Справа № 752/8361/25
Провадження № 2/752/5535/25
Іменем України
04 грудня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю,стягнення компенсації та припинення права спільної сумісної власності, суд
Позивачка звернулася до суду з позовом і просить:
1) визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль SEAT ALHAMBRA 2.0, 2007 року випуску, VIN номер НОМЕР_1 ;
2) cтягнути з відповідача грошову компенсацію вартості належної їй частки в спільному майні в розмірі 130 500, 00 грн;
3) вважати припиненим право спільної сумісної власності на автомобіль, як подружжя.
Посилається в позові на те, що з 2004 року перебувала в шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням суду.
За час шлюбу в 2019 році ними був придбаний автомобіль SEAT ALHAMBRA 2.0, 2007 року випуску, VIN номер НОМЕР_1 .
Під час тривалого процесу розлучення відповідач продав автомобіль, про що їй стало відомо з відповіді на адвокатський запит у жовтні 2024 року.
Як продаж автомобіля, так і вартість продажу з нею не узгоджувалися.
В зв'язку з цим вона звернулася до експерта, яким була визначена вартість автомобіля станом на березень 2025 року в розмірі 261 000, 00 грн.
З урахуванням цього, просить стягнути вартість належної їй частини в спільному майні подружжя в розмірі 130 500,00 грн.
Позов був зареєстрований судом 09 квітня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 11 квітня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Направлені судом документи на адресу відповідача повернулися до суду без вручення в зв'язку з відсутністю адресата.
Відповідно до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Велика Палата Верховного Суду в п.п.78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) зазначила, зокрема, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.
За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму статей 130, 131 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.
Відповідно до частини 4 статті 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Виходячи з цього, суд вважає відповідача обізнаним про наявність спору в провадженні суду та його предмет.
Згідно зі статтею 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
За змістом частин 1 та 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Судом встановлено, що сторони з 21 серпня 2004 року перебували в шлюбі.
19 червня 2024 року позивачка звернулася до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом про розірвання шлюбу.
Рішенням суду від 26 листопада 2024 року шлюб сторін був розірваний.
Під час шлюбу сторонами сторонами був придбаний транспортний засіб, ввезений з-за кордону, автомобіль SEAT ALHAMBRA 2.0, 2007 року випуску, VIN номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований в органах МВС 23 травня 2019 року.
Відповідно до інформації Головного сервісного центру МВС від 18 жовтня 2024 року вказаний автомобіль був перереєстрований на нового власника на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2024 року.
( а.с. 4 - 11 )
Відповідно до висновку оцінювача ймовірна вартість транспортного засобу на дату аналізу 27 березня 2025 року становить 261 000, 00 грн.
( а.с. 12 - 20 )
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зазначено, що за відсутності згоди одного з подружжя на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні;
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Судом встановлено, що транспортний засіб відповідачем був відчужений під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу.
Позивачка зазначила, що договір купівлі-продажу автомобіля був укладений без її відома та згоди.
Відповідно до частин 1, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Не подавши відзив на позовну заяву, відповідач приведених у позові обставин не спростував, інших доказів на спростування розміру ринкової вартості автомобіля суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому суд вважає належним доказом висновок спеціаліста щодо вартості транспортного засобу та визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.
З урахуванням викладеного, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності,суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки.
Що стосується вимог позивачки про визнання транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя та припинення її частки в спільному майні, суд виходить з наступного.
З точки зору закону розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладено правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Враховуючи ці обставини, розпорядження транспортним засобом відповідачем без згоди позивачки, як другого подружжя не в інтересах сім'ї, в період шлюборозлучного процесу, суд вважає, що стягнення компенсації в даному випадку не потребує визнання права спільної сумісної власності подружжя на вказане майно та припинення частки позивачки в ньому в зв'язку із стягненням компенсації.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з викладеного, задоволення вимог позивачки, з відповідача на її користь підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1 305, 00 грн. та 3 500, 00 грн витрат, пов'язаних з залученням спеціаліста для визначення вартості транспортного засобу.
Керуючись статтями60, 65, 70, 71 СК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 130 500, 00 грн компенсації, 1 305, 00 грн. судовго збору та 3 500. 00 грн. судових витрат.
Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич