Провадження № 22-ц/803/10411/25 Справа № 202/3790/24 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченка Сергія Юрійовича про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанови, боржник: ОСОБА_2 ,-
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 року клопотання (заяву) ОСОБА_1 про стягнення судових витрат по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченка С.Ю., заінтересована особа - ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанови, залишено без розгляду.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, заяву задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 08.07.2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченка С.Ю., заінтересована особа - ОСОБА_2 , та визнання неправомірними дій державного виконавця, задоволено; визнано неправомірною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.05.2025 року, винесену державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченком С.Ю. у виконавчому провадженні №76265640; зобов'язано уповноважену посадову особу Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) поновити виконавче провадження №76265640.
31.07.2025 року заявник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра із клопотанням про розподіл судових витрат, в котрому просив стягнути з Індустріального відділу ДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 6 000,00 грн. і судові витрати в розмірі 40,00 грн., пов'язані із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи (поштові витрати по надісланню боржнику копії скарги із додатками).
Зазначає, що в резолютивній частині ухвали від 08.07.2025 року судом не було вирішено питання про судові витрати.
Зазначає, що у зв'язку із розглядом його скарги він фактично поніс судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. та поштові витрати в розмірі 40,00 грн., котрі у відповідності до ст.452 ЦПК України слід стягнути з органу державної виконавчої служби.
Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду заяву про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 клопотання (заява) про стягнення судових витрат подана лише 31.07.2025 року, тобто з пропуском встановленого частиною восьмою ст. 141 ЦПК України строку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Указаний строк є процесуальним і за певних підстав може бути поновлений, а при відсутності таких підстав настають наслідки, передбачені статтею 126 ЦПК України, згідно із частиною другою якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частина восьма статті 141 ЦПК України врегульовує не строк подання заяви про ухвалення додаткового рішення суду про відшкодування витрат на правничу допомогу, а строк подання сторонами доказів розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи (договорів, рахунків тощо) (ухвала Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 161/15179/24, провадження № 61-8934ск25).
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів (в суді касаційної інстанції -до прийняття постанови у справі) не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу (див. постанову Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18).
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
зі скаргою на дії державного виконавця у травні 2025 року.
У вказаній скарзі зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які стягувач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складаються із: витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., поштових витрат в розмірі 100,00 грн, витрат пов'язаних із прибуттям до суду за місцем слухання справи в розмірі 500,00 грн, витрат за відрив від звичайних занять у зв'язку із явкою до суду і компенсацію втраченого заробітку в розмірі 1000,00 грн.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 08.07.2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченка С.Ю., заінтересована особа - ОСОБА_2 , та визнання неправомірними дій державного виконавця, задоволено; визнано неправомірною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.05.2025 року, винесену державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Омельченком С.Ю. у виконавчому провадженні №76265640; зобов'язано уповноважену посадову особу Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) поновити виконавче провадження №76265640.
Питання розподілу судових витрат у вказаній ухвалі не вирішувалося.
Колегія суддів звертає увагу, що у скарзі, поданій ОСОБА_1 до суду у травні 2025, вказано лише про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, які поніс й очікує понести заявник.
Тобто вирішення судом першої інстанції про розподіл витрат на правничу допомогу було б передчасним, так як заявником вказано лише про попередній (орієнтовний) розмір таких витрат.
31.07.2025 року заявник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра із клопотанням про розподіл судових витрат, в котрому просив стягнути з Індустріального відділу ДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 6 000,00 грн. і судові витрати в розмірі 40,00 грн., пов'язані із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи (поштові витрати по надісланню боржнику копії скарги із додатками).
Зазначає, що в резолютивній частині ухвали від 08.07.2025 року судом не було вирішено питання про судові витрати.
Зазначає, що у зв'язку із розглядом його скарги він фактично поніс судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. та поштові витрати в розмірі 40,00 грн., котрі у відповідності до ст.452 ЦПК України слід стягнути з органу державної виконавчої служби.
Аналіз статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів понесення судових витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку заява про розподіл судових витрат підлягає залишенню судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.
Таким чином, заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу подана
з порушенням п'ятиденного строку на подання такої заяви. Водночас заявник
не порушує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Заявником ОСОБА_1 клопотання (заява) про стягнення судових витрат подана лише 31.07.2025 року, тобто з пропуском встановленого частиною восьмою ст. 141 ЦПК України строку.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, застосувавши статтю 126 ЦПК України, частину восьму статті 141 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 25 червня
2025 року у справі № 357/2597/22, провадження № 61-763св25.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвали суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому апеляційний суд залишає її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено “03» грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: