11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах СФГ «Полісся», на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на із забороною до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб, на майно, вилучене в ході проведення обшуку на території СФГ «ПОЛІССЯ» за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Обухівка, вул. Перемоги, 2, за результатами якого виявлено та вилучено майно СФГ «ПОЛІССЯ», а саме товар «Коноплі посівні» сорту «Лірина» генерація СН (перша), загальною вагою 13 675 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Гляна» генерація СН (перша), загальною вагою 19 125 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Глесія» генерація СН (перша), загальною вагою 40 600 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «ЮСО 31» генерація БН (еліта), загальною вагою 1 240 кілограм.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокатОСОБА_5 , який діє в інтересах СФГ «Полісся», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому такою, яка підлягає скасуванню.
Зазначає про те, що в матеріалах клопотання відсутні будь-які докази щодо намірів службових осіб СФГ «Полісся» реалізувати вирощену «коноплю посівну» країні-агресору Російській Федерації.
Крім того, слідчий суддя в оскаржуваному рішенні посилається на те, що серед учасників протиправної діяльності є керівник СФГ «Полісся» ОСОБА_7 . Разом з тим, в матеріалах клопотання про арешт майна, зокрема відповідно до тексту підозр ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 21.07.2025 підозрювані залучили до протиправної діяльності керівника СФГ «Полісся» ОСОБА_7 та інших невстановлених на даний час осіб, які не були обізнаними з їх злочинними намірами. Вказаний факт повністю підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження, в тому числі показаннями керівника СФГ «Полісся» ОСОБА_7 та інших службових осіб підприємства.
Звертає увагу, що в матеріалах клопотання відсутні будь-які дані щодо надання слідчим суддею дозволу на вказаний обшук.
Також, як вважає адвокат, арештоване майно не може бути знаряддям вчинення злочинів та зберігати на собі їх слідів, оскільки є результатом виключно законної фінансово-господарської діяльності СФГ «Полісся».
Враховуючи, що розгляд клопотання проведено без участі апелянта, копія ухвали слідчого судді отримана лише 30.09.2025, тому строк на апеляційне оскарження дотримано.
В судове засідання учасники провадження не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, на думку колегії суддів, наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду за відсутності не з'явившихся учасників судового провадження.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а також його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів провадження вбачається, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000487 від 11.04.2025 за підозрою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України та за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
25.07.2025 прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт із забороною до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб, на майно, вилучене в ході проведення обшуку на території СФГ «ПОЛІССЯ» за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Обухівка, вул. Перемоги, 2, за результатами якого виявлено та вилучено майно СФГ «ПОЛІССЯ», а саме товар «Коноплі посівні» сорту «Лірина» генерація СН (перша), загальною вагою 13 675 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Гляна» генерація СН (перша), загальною вагою 19 125 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Глесія» генерація СН (перша), загальною вагою 40 600 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «ЮСО 31» генерація БН (еліта), загальною вагою 1 240 кілограм.
Ухвалою слідчого суддіПечерського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року клопотання задоволено.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим майном може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення , у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Частиною 2 с. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно наданих матеріалів, 21.07.2025 в порядку ст. 233 КПК України проведено невідкладний обшук за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Обухівка, вул. Перемоги, 2 , в ході якого було виявлено та вилучено вказане майно.
В подальшому, постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_10 від 22.07.2025 дане майно визнано в кримінальному провадженні № 22025101110000487 від 11.04.2025, оскільки воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України. Крім того, відповідно до протоколу від 22.07.2025 проведеного огляд цього майна.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, за обставинами вчинення яких розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою забезпечення кримінального провадження та збереження вищевказаного майна, яке відповідає ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстави для арешту цього майна.
При цьому, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.
Вирішуючи питання про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене в ньому майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що стороною обвинувачення доведена необхідність в даному випадку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Посилання апеляційної скарги на необґрунтованість повідомлених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підозр не можуть слугувати підставою для відмови в арешті майна, оскільки метою та підставою арешту майна слугував п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України, які являють собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагають оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язують особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Крім того, на даній стадії провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Решта доводів апеляційної скарги також є недоведеними, тому не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Як вважає апеляційний суд, при постановленні оскаржуваного рішення, слідчий суддя дотримався і вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, та врахував розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин кримінального провадження, так як не накладення арешту на це майно може призвести до негативних наслідків для проведення досудового розслідування, таких як приховування, пошкодження чи псування майна.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, судом апеляційної інстанції не виявлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на із забороною до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб, на майно, вилучене в ході проведення обшуку на території СФГ «ПОЛІССЯ» за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Обухівка, вул. Перемоги, 2, за результатами якого виявлено та вилучено майно СФГ «ПОЛІССЯ», а саме товар «Коноплі посівні» сорту «Лірина» генерація СН (перша), загальною вагою 13 675 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Гляна» генерація СН (перша), загальною вагою 19 125 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «Глесія» генерація СН (перша), загальною вагою 40 600 кілограм; товар «Коноплі посівні» сорту «ЮСО 31» генерація БН (еліта), загальною вагою 1 240 кілограм, - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах СФГ «Полісся», - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/7950/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/34931/25-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1