Справа № 204/7710/25
Провадження № 2/204/3791/25
ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА
04 грудня 2025 р. м. Дніпро
Чечелівський районний суд м. Дніпра
у складі : головуючого - судді Чапала Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Азарян Б.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», інтереси якого представляє Романенко Михайло Едуардович (відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - керівник) за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить: стягнути з відповідача на користь позивача збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 2-354/11 у розмірі 119 454,52 та судові витрати у сумі 2 422,40 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 квітня 2011 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення по справі № 2-354/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11075886000 від 13.11.2006 р. у розмірі 387 107,55 грн.
З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.
Таким чином, рішення, яке виніс Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.
На підставі наведеного сторона позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 2-354/11 у розмірі - 119 454,52 грн.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без участі представника позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судові засідання (17.09.2025, 04.12.2025) не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце їх проведення. Правом на подання відзиву не скористався. Заяви про розгляд справи за відсутності чи будь-яких інших клопотань відповідач не подавав.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2011 року у справі №2-354/11, яке наявне у Єдиному державному реєстрі судових рішень, був задоволений позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість в розмірі 385377 грн. 55 коп., судові витрати за подачу позову у розмірі 1730 грн. 00 коп., а всього 387107 грн. 55 коп.
Згідно з ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2019 року у справі №2-354/11, яка наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, було замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» щодо виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2011 року по справі №2-354/11.
Відповідно до наказу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» №55-к від 25.07.2024, на виконання протоколу Загальних зборів учасників вказаного товариства від 25.07.2024, було перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
У даній справі Позивач вказує, що рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 по 23.02.2022 і згідно з наданим ним розрахунком, сума інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2011 становить 34 807,86 грн. та 84 646,66 грн., відповідно.
Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням про стягнення боргу із солідарних боржників.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ч.1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За змістом положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У Постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі №686/21962/15-ц відступила від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
У даному випадку, звертаючись до суду з даним позовом до відповідача, позивач на власний розсуд подав його до одного із солідарних боржників за рішенням суду, яке виходячи зі змісту позовної заяви, не виконувалось у період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
У даному випадку, позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, не надав суду жодних доказів невиконання солідарними боржниками, у тому числі відповідачем рішення, Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2011 року у справі №2-354/11.
Позовна заява не містить жодних відомостей про вказане виконавче провадження, його номер, у випадку якщо воно було відкрито, стан у якому воно перебуває тощо.
Надані суду докази підтверджують лише наявність судового рішення, згідно з яким з відповідача у солідарному порядку стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача на стягнення такої заборгованості, проте жодним чином не підтверджують ані факту, ані періоду невиконання судового рішення, за який позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних власне як і самого факту невиконання вказаного рішення.
Тобто суд позбавлений можливості встановити, що зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та фактичного виконання ним зобов'язання не відбулось.
Також, з матеріалів справи не вбачається, що на виконання вказаного рішення суду були видані виконавчі листи.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд констатує, що позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань, остаточну суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи, що у позові відмовлено, судовий збір відповідно до статті 141 ЦПК України позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263,265, 268, 273, 280-285, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду - відмовити .
Судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 2 422,40 гривень - залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
Повне судове рішення складено та підписано 04.12.2025.
Суддя