печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52993/25-а
04 грудня 2025 року cуддя Печерського районного суду міста Києва Литвинова І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, Держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-
15 жовтня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 28 жовтня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
31 жовтня 2025 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху, у зв'язку із виявленням недоліків, а саме як вбачається позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди, завданої діями уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора, з посиланням на норми цивільного судочинства. За таких обставин позивачу було запропоновано конкретизувати позовні вимоги, шляхом уточнення, в межах якого судочинства позивач звертається із вказаною позовною заявою із посиланням на відповідні норми права.
02 грудня 2025 року позивач направив на адресу суду заяву про усунення недоліків, надавши уточнену позовну заяву, в якій посилався на норми цивільного законодавства та положення Кодексу адміністративного судочинства.
Так, згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Проте, під час вивчення матеріалів справи було встановлено, що позовна заява не може бути прийнята судом до розгляду з огляду на наступне.
Згідно із ч.1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст.19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку предметом позову є стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача моральної шкоди, завданої уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора України.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, даний спір не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства України.
На підставі вищенаведеного, пункту 1 частини першої статті 170, статті 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, Держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя І.В. Литвинова