Справа № 752/13669/25
Провадження № 2/752/7383/25
Іменем України
04 грудня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ ) про стягнення пені, суд
Позивачка звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 114 133, 71 грн. пені в зв'язку з простроченням по сплаті аліментів.
Посилається в позові на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2018 року і досягнення дитиною повноліття.
11 лютого 2020 року був виданий виконавчий лист.
На підставі даного виконавчого листа 13 лютого 2020 року державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01 квітня 2025 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 380 291, 15 грн.
З урахуванням цього, просить стянути з відповідача пеню за період часу з 01 жовтня 2018 року до 30 жовтня 2024 року в розмірі 114 133, 71 грн.
Позов був зареєстрований судом 05 червня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 11 червня 2025 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Направлені судом документи повернулися до суду без вручення відповідачу в зв'язку з відсутністю останнього за місцем проживання.
Відповідно до статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з частиною 9 статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Велика Палата Верховного Суду в п.п.78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) зазначила, зокрема, про необхідність застосування аналогії закону.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.
Відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норми статей 130, 131 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.
Відповідно до частини статті 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Виходячи з цього, суд вважає відповідача обізнаним про наявність спору в провадженні суду та його предмет.
Згідно зі статтею 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом частини 9 статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною 2 статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що рішенням рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2018 року і досягнення дитиною повноліття.
11 лютого 2020 року в справі був виданий виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві від 13 лютого 2020 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Відповідно до розрахунку заборгованості від 25 квітня 2025 року заборгованість відповідача за аліментами станом на 01 квітня 2025 року становить 380 291, 15 грн.
Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначено статтями 180-182 СК України, стягнення заборгованості по аліментах врегульовано статтями 194-197 СК України та статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
З точки зору закону аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
Відповідно до частини 1 статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Згідно зі статтею 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом частини 1 статті 546 ЦК України неустойкою забезпечується виконання зобов'язання.
В пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена статтею 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованості утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасної виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
З урахуванням того, що згідно з положеннями СК України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, тому за змістом статті 196 СК України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15ц роз'яснено, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання.
Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
За змістом статті 196 СК України відповідальність у вигляді пені можлива лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейне законодавство містить презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 20 липня 2020 року в справі № 362/4462/16 та від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21.
В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається.
У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства.
Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні.
Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Відповідач, не подавши відзив, приведені в позові обставини не спростував, доказів ідсутності своєї вини в виникненні заборгованості не надав.
З урахуванням викладеного, проведеного в позові розрахунку заборгованості по пені,перевіреного судом, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача пені в зазначеному в позові розмірі.
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як зазанчено вище, в сімейному законодавстві діє презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати.
При цьому обов'язок доведення відсутності вини покладається на боржника.
Будь-яких доказів відсутності своєї вини в виникненні заборгованості по аліментах відповідач не надав.
З урахуванням цього вимоги позивачки суд вважає доведеними, а сума до стягнення до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, звільнення позивачки від сплати судового збору при зверненні до суду, з відповідача на користь держави пілягає стягненню 1 141, 33 грн судового збору.
Керуючись статтями 7, 141, 155, 180, 184, 196 Сімейного кодексу України, статтями 15, 16, 509, 525, 546, 549 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 114 133, 71 грн. пені.
Стягнути з з ОСОБА_2 1 141, 33 грн судового збору на користь держави.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В.Машкевич