Справа №:755/22030/25
Провадження №: 4-с/755/173/25
"02" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Мовчан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на бездіяльність державного виконавця,
Скаржник, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва зі скаргою, в якій просить суд:
1) визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Корсак Олександра Юрійовича, в.о. начальника Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 реєстраційний номер обтяження 19707953, на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 46338317, постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34522862 від 29.03.2017;
2) зобов'язати державного виконавця Корсак Олександра Юрійовича, в.о. начальника Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 19707953, на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 46338317, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34522862 від 29.03.2017, об'єкт обтяження все нерухоме майно.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що дізнавшись про накладення арешту на його майно він звернувся до Покровського ВДВС у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування заходів примусового виконання у вигляді арешту. 06.11.2025 він отримав письмову відповідь на звернення в якій зазначено що 04.02.2015 на виконання до відділу надійшов виконавчий лист по справі № 6/755/3257/14 від 30.04.2014 виданий Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 1 431 556,10 грн. 04.02.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27.12.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
На час перебування вказаного виконавчого документа на виконанні, державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відносно ОСОБА_1 , обліковується запис про обтяження №19707953, об'єкт обтяження: все нерухоме майно.
Ухвалою по справі № 755/7924/14-ц від 13.06.2025 виданою Дніпровським районним судом міста Києва, АТ «Сенс Банк» було відмовлено в заміні сторони стягувача та видачі дублікату. Додатково повідомлено, що станом на 20.08.2025 виконавчий лист по справі № 6/755/3257/14 від 30.04.2014 виданий Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу в сумі 1 431 556,10 грн. повторно на виконання до відділу не надходив, на виконанні не перебуває.
Позивач зазначає, що вказана вище ухвала суду лишає можливості ПАТ «Укрсиббанк» та його правонаступника АТ «Сенс Банк» повторно пред'явити до виконання виконавчий лист по справі № 6/755/3257/14 від 30.04.2014 виданий Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 1 431 556,10 грн. Таким чином накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача не має сенсу для можливості стягнення боргу. Наявність обтяження у вигляді арешту майна перешкоджає позивачу в праві придбати, володіти та розпоряджатися його майном. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження та неможливості стягувача стягнути борг з урахуванням ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13.06.2025 року є невиправданим втручанням у право позивача на володіння та розпорядження своїм майном.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18.11.2025 прийнято скаргу до провадження та призначено її до розгляду.
Зазначена ухвала суду представнику скаржника та заінтересованій особі була доставлена до їх електронних кабінетів 24.11.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
27.11.2025 від заінтересованої особи Покровського ВДВС у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява, у якій останній просив розглядати справу за відсутності представника.
01.12.2025 від представника скаржника ОСОБА_1 - Вако М.Ю. надійшла заява, у якій останній просив розглядати справу за їх відсутності, скаргу просив задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання сторони не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 447-1 ЦПК України).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За нормою ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Судом встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 440315841 від 21.08.2025, арешт накладено на все нерухоме майно ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 19707953 (спеціальний розділ), зареєстровано 29.03.2017 на підставі постанови про арешт майна боржника, серія та номер: 46338317 виданий 29.03.2017 державним виконавцем Покровського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області.
Згідно листа Покровського ВДВС у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області встановлено, що 04.02.2015 на виконання до відділу надійшов виконавчий лист по справі № 6/755/3257/14 від 30.04.2014 виданий Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 1 431 556,10 грн. 04.02.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27.12.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». На час перебування вказаного виконавчого документа на виконанні, державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, станом на 06.11.2025 виконавчий лист по справі № 6/755/3257/14 від 30.04.2014 виданий Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 1 431 556,10 грн, повторно на виконання до відділу не надходив, на виконанні не перебуває.
Згідно із положеннями частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас у разі повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Судом встановлено, що у Покровському ВДВС у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 6/755/3257/14 від 30.04.2014, в якому постановою від 27.12.2018 було повернуто виконавчий документ № 6/755/3257/14 стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на нерухоме майно, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11, зазначив, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу. Верховний Суд зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. При цьому суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Крім того, слід зауважити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За таких обставин, враховуючи відсутність виконавчого провадження, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд визнає бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна скаржника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За приписами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, з урахуванням встановлених обставин у справі, дослідивши та оцінивши усі надані до суду докази, суд доходить висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), на рішення, дії та бездіяльність державних виконавців Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Враховуючи наведене та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 12, 13, 18, 247, 258-261, 268, 353, 354, 4471, 450, 451 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 34545918, вул. Федора Краманиць, 37-В, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.) на бездіяльність державного виконавця - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Корсак Олександра Юрійовича, в.о. начальника Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 19707953, на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 46338317, постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34522862 від 29.03.2017.
Зобов'язати державного виконавця Корсак Олександра Юрійовича, в.о. начальника Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 19707953, на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 46338317, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34522862 від 29.03.2017, об'єкт обтяження все нерухоме майно.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 04.12.2025.
Суддя: