справа № 758/10727/25 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.
провадження № 22-ц/824/15938/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Гребенюка В.В. у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича, третя особа: ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76562161 від 11.12.2024 15:40:09 (Номер відомостей про речове право: 57963276, Дата, час державної реєстрації: 09.12.2024 18:41:58) щодо наступного об'єкта нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1718407680000.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборонити проводити будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1718407680000.
Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири до закінчення вирішення спору у розумінні ст. 150 ЦПК України істотно ускладнить та унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, подальший перепродаж квартири змусить позивача залучати до справи нового співвідповідача, що затягне судовий розгляд справи та значно ускладнить захист прав чи навіть унеможливіть його.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на те, що у матеріалах поданої заяви про забезпечення позову відсутні докази, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі, проте, перебування спірного майна у власності відповідача-1 створює передумови для можливої подальшої його передачі цією особою у власність іншим особам. Так, наявність у Відповідача-1 правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом цієї справи, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб. За наведених умов вимога щодо обов'язкового надання позивачем доказів на підтвердження намірів відповідача-1 про відчуження спірного майна, враховуючи наявність у нього права розпорядитися ним у будь-який момент, буде свідчити про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, ухваленій у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду).
У відзиві на апеляційну скаргу Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., вказує, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права на які вказує апелянт, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 рокубез змін.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах поданої заяви про забезпечення позову відсутні докази, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі, що свідчить про те, що наведені у заяві доводи не можуть бути покладеними в обґрунтування відповідної ухвали. Саме лише посилання заявника на утруднення чи неможливість виконання рішення у зв'язку з тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, не є тими достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову в розумінні норм ст. 149 ЦПК України. Крім того, заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами, адже у позові позивач просить суд скасувати рішення відповідача 2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна, в той час, як у заяві про забезпечення позову, просить суд накласти арешт на об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності відповідача 1.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо об'єкта нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1718407680000.
Задоволення позову, у разі ухвалення такого рішення, матиме наслідком відновлення права власності позивача на спірну квартиру.
Таким чином, існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду, оскільки, відповідач, будучу власником спірного майна має реальну можливість розпорядитися ним, а тому вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна підлягає до задоволення, оскільки забезпечить фактичне виконання рішення суду, у разі його ухвалення на користь позивача.
Разом з тим, арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що в частині вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони проводити будь-які реєстраційні дії щодо квартири, слід відмовити, оскільки матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що суперечить наведеним вимогам закону щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 06 січня 2025 року у справі № 487/6151/23 (провадження № 61-7991св24).
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про відсутність підстав для задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а тому ухвала Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1718407680000.
В іншій частині заяви про забезпечення позовувідмовити.
Постанова може бути пред'явлена до примусового виконання протягом 3 (трьох) років в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Стягувач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Постанова набрала законної сили 03 грудня 2025 року.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.