78983126, у межах якого кошти з рахунків позивача вже були примусово списані та перераховані відповідачці. Позивач зазначає, що у разі невжиття заходів забезпечення існує реальна загроза унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, оскільки перераховані відповідачці кошти можуть бути витрачені чи приховані (вид. мат. а.с.10-16).
Ухвалою Соборного районного суду м.Дніпра від 04 вересня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л.Л., Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов М.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення грошових коштів задоволено.
До набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/10978/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л.Л., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов М.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення грошових коштів, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, електронні гроші, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, електронних гаманцях та на кошти на рахунках та/або електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать ОСОБА_1 в межах ціни позову у розмірі 6 350 050,80 грн, які в свою чергу були стягнуті з позивача у виконавчому провадженні № 78983126, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньовим М.О.
Ухвала суду мотивованими тим, що 03 липня 2025 року позивачем перераховано відповідачці через ОТП БАНК в рахунок оплати аліментів ще 3 532 000,60 грн, та саме з цього приводу й виник спір, адже позивач стверджує, що списання з його банківського рахунку приватним виконавцем 6 350 050,80 грн на підставі спірного виконавчого напису нотаріуса, призвело до подвійного стягнення з нього аліментів на утримання дітей у таких значних сумах, враховуючи, що позивач 18 лютого 2025 року позивач перерахував відповідачці через ОТП Банк в рахунок аліментних зобов'язань на утримання дітей 18 000 ЄВРО, а через БАНК ВОСТОК 27 000 ЄВРО, та щомісячно перед цим перераховував через зазначений банк відповідачці аналогічні суми.
Суд вважав доведеним, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення, враховуючи вже списані з його рахунку кошти на виконання цього напису нотаріуса, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він завернувся до суду. Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову - накладення арешту на кошти відповідачки у межах ціни позову є співмірним із заявленими вимогами, не порушує баланс інтересів сторін та їх дітей, відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному ст.2 ЦПК України. Суд вважав, що арешт коштів у межах ціни позову є адекватним, співмірним і необхідним заходом забезпечення та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки та дітей сторін (вид. мат. а.с. 35-39).
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, у вересні 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив обставин справи та застосував безпідставно неспівмірні заходи забезпечення позову, що порушують права дітей (вид. мат. а.с. 44-48).
Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзивів на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з огляду на таке.
Суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 149-150, 151, 153 ЦПК України, наголосив, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільній процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд першої інстанції вважав, що за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Разом з тим, суд зазначив, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу, тому, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку про обґрунтованість наведених у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача, доводів.
Колегія суддів категорично не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша й друга статті 149 ЦПК України).
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази. Також важливо, щоб цей заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, механізм забезпечення позову передбачає, що учасники спору повинні: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову; зазначити обставини, які засвідчують те, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20).
Заходи забезпечення позову суд вживає для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення. Такі заходи належить застосовувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може зумовити порушення прав та законних інтересів інших осіб, зокрема учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має: з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; встановити обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, цим вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17).
Колегія суддів наголошує, що предметом спору у даній справі є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції не врахував, що в рамках такого предмету позову належить застосовувати забезпечення позову лише у виді зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, який визначений п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Тлумачення пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Касаційний суд звертає увагу, що у частині третій статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі №565/1607/23.
Колегія суддів, погоджуючись з доводами скаржника, відзначає, що позивач звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на її банківських рахунках, однак, суд першої інстанції не врахував, що такий вид забезпечення позову, враховуючи предмет позову, не може бути застосований, адже існує в процесуальному цивільному законодавстві пряма вказівка на обрання саме виду забезпечення позову, передбаченого п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України, а ніяк не іншого виду в цьому випадку.
Колегія суддів, приймаючи доводи скаржника про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, наголошує, що суд першої інстанції не дослідив, у який саме спосіб може бути унеможливлено чи істотно утруднено виконання рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог, а тому і не надав уваги невідповідності обраного позивачем виду забезпечення позову щодо позовних вимог позивача та їх обґрунтування, помилково застосувавши вид забезпечення позову, передбачений п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України.
Виходячи з викладеного, встановивши, що позивач заявив про спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у банківських установах, що не відповідає вимогам п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України, колегія суддів вважає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову за заявою ОСОБА_2 у такий спосіб відсутні, що сторонами у справі не спростовано.
Згідно з п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи встановлення колегією суддів порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, колегія суддів доходить висновку про застосування положень ст. 376 ЦПК України та скасування ухвали Соборного районного суду м.Дніпра від 04 вересня 2025 року про забезпечення позову з відмовою у задоволенні заяви ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Целік Віктор Віталійович - задовольнити.
Ухвалу Соборного районного суду м.Дніпра від 04 вересня 2025 року про забезпечення позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов Максим Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “26» листопада 2025 року.
Повний текст постанови складено “04» грудня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна