Справа №:755/10182/25
Провадження №: 2/755/8740/25
"01" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на неї у рівних частках без поділу квартири в натурі, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на неї у рівних частках без поділу квартири в натурі.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; провести поділ майна подружжя, квартири АДРЕСА_1 у рівних частках по частки кожному з подружжя без розділу квартири у натурі, визнавши за позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем ОСОБА_2 , право власності на частки вказаної квартири кожному.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 12 липня 2011 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Під час перебування сторін у шлюбі, за спільні сімейні кошти сторони купили квартиру АДРЕСА_1 , стороною нотаріально-посвідченого договору та власником квартири вказаний відповідач. 15 жовтня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано. За доводами позовної заяви, відповідач не визнає права позивача на половину квартири, домовленості між сторонами щодо відступлення від рівних прав на володіння, користування та розпорядження квартирою, не було.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Степаненка Дмитра Васильовича засвідчену належним чином копію договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 1246, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, позов визнав, надав копію договору купівлі-продажу спірної квартири.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 липня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.7), який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року (а.с.8-9).
24 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42 кв.м, житловою площею - 27,9 кв.м, договір укладений за згодою дружини покупця ОСОБА_1 (а.с.60-61).
Цього ж числа відбулась державна реєстрація права власності на цю квартиру за відповідачем. (а.с. 30, 62)
Сторонами не заперечується придбання вказаного вище майна в шлюбі за час спільного проживання. Також відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на неї у рівних частках без поділу квартири в натурі.
Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що поділу між сторонами в рівних частках підлягає квартира АДРЕСА_1 у місті Києві №53, загальною площею 42 кв.м, житловою площею - 27,9 кв.м.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. (ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України)
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, в порядку поділу майна подружжя - визнання за кожною із сторін права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42 кв.м, житловою площею - 27,9 кв.м.
За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 3 602,50 грн.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 602,50 грн - 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, статтями 3, 15, 16, 190, 177, 368, 372 ЦК України, статтями 2, 4, 10-12, 49, 76-82, 89, 133, 141, 142, 200, 206, 209, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на неї у рівних частках без поділу квартири в натурі - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за:
- ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42 кв.м, житловою площею - 27,9 кв.м;
- ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42 кв.м, житловою площею - 27,9 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 602,50 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 3 602,50 грн, який сплачено на підставі квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №N1CRA3338M від 04 червня 2025 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №37993783, отримувач ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: